Економічне районування України

Економічне районування країни – це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони.

Економічний район – це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має такі ознаки, як спеціалізацію, комплексність, керованість (Е. Алаєв).

Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, якій характерні географічна цілісність та економічна спільність (В. Поповкін).

Об’єктивною основою економічного району є ТВК. Економічні райони поділяються на галузеві та інтегральні.

Галузеві райони – це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.

Інтегральні райони – це економічні райони, для яких характерні внутрішні економічні зв’язки, територіальна та адміністративна цілісність.

виділяють наступні типи районів:

Мікрорайони (група адміністративних районів);

Мезорайони (2-3 області);

Макрорайони (велика частина території, яка може налічувати 10 і більше областей).

Існує багато підходів до виділення мезо- та макро- районів. Згідно одному з підходів виділяють наступні економічні мезорайони (продуктивні сили яких будуть розглянуті далі):

1. Донецький (Донецька, Луганська області);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4. Центральний (Київська, Кіровоградська, Черкаська області);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7. Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області);

8. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим)

Контрольні питання

1. В чому полягає сутність територіального поділу праці?

2. Як визначається спеціалізація регіонів держави?

3. У зв’язку з чим виникають територіально-виробничі комплекси?

Завдання на самостійну роботу

1. Обґрунтуйте поділ території України на вісім економічних районів.

2. Проведіть дослідження територіальної організації підприємств сфери обслуговування населення й інфраструктури.

Література

[1] c. 236 – 284.

[4] с. 31 – 46.

[5] с. 18 – 27.

[6] с. 80 – 90, 458 – 504.

[7] с. 208 – 222.

ТЕМА 5. НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І РІВНІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

1. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил.

2. Методи аналізу рівнів економічного розвитку регіонів.

Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил

Розміщення галузевих комплексів, соціальної інфраструктури, а також господарства економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. Складання схем є частиною перед планових територіальних досліджень. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі й територіальні. Проекти будівництва підприємств, схеми і проекти районних планів розробляють на проектній стадії обґрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовується широкий спектр методів: програмно-цільовий, системного аналізу, балансовий, картографічний, соціально-економіко-математичного моделювання та техніко-економічні розрахунки.

Програмно-цільовий метод у сучасних умовах формування ринкових економічних відносин має важливе значення для комплексної реалізації невідкладних і загальнозначущих регіональних соціальних завдань, що передбачають максимальну ефективність використання задіяних засобів і таких, що характеризуються конкретними (за можливістю вираженими кількісно) кінцевими показниками, досягнення яких вистачає для вирішення поставленою програмою проблеми. Кожна програма повинна розроблятися з обліком адресності та обмеження у часі, містити завдання для конкретних виконавців і детально розроблену систему управління. Фінансування даних програм здійснюється з місцевого бюджетів (або федерального).

Класифікація регіональних соціальних програм здійснюється за їхнім статусом, функціональній спрямованості і термінам реалізації. До найбільш значущих та актуальних для більшості регіонів соціальних завдань відносяться: адресна допомога громадянам і групам населення з низькими доходами, що знаходяться за межею бідності, обумовленими об'єктивними, що не залежать від них обставинами (непрацездатність, наявність великого числа утриманців і т.п.); поліпшення здоров'я населення; збереження досягнутого рівня і якості виховання підростаючого покоління та його підвищення на основі нових освітніх технологій; підтримка культурного потенціалу, заощадження культурної спадщини тощо.

Метод системного аналізу ґрунтується на принципі поетапності, включає визначення цілей, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність виробництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного аналізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв'язки, погоджує складні галузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації регіонів при становленні ринкових відносин.

Балансовий метод – один з основних методів дослідження проблем в економічній географії і регіональній економіці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузями, що визначають профіль господарства економічного району і галузями, що доповнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варіантів розміщення виробництв, їхнього економічного обґрунтування, внутрірегіональних і міжрегіональних зв'язків. Використовуючи балансовий метод, можна визначити потреби регіонів у ресурсах і товарах, у робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону в продукції за рахунок власного виробництва, обсяги ввозу і вивозу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарського комплексу регіону і намітити шляхи їх усунення. Баланси дозволяють оцінити доцільність розміщення нового господарського об'єкта на конкретній території, визначити його потужність і вартість. Найважливішою складовою частиною балансу є зведений розрахунок обсягу необхідних капіталовкладень для забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку регіону.

Картографічний метод є специфічним методом в економіко-географічних і регіональних дослідженнях. Карта – це джерело знань і об'єкт вивчення. Завдяки карті забезпечується якісне засвоєння великого фактичного матеріалу, яким володіють географія і регіональна економіка. Територіальні економіко-географічні процеси та особливості розміщення продуктивних сил у розрізі країни і окремих регіонів найбільш наочно відбиваються тільки на географічній карті.

Метод соціально-економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень у зв'язку з проблемами розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів, що стають більш складними, а галузеві і територіальні зв'язки – більш важкоуправляємими. Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів, як:

• розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів;

• розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів;

• моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів;

моделювання формування господарських комплексів регіонів. Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.

Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.

Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.

При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Є ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найпоширеніші - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей та елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення. Проте при цьому не враховується економія від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не пов'язаних із розміщенням. Слід уникати повторного обчислення. Водночас необхідно враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожному районі різних галузей, а також ефект від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від одного на компактній території в межах промислового вузла.