7. Методи регулювання валютного курсу. Валютний коридор.

Через істотний вплив на зовнішньоекономічні відносини, що пов'язаний з коливанням валютних курсів, державні органи мають втручатися у сферу міжнародних валютних відносин, щоб регулювати валютні курси.

Основні методи регулювання валютного курсу

Основними методами регулювання валютна інтервенція, дисконтна (облікова) політика та валютні обмеження.

Валютні інтервенції здійснюються центральними банками як протидія зниженню чи підвищенню курсу національної валюти. Валютна інтервенція являє собою купівлю чи продаж центральним банком інвалюти. Таким чином регулюються коливання курсу національної валюти. Якщо потрібно зупинити падіння курсу національної валюти, центральний банк збільшує продаж на ринку іноземної валюти. Завдяки цьому пропозиція інвалюти збільшується до рівня наявного попиту. Щоб зупинити небажане підвищення курсу національної валюти, центральний банк має збільшити купівлю інвалюти на ринку. Для підтримання курсу гривні НБУ застосовує то один, то другий з цих інструментів. Використання інструментів валютної інтервенції для регулювання курсу національної валюти потребує наявності достатнього обсягу валютних резервів, якими володіє НБУ.

Валютні інтервенції Центральних банків можуть бути ефективним методом впливу на валютні курси лише в короткостроковому періоді. Тільки валютними інтервенціями неможливо постійно забезпечити бажані рівні курсу національної валюти. Найбільш дієвими та ефективними є валютні інтервенції, які супроводжуються відповідними заходами в галузі загальноекономічної політики держави, спрямованими на зростання та підвищення ефективності національного виробництва.

До основних методів регулювання валютного курсу належить також дисконтна (облікова) політика. Суть її полягає в маніпулюванні центральним банком обліковою ставкою. Підвищення або зниження центральним банком облікової ставки впливає на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Якщо уряд ставить за мету знизити валютний курс, то центральний банк знижує обліковий відсоток, капітали переміщуються до інших країн, погіршується стан платіжного балансу, курс валюти знижується.

У період погіршення стану платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку, щоб стимулювати приплив капіталу з країн, де облікова ставка нижча. Проте підвищення облікової ставки може спричинити подорожчання кредиту всередині країни і загальмувати таким чином розвиток національного виробництва.

На валютний курс впливають також валютні обмеження. Валютні обмеження скеровані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Вони являють собою сукупність заходів та нормативних правил держави, встановлених у законодавчому чи адміністративному порядку, що вводяться чи відміняються залежно від економічної ситуації в країні.

В умовах розхитаності національної економіки та нестабільності національних грошей у країні можуть бути впроваджені певні заборони, обмеження, лімітування. За певних умов так сталося і в Україні. В умовах загострення економічної та фінансової кризи 90-х років ХХ ст. було впроваджено обмеження на відкриття рахунків в іноземних банках для юридичних осіб, заборонено переказувати на них інвалюту. Свою валютну виручку експортери мусили повністю або частково продавати на валютній біржі. Коли ж економічна ситуація стала виправлятися, поступово відбулося послаблення, а потім і скасування введених раніше валютних обмежень.

Валютні обмеження являють собою досить потужний, ефективний інструмент регулювання валютного курсу. Але він має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин розвинутих країн з ринковою економікою, які встановили вільне ринкове "плавання" своїх національних валют.

Крім уже розглянутих основних методів регулювання курсів валют, використовуються й традиційні - девальвація та ревальвація.

Девальвація - це цілеспрямоване здійснення комплексу заходів з метою зниження курсу національної валюти. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, стимулюванню експорту, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку.

Разом з тим девальвація національної валюти стримує розвиток імпорту, бо позиції імпортерів погіршуються, тому, що їм доводиться купувати інвалюту за вищим курсом. У таких умовах у країні може статися зростання цін на імпортні товари. Втрати імпортерів можуть перевищити виграш експортерів та ще й спровокувати інфляційне зростання цін.

Ревальвація має цілком протилежний зміст. Вона означає підвищення обмінного курсу національної валюти з метою стимулювання розвитку імпорту. Стимулювання розвитку імпорту на основі ревальвації пов'язане з тим, що імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. На товарних ринках усередині країни буде збільшуватися пропозиція, що позитивно впливатиме на стабільність цін, зменшуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим обсягом споживання імпортованої продукції. Збільшення закупленої по імпорту техніки сприятиме розширенню впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Зростатимуть надходження іноземних інвестицій.

Однак в умовах ревальвації національної валюти підприємства-експортери нестимуть втрати, їхні конкурентні позиції на світовому ринку можуть істотно послабнути. Отже, цілеспрямоване проведення ревальвації теж повинно відбуватися обережно, зі зіставленням усіх плюсів та мінусів для розвитку національної економіки.

У сучасних умовах на базі "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація на валютних ринках відбувається стихійно, вони не є засобами стабілізації валютного курсу. Зараз це лише метод тимчасового приведення офіційного валютного курсу у відповідність із тим, що склався на ринку.

Суб'єкти регулювання валютних курсів

Розглянуті методи регулювання валютного курсу є національними. Крім них, регулювання валютного курсу здійснюється також як міжнародне (колективне) регулювання. Відповідно виокремлюються національні та міжнародні (колективні) суб'єкти регулювання валютних курсів.

Головним національним суб'єктом валютних курсів виступає центральний банк країни. Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 17 лютого1993 р. визнано, що встановлення валютного курсу національної валюти належить до спільної компетенції НБУ та Кабміну.

Офіційний валютний курс до долара США в Україні з 1994 р. встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). З часом Українська міжбанківська валютна біржа перестала здійснювати операції з валютою, і ці операції перейшли до міжбанківського валютного ринку. З 19 березня 1999 року офіційний валютний курс гривні відносно долара США НБУ встановлює за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу гривні шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

Суб'єктами міжнародного (колективного) регулювання валютних курсів виступають міжнародні валютно-фінансові організації. Необхідність міждержавного (колективного) регулювання валютних курсів визначається розвитком інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку.

Розвиток світового господарства та інтернаціоналізація господарських зв'язків об'єктивно зумовлюють необхідність доповнення національного регулювання курсоутворення міждержавним регулюванням.

Міждержавне регулювання валютних курсів спирається на спільно розроблені державами та закріплені міжнародними угодами принципи та форми реалізації механізмів регулювання валютних курсів. Міждержавне регулювання валютних курсів включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємне (колективне) регулювання валютних курсів.

Найважливішою серед міжнародних валютно-фінансових організацій, що здійснюють регулювання валютних курсів, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Україна є членом МВФ з 1992р. МВФ встановлює норми регулювання валютних курсів і контролює їх дотримання, діє в напрямі усунення валютних обмежень, для вирівнювання платіжних балансів надає країнам-членам кошти в іноземній валюті.

Валютний коридор – межі коливання валютного курсу, що встановлюються як спосіб його державного регулювання і підтримуються центральним банком через закупівлю та продаж валюти.

Характерна особливість валютного коридору полягає в тому, що зміна курсових співвідношень і встановлення самого валютного курсу можуть коливатися виключно в суворо обмежених та закріплених нормативно-правовими документами межах. Отже, валютний коридор дозволяє більш точно прогнозувати економічну ситуацію і тим самим значно знижувати ризик в процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є досить стабілізуючим фактором для всієї економіки країни.

Світовий досвід свідчить, що валютний коридор вводиться, як правило, в умовах відсутності вільного капіталу на фінансовому ринку, внаслідок великого бюджетного дефіциту, значного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному,-(незмінному) рівні. Прикладом може бути так званий "валютний коридор", запроваджений в Україні з 1 вересня 1997 р. "Валютний коридор" - це такий режим курсу національної валюти, коли на визначений термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.