3. Система екологічних норм і нормативів.

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. 
Система екологічних нормативів включає:

• нормативи екологічної безпеки (ГДК забруднювачів у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

• граничнодопустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні встановлюватись з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних норм та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

В екологічному нормуванні необхідно відокремити два напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні визначаються нормативи ГДВ та ГДС забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування полягає у затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання або добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів.

________

Однією з важливих частин природоохоронного законодавства являється система екологічних стандартів. Під стандартизацією розуміють встановлення єдиної і обов'язкової для всіх об'єктів даного рівня системи норм і вимог. Стандарти можуть бути державними, галузевими і заводськими.

Важливішими екологічними стандартами є нормативи якості навколишнього середовища.

Для визначення стану навколишнього середовища і впливу того або іншого забруднювача на живі організми і здоров'я людини визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин (ГДК), гранично допустимі викиди (ГДВ) в атмосферу, граничнодопустимий скид (ГДС) шкідливих речовин у водойми; гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об'єкти та інші.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини. ГДК підрозділяють на максимально разові та середньодобові.

Максимально разові ГДК - (ГДК м.р.) застосовують для працюючих у забруднених приміщеннях, а середньодобові ГДК — ( ГДК с.д.) для зон житлової забудови. Ця різниця пов'язана з тим, що на підприємствах до роботи допускають здорових людей, які пройшли медичний огляд та більш стійких до дії на організм шкідливих речовин. Таким чином, ГДК м.р. більші, ніж ГДК сд.

Гранично допустимі викиди (ГДВ)- це кількість шкідливих речовин , яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля.

Рівень шумового забруднення визначається за допомогою Державного стандарту "Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки".

Існують стандартні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об'єктів. Вони регламентують умови їх експлуатації з метою охорони населення від шкідливого впливу електромагнітних випромінювань.

Дуже небезпечним забруднювачем природного середовища є штучна радіація. Законодавчо визначені норми і правила радіаційної безпеки. Розроблені стандарти щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва. Розробкою екологічних нормативів займаються Міністерство охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища, потім вони юридично закріплюються.