3. Концепція стимулювання науково-технічного прогресу в розвинених країнах.

У країнах з розвиненою ринковою економікою особливу увагу приділяють стимулюванню науково-технічного прогресу, розвитку на його основі наукоємних виробництв.

Для цього кожна країна, виходячи з певної концепції або моделі науково-технічного прогресу, розробляє комплекс заходів згідно з національно-державними пріоритетами. Модель або концепція стимулювання науково-технічного прогресу в різних країнах розробляється залежно від системи управління науково-технічною сферою. У США, наприклад, робиться акцент на збереження науково-технічного і військового лідерства, в Японії — на виробництво конкурентоспроможної продукції із застосуванням досягнень НТР. У країнах Західної Європи, США та Японії ця система має децентралізований характер, фінансування науково-технічної сфери здійснюють різні державні відомства. Виняток становить Франція, де існує централізована система управління науково-технічною сферою.

Сприйнятливість до науково-технічного прогресу створюється в результаті роботи ринкових принципів конкуренції, ціноутворення, в ході взаємного руху попиту і пропозиції. Проте ринковий механізм не забезпечив вирішення всіх проблем науково-технічного розвитку.

Роль держави в цій сфері у всіх високоіндустріальних країнах дуже суттєва. При цьому відповідні функції держава реалізує в таких трьох основних формах:

1) бюджетне фінансування наукових досліджень, головним чином фундаментальних;

2) субсидування науково-дослідного та інноваційного процесу в приватному секторі;

3) надання податкових пільг з метою прискорення науково-технічного прогресу.

Названі заходи, як правило, провадяться державою в межах довго- і середньострокових науково-технологічних програм.

Відомі десятки програм розвитку наукових досліджень і розробок в ядерній енергетиці, освоєння космосу і ресурсів Світового океану, інформаційної техніки і систем зв'язку, біотехнології і нетрадиційних матеріалів.

Ці програми в різні роки складалися і реалізовувалися в США та Японії, Німеччині та Франції, Великобританії та Італії. У більшості випадків держава брала на себе фінансування фундаментальних досліджень, що проводилися в університетах та інших наукових установах. До кінця 1970-х років у всіх розвинених країнах (за винятком Японії та Швейцарії) частка державних коштів в сукупному фінансуванні НДДКР коливалася приблизно на рівні 50 %; у Франції - трохи більше (53 %), у Німеччині - менше (41 %).

Ефективним засобом збільшення джерел фінансування науково-дослідної діяльності та інноваційного процесу в корпораціях (а й створення загальних сприятливих умов для інвестування) стало надання податкових пільг підприємствам, що здійснюють НДР. Система такого роду пільг надзвичайно багатоманітна.

Спеціальні податкові пільги для НДР, що проводяться приватними компаніями, вперше передбачалися Кодексом внутрішніх доходів США (1954).

Американські компанії дістали право або одноразового повного вирахування з оподатковуваного податком доходу витрат на НДДКР за типом поточних виробничих витрат, або вирахування цих витрат з доходів протягом ряду років. У першому випадку компанії (головним чином великі) одержували можливість здійснювати наукові дослідження за рахунок доходів від інших видів діяльності. До права ж вирахування витрат на НДДКР протягом кількох років вдаються, як правило, дрібні і середні фірми. Аналогічними правами користуються компанії Великобританії, Італії, Канади, Швеції.

У більшості країн особлива увага надається стимулюванню науково-технічного прогресу у сфері дрібного і середнього бізнесу. Річ у тім, що малі наукомісткі фірми не без підстав вважаються найбільш динамічними суб'єктами інноваційного процесу. Вони краще за великі підприємства пристосовані до знаходження ринкових ніш для нововведення і концентрації в них необхідних фінансових ресурсів. Для малих підприємств, що здійснюють НДР, встановлені додаткові податкові, перш за все амортизаційні, пільги. Так, у Великобританії та Японії для власників цих підприємств знижені ставки прибуткового податку. Застосовується зниження ставок податку на приріст капіталу, на доходи від операцій з цінними паперами (широко цей метод заохочення ризикового бізнесу поширений у США).