6. Підтримка державою вузівсько-промислової кооперації, стимулювання розвитку технологічних парків, малого інноваційного і венчурного підприємництва, міжнародних інноваційних проектів.

Підтримка державою вузівсько-промислової кооперації

Великі програми спільних досліджень промислових корпорацій та вузів є в багатьох галузях альтернативою державним цільовим науково-технічним програмам. Вони передбачають принципово інший механізм координації діяльності учасників. Держава при цьому підтримує вузівсько-промислову кооперацію на початкових етапах досліджень у пріоритетних напрямах НТП.

Завдання держа-ви полягає в тому, щоб стимулювати об'єднання фінансових кош-тів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими вузівськими кадрами. Для заохочення промислових корпорацій до фінансування ризикованих науково-технічних проектів з довго-строковою орієнтацією держава не тільки бере на себе частину початкових витрат вузівсько-промислових центрів, а й надає фір-мам-учасницям безплатні ліцензії на використання зроблених ви-находів та відкриттів.

Для створення конкретного центру держава оголошує конкурс серед вузів, які подають програми проведення досліджень у визна-чених галузях науки і техніки. На базі відібраних вузів на державні кошти створюються центри, до участі в роботі яких залучаються промислові корпорації.

Законом про економічну конкурентоспроможність, зовнішню торгівлю і технологічний розвиток в 1987 р. передбачено організа-цію у складі Міністерства промисловості і технології Агентства з передових цивільних технологій. Його функцією є підтримка всіх видів кооперації у сфері НДЕКР, а також видача субсидій і укла-дання контрактів на проведення довгострокових досліджень, роз-робок та виробництво технічно складної продукції.

Є також багато програм підтримки вузівсько-промислового спів-робітництва в штатах. Більшість з них спрямована на створення консорціумів, в яких уряди штатів є рівноправними членами. При цьому деякі штати обмежуються лише вкладанням коштів у кон-сорціуми, залишаючи ініціативу організації та вибору дослідницьких напрямів за науково-технічним товариством. Інші створюють ву-зівсько-промислові центри владним рішенням.

Для підтримки подібних центрів і стимулювання інноваційної активності уряди штатів часто створюють спеціальні комісії, які визначають найкорисніші для штату напрями інвестицій у дослід-ницькі та навчальні заклади.

Непрямі заходи підтримки вузівсько-промислової кооперації зво-дяться до податкового стимулювання. Так, законом 1981 р. про по-датки з метою оздоровлення економіки передбачено розширення пільг для фірм, що передають в дар університетам нове обладнання для досліджень. Внески учасників у кооперативні вузівсько-про-мислові підприємства, що мають юридичну форму товариств з об-меженою відповідальністю, вираховують з прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отримані партнерами прибутки від реалізації ре-зультатів НДЕКР обкладаються податком не як прибуток, а як при-ріст капіталу від операцій з цінними паперами, що у 2 рази менше, ніж оподаткування прибутку.

Наслідком розгортання програм підтримки промисловості та вузів стало виникнення в інших країнах світу значної кількості вузівсь-ко-промислових дослідницьких центрів за ключовими напрямами НТП. Подібні центри є найперспективнішою формою організації початкових етапів інноваційних процесів.

Стимулювання розвитку технологічних парків, малого інноваційного і венчурного підприємництва, міжнародних інноваційних проектів.

Стимулювання розвитку технологічних парків.

Технопарки є зонами економічної активності, які поєднують потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових підприємств та суб'єктів інноваційної інфраструктури регіонального загальнодержавного та міжнародного рівнів.

Головною метою діяльності технологічних парків є комплексна організація наукоємного виробництва шляхом максимального сприяння створенню та запровадженню нових технологій та стимулювання розвитку творчого потенціалу фахівців. Концентруючи наукові, виробничі та фінансові ресурси технопарки забезпечують відтворення повного життєвого циклу інновацій: дослідження – розробка – упровадження – масовий промисловий випуск наукоємної високотехнологічної конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

На сьогодні в Україні відсутні дієві механізми державного стимулювання залучення коштів господарюючих суб’єктів до фінансування наукових досліджень і розробок. Все це свідчить про потребу у подальшій оптимізації механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

Держкомінформнауки, враховуючи нагальність вирішення зазначеної проблеми, підготовлено та надано Міністерству фінансів пропозиції щодо запровадження ефективних економічних стимулів, спрямованих на підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств у Податковому кодексі.  З метою виправлення ситуації, підвищення ефективності науково-технічної та інноваційної політики, впровадження вітчизняних науково-технічних розробок та забезпечення випуску високотехнологічної інноваційної продукції Комітетом пропонується включити до Кодексу додаткові стимули для реалізації проектів технопарків в частині : надання державної підтримки інноваційним проектам технопарків щодо звільнення від сплати податку на додану вартість нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні; зарахування на спеціальні рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства України, у строки, встановлені цим Кодексом та іншими законодавчими актами, суми податку на додану вартість, нарахованого в порядку, встановленому Законом України "Про податок на додану вартість" по операціях з поставки виконавцями проектів технологічних парків товарів (виконання робіт, надання послуг) в Україні, пов’язаних з реалізацією проектів технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. 

Використання зарахованих на спецрахунки коштів здійснюватиметься виключно на науково-технічну та інноваційну діяльність відповідно до статті 8 Закону України " Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків":  проведення наукових, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків; створення, розвиток, модернізацію та реконструкцію науково-технологічних, експериментальних та дослідно-промислових дільниць, у тому числі на інструменти, обладнання та устаткування, що використовуються для цілей інноваційної діяльності; підготовку конструкторської та технологічної документації, технічних умов, технічних проектів та витрати на підготовку виробництва інноваційної продукції; патентування розробок, придбання прав на об'єкти права інтелектуальної власності (патентів, ліцензій на використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо); накладні та поточні витрати (на матеріали, технічне забезпечення тощо), що виникають у ході інноваційної діяльності; придбання обладнання, устаткування та інших засобів виробництва, пов'язаних з впровадженням інновацій; науково-організаційну діяльність керівного органу технопарку, проведення та участь у роботі наукових, науково-технічних конференцій, семінарів та виставок, публікацію результатів наукових досліджень за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. Нинішня фіскальна політика України, що ґрунтується на засадах ринкового фундаменталізму, не враховує таку специфічну особливість інноваційної діяльності, як значні затрати й високий рівень ризику при створенні інновацій та виведенні інноваційної продукції на ринок. исловий випуск наукоємної високотехнологічної конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

Стимулювання розвитку малого інноваційного і венчурного підприємництва

Інноваційна інфраструктура включає в себе:

• виробничо-технологічні структури (технопарки, технополіси, інкубатори технологій, інноваційні центри, інноваційно-технологічні, венчурні і інжинірингові фірми, фірми, що виробляють імпортозамінну продукцію);

• об'єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази і сайти);

• організації по підготовці і перепідготовці кадрів в області технологічного менеджменту, комерціалізації результатів НДДКР;

• фінансові структури (бюджетні, позабюджетні, венчурні, кредитно-гарантійні організації небанківського сектору, банки, промислово-фінансові групи, страхові компанії і фонди орієнтовані на технологічну інноваційну діяльність);

• система експертизи (центри, що надають експертні висновки для виробників, інвесторів, страхових служб і т.д.); система патентування, ліцензування і консалтингу з питань охорони, захисту, оцінки і використання об’єктів

• інтелектуальної власності, оцінки щодо практичної реалізації наукових результатів; система сертифікації, стандартизації і акредитації.

Для становлення і розвитку інфраструктури венчурного підприємництва необхідним є створення індустрії венчурного фінансування, що передбачає:

• Формування її інституційної структури.

• Розвиток ринку венчурного капіталу.

• Розвиток інфраструктури венчурного фінансування (інвестиційні компанії, венчурні фонди, страхові компанії, аудиторські й еккаутингові фірми, фондові біржі, інжиніринго-консалтингові фірми, бізнес-центри, центри комерціалізації технологій, інкубатори технологій, бізнес-інкубатори, технопарки і технополіси, хедхантери (агентства по набору висококваліфікованого персоналу) тощо).

• Розвиток вільних економічних зон.

• Підтримка з боку місцевих органів влади, великих державних і недержавних корпорацій. 

Передумовою створення регіональної інноваційної інфраструктури є організація фінансової підтримки інноваційного підприємництва – фондів венчурного фінансування інноваційної діяльності, або інших регіональних фондів підтримки науково-інноваційної сфери.

В світі виникнення венчурних фондів та венчурних фірм було зумовлене необхідністю фінансування малого наукоємного бізнесу: вони створювались, як інвестиційні компанії малого інноваційного бізнесу. Як правило, зацікавлені фірми, малі інноваційні компанії і навіть країни об’єднують свої кошти для фінансування певних інноваційних проектів. Ефективність такої форми підтримки інноваційної діяльності підтверджується постійним зростанням обсягів венчурного капіталу в країнах Західної Європи.

Венчурний фонд може надавати такі послуги:

• патентні послуги;

• організація експертної служби;

• комерціалізація технологій;

• визначення стратегії компанії;

• визначення масштабів виробництва і капіталів;

• організація спеціальної маркетингової служби;

• менеджмент (інвестиційний, інноваційний, ризик-менеджмент);

• завоювання ринку і диверсифікація впроваджених технологій.

Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що саме венчурний капітал має найбільшу перспективу розвитку у ВЕЗ, технопарках, технополісах, а тому й активно впливає на створення нової високоефективної і конкурентоспроможної продукції та послуг. 

Аналіз тенденцій інноваційно-технологічного ринку України вказує на нагальну необхідність розвитку системи венчурного фінансування. Розгортання і початок застосування такої системи доцільно ініціювати в Києві шляхом створення міської системи управління інноваційними процесами, стимулювання розвитку венчурного підприємництва з проведенням соціально-орієнтованої інноваційної політики. Становлення і розвиток венчурного фінансування в місті Києві дасть змогу поширити та втілити в регіони України сучасні фінансові технології відповідно до умов українського інноваційно-технологічного ринку.

Для організації венчурних фондів і розвитку венчурного підприємництва, а також реалізації положень послання Президента України до Верховної Ради України (Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки "Европейський вибір") доцільно створити в Києві Інноваційну венчурну компанію, співзасновником якої б була Київська міська Рада народних депутатів. Інноваційна венчурна компанія створюється у вигляді відкритого акціонерного товариства з метою формування пайових інвестиційних фондів інтервального типу відповідно до Закону України № 2299 – ІІІ від 15. 03.01 „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

Інноваційна венчурна компанія повинна проводити моніторинг, відбір і експертизу інноваційних проектів на початковій стадії їх комерціалізації, випускати інвестиційні сертифікати для залучення інвестицій та створювати пайові венчурні інвестиційні фонди ранньої стадії, інвестувати технологічні компанії, які реалізують інноваційні проекти, та управляти відповідними корпоративними правами і ін- новаційними проектами. При цьому Інноваційна венчурна компанія виконує два класи задач. По-перше - безпосередньо комерційна діяльність з метою отримання прибутку, який формується за рахунок надання послуг по комерціалізації інноваційних проектів (в тому числі результатів науково-дослідних робіт, які фінансуються за рахунок бюджету міста по статті наука) та винагороди за управління активами венчурних фондів. По-друге - реалізація міської політики з інноваційного розвитку промисловості міста.

Для виконання визначених задач Інноваційна венчурна компанія повинна включати Службу експертизи проектів для визначення об’ємів і схем залучення капіталу. На цьому етапі відпрацьовуються оптимізація проектного фінансування і можливості залучення капіталу в умовах українського правового інноваційного простору. 

У розвинутих країнах світу, де успішно функціонує венчурне підприємництво, існує і значна інфраструктура, що істотно впливає на створення та функціонування інноваційних підприємств. Елементи інфраструктури венчурного капіталу включають численні інвестиційні компанії, фонди, страхові компанії, аудиторські фірми, фондові біржі, інжиніринго-консалтингові фірми, бізнес-центри, інкубатори технологій тощо. 

У США, наприклад, функціонує Мережа венчурного капіталу (МВК). Ця організація покликана подолати інформаційний розрив між венчурними інвесторами та підприємцями, що є основною перепоною на шляху інвестицій у ризиковані проекти. МВК визначає свою діяльність як посередницьку участь в інформаційному бізнесі з практичної, наукової і регулятивної точок зору. Функцією цієї інфраструктури є належне інформування суб’єктів венчурного підприємництва для прийняття оптимальних інвестиційних рішень. Тобто венчурам та інвесторам надається можливість знайти один одного.

Для створення і успішного функціонування венчурного підприємництва практично необхідні і інші елементи інфраструктури типу "інкубаторів", які спроможні формувати сприятливе середовище з усім спектром наукових, виробничих, фінансово-кредитних послуг, менеджменту. Такий організаційно-структурний підхід є раціональним під час створення малих венчурних фірм.

Стимулювання розвитку міжнародних інноваційних проектів.

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

•        форма цільового управління інноваційною діяльністю;

•        комплект документів.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інно­ваційний проект являє собою складну систему взаємозумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спря­мованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних на­прямах розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій - це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, техно­логічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних захо­дів, що приводять до інновацій.

У той же час інноваційний проект - це комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту/

Інноваційний проект - це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих, оформ­лених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вира­женого в кількісних показниках і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

•        однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту

• комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей:

•        організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ре­сурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу і в рамках заданої вартості і якості;

•        основні показники проекту (від цільових - з проекту в цілому до часткових - з окремих завдань, тематичних етапів, заходів, виконав­ців), у тому числі показники, що характеризують його ефективність. Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-

технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямів (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

•        комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання (мети науково-технічного розвитку);

•        кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інно­ваціями;

•        безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, ви­робництва і споживання інновацій;

•        обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

•        збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

•        міжвідомчу координацію й ефективне управління складним ком­плексом робіт із проекту.