3. Організація енергетичного господарства

 

Необхідно відмітити, що швейна промисловість не є енергоємною галуззю виробництва, однак споживання енергії в ній постійно зростає. Це пов’язано з технічним прогресом, новими технологіями і новим обладнанням, які потребують більших енергетичних витрат і застосування різноманітних енергоносіїв (наприклад, зварювання термопластичних матеріалів струмом високої частоти, розкрій матеріалів плазменою дугою, керування технологічними процесами за допомогою ЕОМ, мікропроцесорної техніки, застосування робототехніки тощо).

До енергетичних підрозділів швейних підприємств входять: електро – (трансформаторні підстанції), теплосилове (котельні, компресорні станції), електромеханічне (ремонт електрообладнання та освітлювальні мережі) та слабкострумне (телефонна мережа та радіозв’язок) господарства.

Функції енергетичного господарства:

-   виробництво деяких видів енергії та перетворення та перетворення її, передавання та розподіл по мережах підприємства й доведення її до споживача;

-   організація зв’язку;

-   нагляд за всіма енергоустановками, обслуговування та ремонт їх;

-   організація зберігання палива.

Значну частину енергетичних ресурсів швейні фабрики отримують через централізоване постачання, що суттєво зменшує витрати порівняно з власним виробництвом окремих видів енергії.

Завдання організації енергетичного господарства:

1)     визначення потреби підприємства в енергоресурсах;

2)     безперебійне забезпечення виробничого процесу всіма видами енергії, необхідної для його функціонування;

3)     додержання режиму економії енергоресурсів;

4)     підвищення енергоозброєння праці;

5)     контроль за правильною експлуатацією обладнання, щоб не було зайвих витрат енергетичних ресурсів;

6)     зниження витрат на утримання енергетичного господарства.

Енергетичне господарство швейного підприємства, як правило, підпорядковане відділу головного механіка. На великих підприємствах може бути спеціальний відділ головного енергетика. На підприємстві електричну енергію використовують за призначенням як рухову, технологічну та освітлювальну. Джерелом постачання її є районні електромережі.

У промисловості використовують різні підходи до визначення потреби в електричній енергії. Так, досить широко застосовують норми електроспоживання на відповідну облікову одиницю. Норми витрат енергії поділяють на прямі, що встановлюють на одиницю продукції, та непрямі – на одиницю часу роботи обладнання. Ці норми розробляють за допомогою випробувань, вивчення фактичних даних, враховуючи прогресивні режими експлуатації обладнання.

У швейній промисловості потребу в електроенергії розраховують на основі потужності приймачів струму, тривалості роботи, рівня завантаження, рівномірності роботи обладнання протягом року, неминучих втрат електроенергії.

Потребу в електроенергії на технологічні та рухові цілі визначають:

де загальна встановлена потужність споживачів електроенергії, кВт; – річний фонд часу роботи обладнання, год; – коефіцієнт завантаження обладнання у часі; . – коефіцієнт втрат одночасності роботи обладнання, який дорівнює :

Кількість електроенергії для освітлювання виробничих, службових та підсобних приміщень:

де - площа приміщення, м2; - норма витрати електроенергії на освітлювання 1 м2 протягом 1 години; – кількість годин електричного освітлювання протягом року; - коефіцієнт одночасної роботи освітлювальних приборів; – коефіцієнт, що враховує витрати енергії в електричній мережі.

Споживану електроенергію облічують за допомогою лічильника. Їх краще встановлювати не лише в кожному цеху, а й в кожному потоці, що сприятиме більш точній оцінці витрат їх та результатів госпрозрахункової діяльності.

Заходи що забезпечують економію електроенергії та зменшення витрат:

-   обґрунтований вибір потужності двигунів, заміна недовантажених двигунів двигунами меншої потужності для підвищення cos;

-   застосування раціональних режимів експлуатації обладнання та технологічних методів, що забезпечують економне витрачання електроенергії;

-   використання світильних приладів раціонального типу, тобто економічних щодо витрати енергії, правильне поєднання загального та місцевого освітлення, застосування регуляторів часу вмикання та вимикання цих приладів;

-   застосування компенсуючи пристроїв для підвищення cos;

-   контроль за станом електрообладнання;

-   матеріальне стимулювання за економію електроенергії.

У зв’язку із змінами в потребі електроенергії протягом року і, якщо необхідно, протягом робочого дня слід розробляти добові та річні графіки навантаження. Відповідно до цих графіків змінюють заявки на електроенергію. Крім того, можна підключати різні трансформатори.

Теплову енергію на швейних підприємствах споживають у вигляді у вигляді пару на технологічні потреби та гарячої води на опалення й санітарно-побутові потреби. Гарячою водою та паром їх забезпечують ТЕЦ чи власні котельні. На підприємствах слід встановлювати паронагрівальні прилади для одержання пару з необхідними параметрами.

Основні напрями підвищення економічності використання теплової енергії:

-   зменшення втрат тепла в котельній внаслідок використання механізованих опалювальних систем, збільшення поверхні нагрівання котлів, систематичне очищення їх від накипу, застосування гарячого повітря для дуття, встановлення економайзерів для підігрівання води;

-   зменшення втрат у процесі передавання теплової енергії за рахунок ізоляції трубопроводів та утеплення;

-   вдосконалення режиму роботи обладнання, використання контрольно-вимірювальної апаратури;

-   організація нормування та облік витрат теплової енергії, стимулювання за економію її.

Потрібну кількість тепла визначають окремо залежно від призначення теплової енергії.

Тепло необхідно для санітарно-побутових потреб, визначають за нормативами та звітними даними в попередніх періодах, скорегованими з урахуванням зменшення витрат.

Кількість палива конкретного виду в умовних одиницях визначають множенням маси умовного палива на співвідношення теплотворної здатності умовного палива й палива певного виду. Витрати на теплову енергію розраховують за тарифами, якщо енергію отримують від сторонніх організацій, чи за спеціальним кошторисом витрат на утримання котельної.

Для того щоб ув’язати потребу підприємств у різних видах енергії з джерела її покриття, розробляють зведену схему енергоспоживанні у вигляді енергобалансу. Цей баланс є системою взаємопов’язаних показників, що характеризують енергетичні потреби та можливості задоволення їх у діючих умовах енергопостачання.

Енергетичний баланс включає прибуткову та видаткову частини. У видатковій частині (плані покриття енергії та енергетичних навантажень) планують потребу підприємства у всіх видах палива та енергії; визначають втрати у мережах перетворювальних установок. Прибуткова частина (план покриття потреби в енергетичних ресурсах) включає розрахунок енергоресурсів, виходячи з можливого отримання їх від сторонніх постачальників та потужності енергоустаткування підприємства; проектування режимів роботи обладнання та іншого енергоспоживчого устаткування. Порівняльний аналіз цих двох частин дає змогу здійснювати заходи, спрямовані на раціональне споживання палива й енергії.