6.2 Надання першої допомоги при термічних та хімічних опіках

Опіками називають ушкодження тканин, що виникають внаслідок дії термічних, фізичних та хімічних агентів.

Одним з найчастіше отримуваних ушкоджень людини є термічний опік. Він виникає внаслідок потрапляння на тіло гарячої рідини, полум’я або дотику шкіри до розпечених предметів. В залежності від тривалості і температури його впливу на тіло утворюються опіки різного ступеня.

[1]Опік першого ступеня (еритема) проявляється гіперемією, набряком і болем в ділянці ураження. Пошкодження верхнього шару епідермісу.

При опіку другого ступеня пошкоджується увесь епідерміс до паросткової зони. Його ознаками є: почервоніння, різкий біль, набряк, утворення пухирів із жовтим ексудатом. Під епідермісом знаходиться яскраво-рожева хвороблива поверхня.

Опіки третього ступеня (виразкова форма) характеризується омертвінням всього епідермісу і поверхневих шарів дерми. Спочатку утворюється сухий світло-коричневий струп або білувато-сірий вологий струп в залежності від характеру збудника опіків.

При опіках форми IIIб шкіра гине по свій товщині з частим ураженням підшкірної клітковини. Почервоніння і набряк навколо ураженої ділянки, присутня чутливість.[1]

[3]Характерна повна втрата чутливості в області струпа. На дні струпа видно червоні кровоносні судини в яких кров не циркулює. За межами осередку ураження шкіри присутній характерний набряк.

Опіки четвертого ступеня (обвуглювання) супроводжується повною загибеллю тканин. Струп товстий, щільний, часто з ознаками обвуглювання.

Тривалість загоєння та можливість відновлення шкірного покриву залежить повністю від глибини його ураження. Загальна реакція організму у вигляді сукупності відбуваються в ньому змін в результаті опікової травми називається опікової хворобою. На розвитокхвороби впливають глибина і площа опіку. До факторів, ускладнює перебіг хвороби, відносяться супутні захворювання, дитячий і літній вік ураженого і розташування опіку на верхніх дихальних шляхах.

Глибина опіку визначає тривалість його загоєння, а отже, час перебігу опікової хвороби, ймовірність приєднання вторинної інфекції, можливість самостійного загоєння. Для визначення площі опіків, особливо коли вони розташовані в різних областях тіла і в мозаїчному порядку, можна користуватися «правилом долоні». Відомо, що долоня разом з пальцями складає близько 1% поверхні усього тіла. Скільки долонь вміститься на уражену поверхню, така і площа опіків.[3]

[1]Прогноз опіків для життя людини залежить від ступеня опіку і площі ураження тіла. При площі опіку більше п’ятнадцяти відсотків поверхні тіла у дорослих або десяти відсотків у дітей та осіб старших п’ятдесяти років розвивається опікова хвороба.

Важливим фактором є опікова хвороба. Існує чотири етапи перебігу опікової хвороби: опіковий шок, гостра опікова токсемія, септичний, період одужання.

Опіковий шок – це загальна реакція організму на сильний подразник у вигляді больового подразнення шкірних нервових закінчень травматичним агентом. Крім больового компонента механізмами розвитку больового шоку є: втрата великої кількості рідкої частини крові через шкірні дефекти, надходження до організму речовин від розпаду пошкодженої тканини. Без проведення інтенсивної терапії, спрямованої на корекцію життєво важливих функцій , врятувати ураженого майже неможливо.

На відміну від інших типів шоку, опіковий шок має свої особливості.

Перша особливість – це 1-2х годинна фаза збудження. У ній яскраво виражений неспокій, дезорієнтованість і нездатність гуманно оцінювати ситуацію. Можливе рухове та мовне порушення. Підвищений артеріальний тиск.[1]

Другою особливістю опікового шоку є відносно довго залишається в нормі, а іноді підвищений АТ. Це пояснюється великою і тривалою напругою адреналінової системи і викидом в кров адреналіну у відповідь на сильне і тривале подразнення рецепторів. На наступних стадіях цей механізм грає дуже погану роль оскільки в результаті тривалого спазму судин погіршується кровопостачання тканин. Раннє зниження артеріального тиску при опіковому шоці вважається поганою ознакою.

Третьою особливістю опікового шоку є швидкий вихід в кров калію із зруйнованих тканин і гемолізованих (зруйнованих) еритроцитів за рахунок місцевої тканинної гіпертермії при дії високої температури. Зруйнований міоглобін тканин і еритроцитів забиває ниркові канальці, сприяючи розвитку ниркової недостатності. Високий вміст калію в крові може привести до порушень ритму, провідності серцевого м’яза.

Четвертою особливістю опікового шоку є швидке зростання згущення крові за рахунок великої крововтрати.

Слідом за еректильною фазою шоку розвивається торпедна фаза, зумовлена розвитком гальмування кори головного мозку, що триває в залежності від тривалості опікового шоку. На цій стадії хворі зазвичай сонливі. У контакт вступають повільно, відповідають коротко. Хворі залишаються в свідомості аж до розвитку незворотніх змін в останній стадії. При опіковому шоці часто відзначається озноб, кінцівки холодні. Нерідким симптомом є блювота, що виникає самостійно або після пиття. При важкому шоці швидко розвивається парез кишківника, що супроводжується його метеоризмом. Діурез швидко знижується, аж до розвитку анурії.

Гостра опікова токсемія – другий період опікової хвороби. Опікова токсемія – це токсична фаза перебігу хвороби. Продукти розпаду тканин надходять в кров, приводячи до інтоксикації. Крім цього, в отруєнні беруть участь продукти життєдіяльності інфекції, що швидко розвивається в опіках.

Гостра опікова токсемія триває близько двох тижнів. Спостерігається лихоманка, настає анемія, з’являєтья сплутаність, безсоння, хворі стають дратівливими. Також, приєднуються інфекційні ускладнення – пневмонія, отити, сомати, дипресія.

[3]Септико - третій період опікової хвороби. Під час цього періоду в кров потрапляють не лише токсини, але і патогенні мікроорганізми. Розвивається опіковий сепсис. Мікроорганізми можуть осісти у будь-якому органі у вигляді флегмон, абсцесів. Цей період хвороби часто ускладнюється перикардами та гепатитами. Відбувається велика втрата білка, розвивається виснаження.

Одужання – четвертий період перебігу хвороби. Одужання починається з моменту початку повного самостійного відновлення шкіряного покриву. Тривалість періоду залежить від уражень внутрішніх органів. Часто після загоєння опіків одужання триває ще деякий час оскільки постраждали також і системи життєдіяльності.

Чим вища температура травмую чого агента і чим довше контакт з ним, тим важчий термічний опік. Перший і один з найважливіших заходів надання невідкладної допомоги є усунення дії травмую чого фактра.

При опіку рідинами потрібно швидко позбутися ураженого одягу не обриваючи чи віддираючи його. Потрібно акуратно обрізати ділянку підручними засобами. Після цього потрібно довготривале охолодження холодною проточною водою, оскільки шкідлива дія збудника продовжується ще деякий час, а температура у глибоких шарах шкіри все ще дуже висока.[3]

[1]При опіку полум’ям слід загасити полум’я на ураженому, загорнувши палаючу частину у щільну тканину тим самим обмеживши доступ повіртя до полум’я. Після того як полум’я згасло потрібно обережно поздутися обгорілого одягу, якщо такий наявний і охолодити місце ураження.

Ні в якому разі не можна застосовувати мазі, масла, жири, оскільки вони є збудниками розвитку мікроорганізмів. Також не можна застосовувати марганцевий розчин, йод, зеленку. Вони ускладнюють визначення глибини опіку. Не можна застосовувати хімічні порошки. Вони утворюють плівку яка важко знімається і також є середовищем для організмів.

При опіках очей залишки речовин з повік видаляють струменем проточної води або стерильним бинтом. При опіках рогівки спостерігається загибель верхнього шару епітелію. Опіки в кришталику ведуть до розвитку ускладненого виду катаракти.

Опіки першого ступеня схожі на звичайний сонячний опік. Для їх лікування не обов’язково звертатися до лікаря. Досить протерти уражену ділянку розчином етилового спирту.

При опіках другого ступеня потрібно підставити уражене місце під струмінь проточної холодної води. Дати знеболюючі ліки, накласти суху стерильну пов’язку на місце опіку. При опіку другого ступеня потрібно звернутися до найближчого травмпункту.

Опіки третього рівня відрізняються більш глибоким ураженням тканин. Потрібно надати таку ж допомогу як і при опіках другого рівня, але якщо до ураженого місця прилип одяг не намагатися позбутися його самотужки. Поїти постраждалого невеликою кількістю підсоленої води протягом кожних пів години. Доставити потерпілого до станови як можна швидше.

Хімічні опіки виникають в результаті дії на шкіру і слизові оболонки концентрований неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору. Деякі хімічні сполуки в повітрі, при зіткненні з водою та з іншими хімічними речовинами легко спалахують або вибухають, викликаючи термохімічні опіки. Чистий фосфор самозаймається в повітрі і легко пристає до шкіри, викликає також термохімічні опіки.

Хімічні опіки викликаються деякими рослинами, що використовуються в якості компресів для лікування різних хвороб, особливо у період їх цвітіння.

Завдяки своєчасному і правильному наданню першої допомоги постраждалому на місці події ліквідуються або попереджуються глибокі ураження тканин, розвиток загального отруєння. Одяг, який потрапив під дію хімічних сполук потрібно негайно зняти. Речовини що потрапили на шкіру потрібно негайно змити великою кількістю води з під крану протягом тривалого часу. Винятком є речовини, що спалахують при зіткненні з водою. Не можна обробляти рану серветками, мазями, тому ,що при цьому хімічні речовини ще більше втираються в шкіру. На пошкоджені ділянки шкіри потрібно накласти пов’язку з знезараженим засобом або ж з чисту та суху пов’язку.

Після накладання пов’язки потрібно спробувати усунути або зменшити болі , давши потерпілому знеболюючий засіб. Як правило, опіки кислотами надзвичайно глибокі. На місці опіку утворюється сухий струп. При потраплянні кислоти на шкіру слід рясно промити уражені ділянки під струменем води, потім обмити їх розчином питної соди, мильною водою, щоб нейтралізувати кислоту.[1]