Розділ іі. Експериментальне дослідження ефективності застосування ігрової діяльності під час адаптаційного процесу першокласників в початковій школі

2.1 Взаємозвязок ігрової діяльності з іншими формами організації навчального процесу у початковій школі

Закон України «Про освіту» зазначає, що освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей,формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Навчання є основною категорією педагогіки і в цілому є планомірним, організованим і цілеспрямованим процесом передачі підростаючому поколінню знань, умінь, навичок, керівництво його пізнавальною діяльністю і виробленням у нього світогляду, засіб здобуття освіти.[3].

Здійснення навчання вимагає знання і умілого використання різноманітних форм організації педагогічного процесу. Навчання може відбуватися тільки тоді, коли воно якимсь чином організовано. Воно відбувається і існує, передусім, в певних формах його організації. Організаційні форми навчання складають матеріальну основу навчання. Отже, форма навчання є цілеспрямованою, змістовно насиченою і методично оснащеною системою пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, стосунків учителя і учнів. Форма навчання реалізується як органічна єдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів і методів.

Існує багато форм організації учбового процесу. Будь-яка з них має свої індивідуальні особливості, але поряд із цим усі вони сполучені між собою класно-урочною системою навчання, засновником якої є Я.Коменський.

В умовах класно-урочної системи учбова робота ведеться по класах з постійним складом учнів, у певні години, поурочний, з різних учбових предметів. Така система навчання в основних її рисах нині прийнята як в українській школі, так і в школах інших держав. Кожен урок є за змістом частиною учбового курсу того чи іншого предмету і має певну дидактичну мету, яка обумовлена місцем цього уроку в учбовому курсі, розділі, темі з того чи іншого предмету. При класно-урочній системі навчання навчальна діяльність проводиться з усіма учнями одразу.

Клаcно-урочна система, прийнята в українській школі, дозволяє:

·помірно розподіляти дослідження учбового курсу з будь-якого предмету на певні частини-уроки, які в серйозній логічній послідовності слідують один за одним за розкладом у рамках точно відведеного учбового часу;

·планомірно здійснювати керівну роль учителя в освіті, вихованні і розвитку учнів;

·організувати учбову роботу з урахуванням психологічних особливостей оволодіння знаннями, уміннями, навичками у їх єдності з формуванням особи;

·чергувати працю і відпочинок учнів і тим самим сприяти внесенню певної чіткості в роботу школи;

·сформувати колективістичні справи.

З позиції цілісності педагогічного процесу урок необхідно розглядати як основну форму його організації. Саме урок відбиває усі переваги класно-урочної системи. У формі уроку можливо ефективно організувати не лише учбово-пізнавальну, але й інші розвиваючі видіи діяльності дітей. [9].

Переваги уроку, як форми організації педагогічного процесу, полягають в тому, що він має сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи, дозволяє учителеві систематично і послідовно викладати матеріал, скеровувати розвиток пізнавальних здібностей та формувати науковий світогляд учнів, стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну і домашню. На уроці учні опановують не лише систему знань, умінь і навиків, але і самі методи пізнавальної діяльності, а також урок дозволяє ефективно вирішувати виховні завдання через зміст і методи педагогічної діяльності.

Урок - це така форма організації педагогічного процесу, за якої педагог протягом точно встановленого часу керує колективною пізнавальною та іншою діяльністю постійної групи (класу), що навчається, із врахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби і методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, аби усі учні опановували основи предмету, що вивчається, безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання і розвитку пізнавальних пізнавальних здібностей і духовних сил школярів. У наведеному визначенні можна виділити специфічні ознаки, які відрізняють урок від інших організаційних форм: це постійна група учнів; керівництво діяльністю школярів з врахуванням особливостей кожного з них; опановування основ, що вивчаються безпосередньо на уроці. Ці ознаки відображають не лише специфіку, але і суть самого уроку.

Урок являє собою гнучку форму організації навчання. Він включає різноманітний зміст, відповідно до якого використовуються необхідні методи і прийоми навчання. На уроці можна застосовувати фронтальну, колективну та індивідуальну форми учбової роботи. Так, різні форми проведення уроку не лише урізноманінюють учбовий процес, але й викликають в учнів задоволення від самого процесу праці. Урок не може бути цікавим, якщо учень постійно включається в одноманітну по структурі і методиці діяльність. Рамки традиційного уроку стають тісними, тому народжуються нові форми організації, однією з яких є нетрадиційний урок.

Дотримання організаційної форми і логіки дій учнів та вчителя в ході нестандартного уроку є завданнями оперативного, тактичного плану. Такі уроки дозволять забезпечити цікавість занять, врахувати індивідуальні особливості групи, використати зміст учбового матеріалу, активізувати пізнавальну діяльність, відшукати резерви часу, налагодити процес співпраці педагога та учня.

Нестандартні уроки виховують загальну культуру і культуру думок, уміння грамотно виробляти власну активну, високоморальну позицію у наш суперечливий час.

Ефективність нетрадиційних форм навчання і розвитку досить відома. Такі заняття наближають шкільне навчання до життя, реальної дійсності. Діти охоче включаються в такі заняття, бо під час проведення таких занять потрібно проявити не лише свої знання, але й кмітливість та творчість. Нестандартні уроки - це завжди уроки-свята, коли активні усі учні, коли кожен має можливість проявити себе і коли клас стає колективом. Учні дуже полюбляють такі нетрадиційні уроки, оскільки вони не роблять учбовий процесс скутим, а навпаки пожвавлюють атмосферу, активізуючи дітей, наближаючи навчання до життєвих ситуацій. До такого типу занять належать заняття, що проводяться у вигляді різноманітних ігор. [13].  Організація учбового процесу в початкових класах є фундаментом освітньої системи. Успішність реалізації інноваційного задуму багато в чому залежить від того, наскільки якісно вчитель може надати професійно-компетентну допомогу молодшим школярам у:

формуванні у них основних компонентів учбової діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей;

оволодінні елементарними уміннями та навичками неконфліктного, діалогового стилю спілкування і стосунків, освоєнні азбуки рефлексії і творчості;

розвитку здатності здійснювати усвідомлений моральний вибір в учбових і інших життєвих ситуаціях.

Для організації особистісно-орієнтованої навчальної взаємодії педагогу слід застосовувати ігрові прийоми і методи.

Саме по собі поняття «ігрових педагогічних технологій» включає в себе досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від гри у широкому розумінні педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання і відповідний до неї педагогічний результат, що можуть бути обґрунтовані та виділені в явному вигляді та характеризуються учбово-пізнавальною спрямованістю.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій за урочної форми занять відбувається за такими основними напрямами: дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання; навчальний процес підкоряється правилам гри; учбовий матеріал використовується як її засіб, в навчальний процес вводиться елемент змагання, який переводить дидактичне завдання в ігрове; успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

При організації навчального процесу у початковій школі необхідно враховувати вікові особливості дітей та специфічні особливості учбової діяльності, а також два види новоутворень молодшого шкільного віку (рефлексію та уміння вчитися), способи взаємодії учителя й учнів та формування практичних умінь і навичок у школярів.

За словами Еріксона жоден вік не закінчується з настанням наступного віку. Таким чином, можна помітити, що з вступом дитини в початкову школу такі форми діяльності і співпраці, як безпосередньо-емоційне спілкування, предметно-ділова та ігрова співпраця, характерна для дошкільнят, не зникають, а продовжують жити в молодшому шкільному віці, оскільки, з'явившись одного разу, та чи інша форма діяльності і співпраці повинна жити, поки живий її носій. Проте доцільно не змішувати різні види діяльності і форми співпраці між собою. Гра є незамінним засобом для наповнення для дитини особистим сенсом загальних підстав математичних, лінгвістичних та інших понять, встановлених його власною логікою. Але таким засобом служить не будь-що, а специфічна гра, для якої повинні створюватися особливі понятійні персонажі. Такі персонажі учбових ігор втілюють поняття, тобто дозволяють «одягнути» теоретичну абстракцію в «плоть» почуттів. Діючи від імені такого персонажа, дитина приречена поступати за логікою поняття. Така гра стає емоційно-символічним входом в теоретичне мислення для багатьох першокласників з ігровим типом цінностей. Отже, при організації навчального процесу в першому класі доцільно забезпечити таку повноту форм сумісності, за якої вступ до навчальної діяльності стане відкритий дітям із самими різними особовими орієнтаціями і цінностями : не лише «пізнавателям», але і «комуні кантам», фантазерам, практикам, естетам. Для цього учбовому процесу молодшого школяра слід надати вигляду сплаву з різних форм співпраці, що побудовані дорослим з точним знанням його інгредієнтів та їх пропорций. [20].

Бажання грати і вчитися мирно співіснує у дітей упродовж усього молодшого шкільного віку. Як стверджує А.Амонашвілі, саме ця потреба в іграх реалізує не лише різноманітні враження і знання, але і відкриває можливість педагогам і батькам для використання щонайпотужнішого потенціалу гри в цілях оптимізації процесу освіти школярів. Якщо з приходом дитини до школи відразу поставити її в умови власне учбової діяльності, це може призвести до того, що вона (в ідеалі) швидко включиться в учбову діяльність, або до того, що вона розгубиться перед непосильними завданнями, втратить віру в себе, почне негативно відноситися до школи і до навчання.

Сучасні педагоги-психологи вважають, що гра являється не лише і не стільки способом отримання нових знань, скільки інструментом для узагальнення досвіду дитини, засобом пробудження у школярів уміння мислити, бажання пізнати світ. Гра мобілізує розумові можливості дітей, розвиває організаторські здібності, прищеплює навички самодисципліни, доставляє радість від спільних дій. Дитина переступає поріг школи, і з цієї миті навчання займає велику частину часу, теоретично стає провідною діяльністю аж до підліткового віку. Проте, ігрова діяльність триває, причому характер її такий, що дозволяє вирішувати вікові завдання розумового, психічного і психологічного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Суть гри полягає у вирішенні пізнавальних завдань, поставлених в цікавій формі. Саме розвязання пізнавальної задачі пов'язане з розумовою напругою, з подоланням труднощів, що привчає дитину до розумової праці. Одночасно розвивається логічне мислення. У грі учні пізнають колір, форму, величину, числові і просторові стосунки предметів. Значення використання ігор в молодшому шкільному віці велике ще і тому, що в процесі ігрової діяльності разом з розумовим розвитком здійснюється фізичне, естетичне, моральне виховання і становлення. Виконуючи правила гри, діти привчаються стримуватися, контролювати свою поведінку, внаслідок чого виховується воля, формується дисциплінованість, уміння діяти за планом, приходити на допомогу одне одному тощо. Чим цікавішими є ігрові дії, які вчитель використовує на уроках і в позакласних заходах, тим непомітніше і ефективніше учні закріплюють, узагальнюють, систематизують отримані знання. Ігровий момент дозволяє тісно пов'язати вивчення теоретичного матеріалу з практичними діями.