2.3 Рекомендації педагогам по успішній адаптації першокласників до умов навчання засобами ігрової діяльності

На даний час ми живемо в епоху сповнену протиріччями. У батьків та у дітей стало більше можливостей для приємного спільного дозвілля, і в той же час ми частіше скаржимося на нестачу часу або нудьгу. У сімейному колі в основному не розмовляють один з одним, а проводять час за комп'ютером або дивляться телевізор. У культурі все більше уваги приділяється почуттям, але в той же час ми все менше зустрічаємося із співпереживанням і готовністю допомогти оточенню. В країні стає все більше соціальних працівників і психотерапевтів, але незважаючи на це збільшується число людей з серйозними психологічними проблемами. Педагоги нерідко говорять про своєрідне замкнуте коло: їм доводиться працювати із усе більшою кількістю неспокійних дітей, що змушує їх встановлювати суворіші порядки. Це у свою чергу призводить до того, що діти почуваються менш вільно та самостійно. У результаті вони не мають можливості освоювати і удосконалювати комунікативні навички, стають агресивнішими і некерованими. Таким чином постає необхідність проведення з дітьми спеціальних психологічних занять в період освоєння дитиною нових соціальних ситуацій, де доцільним є використання програми шкільної адаптації.

Молодший шкільний вік - це період позитивних змін і перетворень. Якщо в цьому віці дитина не відчує радість пізнання, не набуде упевненості у своїх можливостях і здібностях, не навчиться дружити, не придбає уміння вчитися, зробити це надалі, за рамками сензитивного періоду, буде значно важче.

Освоєння нової провідної діяльності - навчальної - в молодшому шкільному віці тільки починається. Цей процес відбувається як вдома, так у в школі. Школа пред'являє до дитини особливі вимоги, для засвоєння яких потрібен певний час і зусилля. Діти адаптуються до школи поступово. Процес адаптації зачіпає різні сфери особистості дитини і носить індивідуальний характер. Легше адаптуються діти з високим рівнем фізичної і психологічної готовності до школи, проте ті або інші проблеми, пов'язані з адаптацією до нових умов життя, виникають у кожної дитини. У деяких дітей період адаптації затягується. Як правило, труднощі, що виникають у дітей молодшого шкільного віку, викликають потребу у вже освоєній і улюбленій ігровій діяльності. Спеціальні заняття з використанням розвиваючих ігор особливо корисні дітям із заниженою самооцінкою, тривожним, недостатньо уважним, повільним, деяким дітям з підвищеною активністю або, навпаки, з «загальмованим» сприйняттям навколишньої дійсності, а також школярам, які мають складнощі в умінні вибудовувати і зберігати гармонійні міжособові стосунки. «Приєднуючись» до дитини в цій діяльності, працюючи з нею в процесі навчання на доступному для неї рівні, ми тим самим забезпечуємо їй сприятливий перехід до вирішення навчальних завдань. У разі ж відставання дитини в психічному розвитку гра є єдиною можливою формою адаптації дитини до учбової діяльності, оскільки забезпечує відповідність повчальних прийомів психологічному вікові.[21]. Розроблені і вищевикладені заняття спрямовані на розвиток комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку, навичок співпраці, співпереживання, що створює в класі обстановку довіри і доброзичливості. Ігри, особливо ритуали, формують у учнів відчуття стабільності і передбачуваності того, що відбувається, знижують рівень напруги в групі, сприяють сприятливому когнітивному і особовому розвитку молодших школярів. «Приєднання» до дитини в процесі введення її в учбову діяльність в ігрових заняттях дозволяє поліпшити адаптацію дітей до шкільного життя, сприяє розвитку психологічних якостей, властивостей, станів, необхідних для успішного навчання : мотивації до навчання, інтересу до інтелектуальної діяльності, активності, довільності психічних функцій, комунікативних умінь тощо. Специфіка ігор така, що в них задіюються різні психологічні якості, здібності, емоції, рухова сфера, тому дія гри на дитину є комплексною.

Дорослі люди, що працюють у школі, всі разом вирішують одну загальну задачу - забезпечують навчання і виховання підростаючого покоління. При цьому кожен з них займає своє певне місце в учбово-виховному процесі, має свої конкретні завдання, цілі і методи. Практичний психолог приходить в школу теж як фахівець - фахівець з дитячої, педагогічної і соціальної психології. У своїй роботі він спирається на професійні знання про вікові закономірності та індивідуальну своєрідність психічного розвитку, про витоки психічної діяльності і мотиви поведінки людини, про психологічні умови становлення особистості в онтогенезі. Психолог - рівноправний член шкільного колективу і відповідає за ту сторону педагогічного процесу, яку, окрім нього, ніхто професійно забезпечити не може, а саме - контролює психічний розвиток учнів і максимально сприяє цьому розвиткові. Ефективність роботи шкільного психолога визначається передусім тим, наскільки він може забезпечити основні психологічні умови, що сприяють розвитку учнів. Практичний психолог повинен сприяти тому, щоб не просто враховувалися вікові особливості, але й щоб ці особливості активно формувалися і служили основою подальшого розвитку можливостей школярів. Оптимальною основою для успішного навчання є гармонійна відповідність навчальних та інтелектуальних навичок і вмінь з такими параметрами особистості, як самооцінка і пізнавальна або навчальна мотивація. Ця відповідність закладається саме в молодшому шкільному віці. Практично усі проблеми навчання, у тому числі неуспішність, навчальні перевантаження, що виникають на подальших східцях, визначаються тим, що дитина або не уміє вчитися, або навчання їй нецікаве, не видно його перспективи.

У молодших класах характер спілкування вчителя формує у дітей різне відношення до нього: позитивне, при якому учень приймає особу учителя, проявляючи доброзичливість і відкритість в спілкуванні з ним, або негативне, при якому учень не приймає особу педагога, проявляючи агресивність, грубість або замкнутість в спілкуванні з ним, конфліктне, при якому в учнів виникає протиріччя між неприйняттям особи вчителя і прихованим, але гострим інтересом до його особи. При цьому існує тісний зв'язок між особливостями спілкування молодших школярів з учителем і формуванням у них мотивів навчання. Позитивне відношення, довіра до учителя викликають бажання займатися учбовою діяльністю, сприяють формуванню пізнавального мотиву, негативне ж відношення не сприяє цьому. [44].

Негативне відношення до вчителя у молодших школярів зустрічається досить рідко, а конфліктне - дуже часто (близько 30% дітей). У цих дітей затримується формування пізнавальної мотивації, оскільки потреба в довірчому спілкуванні з учителем поєднується у них з недовірою до нього, а отже, і до тієї діяльності, якою він займається. Ці діти найчастіше замкнуті, вразливі або, навпаки, байдужі, несприйнятливі до вказівок учителя, безініціативні. У спілкуванні з учителем вони проявляють вимушену покірність, упокорювання, іноді прагнення пристосуватися. Причому зазвичай діти самі не усвідомлюють причин власних переживань, невлаштованості, прикрощів, на жаль, це нерідко не усвідомлюють і дорослі. Першокласники в силу недостатнього життєвого досвіду схильні перебільшувати і глибоко переживати суворість з боку учителя. Це явище нерідко недооцінюється учителями на самому початковому етапі навчання дітей. Між тим це надзвичайно важливо: в подальших класах негативні емоції можуть закріпитися, можуть бути перенесені на навчальну діяльність в цілому, на взаємовідносини з учителями і товаришами. Усе це призводить до серйозних відхилень в психічному і особистісному розвитку школярів.

У сучасній школі не дотримуються психологічні умови, що забезпечують повноцінне спілкування учнів з дорослими та однолітками на усіх етапах шкільного дитинства. Звідси у деяких учнів молодшого шкільного віку і у багатьох підлітків та старшокласників формується негативне відношення до школи, до навчання, неадекватне відношення до самих собі, до навколишніх людей. Ефективне навчання і прогресивний розвиток особистості в таких умовах неможливі. Тому створення сприятливого психологічного клімату, в центрі якого особове, зацікавлене спілкування дорослих і таких, що вчаться - одне з головних завдань шкільного психолога. Але успішно вирішувати її він може тільки в спільній роботі з учителями, в творчому спілкуванні з ними, задаючи певний зміст і продуктивні форми такого спілкування.

Шкільний психолог знаходиться безпосередньо всередині того соціального організму, де зароджуються, існують і розвиваються як позитивні, так і негативні сторони взаємовідносин учителів, учнів та їх батьків. Він бачить кожну дитину або вчителя не самого по собі, а в складній системі взаємодії Це своєрідне «поле» взаємодії практичного психолога з учнями різного віку, їх учителями та батьками, в центрі якого знаходяться інтереси дитини як особи, що формується. Ясно, що на всіх стадіях роботи і з окремими учнями і з дитячим колективом потрібна тісна співпраця психолога з усіма дорослими, що мають відношення до цих дітей. [13].

Ігрова діяльність може використовуватися не лише як виховний засіб, але як і терапевтичний. Вона може використовуватися для вирішення життєвих проблем, що виникають у дитини, корекції міжособових стосунків, підбадьорення дитини, відновлення рівноваги сил, поліпшення здоров'я дітей. Ігрова терапія є цілісною психолого-педагогічною системою, яка грунтується на переконаності в можливостях дитини. Сфокусована на дитині, вона являється, з одного боку, базовою філософією, що затверджує внутрішню здатність дитини розвиватися, а з іншої - допомагає вірити в її здатність до конструктивного управління власною діяльністю. Ігрова терапія грунтується на розумінні природного прагнення людини до росту і розвитку. У ній діти вчаться конструктивно виражати свої почуття і думки, керувати своєю поведінкою, приймати рішення і брати на себе відповідальність. Спостереження за дитиною, за її грою дозволяє зрозуміти, як вона пізнає світ і що її хвилює.

Гра має великі корекційні і психотерапевтичні дії, оскільки для дитини гра - це можливість усвідомлення подій навколишнього світу через наслідування, соціалізацію, сприйняття норм поведінки, існуючих в суспільстві, вираження будь-яких почуттів і афектів, заборонених спонукань без боязні небезпеки, з вираженням цих почуттів поза грою, компенсаторного задоволення почуття несамостійності та інших потреб, які не можуть бути задоволені поза грою, вирішення внутрішніх конфліктів і включення себе в активну роль, емоційного відображення знань і досвіду, відображення росту і розвитку дитини. [36].

Учителю молодших класів можна надати такі рекомендації:

.Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції.

.Порівнюйте роботу учня лише з його по передніми роботами, а не з роботами інших.

.Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».

.Хваліть учня за найменші досягнення.

.Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її наслідки.

.Створюйте ситуації успіху.

.Зменшуйте кількість заперечних слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.

.Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об'єднуйте їх у групки, що працюватимуть разом.

.Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.

.Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

.Надавайте учням можливість висловлювані свої думки, підкреслюйте цінність почутого.

Учитель повинен пам'ятати, що процес адаптації дитини багато в чому залежить від обстановки в класі, від того, наскільки цікаво, комфортно, безпечно почуває себе дитина під час уроків, в ситуаціях взаємодії з учителем і однокласниками. Також вчителеві слід потурбуватися про відбір і використання на уроках спеціальних вправ, що допомагають дітям швидше увійти до незвичного для них світу шкільного життя, освоїти нову соціальну позицію школяра. Використовуючи ігрові психологічні методики і психотехнічні вправи, учитель може створити в класі атмосферу доброзичливості і конструктивної взаємодії, що дозволяє дітям ослабити внутрішню напругу, познайомитися один з одним, подружитися. В процесі навчання дитина осягає науку спілкування з іншими дітьми, знайомиться з правилами поведінки в школі, усвідомлює необхідність наслідувати певні норми взаємовідносин з однолітками і учителем. Діти вчаться стримувати свої імпульсивні бажання, агресивність або зайву активність. В той же час учитель може пояснити їм, як можна «виплеснути» надлишок енергії без шкоди для оточення і як відпочивати і повністю відновлювати сили після навчальної діяльності.Таким чином, гра:

üдопомагає в діагностиці;

üсприяє налагодженню контакту між педагогом і дитиною;

üдає дитині можливість виразити неусвідомлювані конфлікти і тим самим зменшити емоційну напругу;

üдопомагає словесному вираженню почуттів;

üдопомагає розширити круг інтересів дитини;

üдопомагає створити у дитини почуття безпеки і дозволеності в системі стосунків так, щоб дитина могла вільно досліджувати і виражати власне Я;

üдопомагає розкрити внутрішню спрямованість дитини, дозволяє їй бути лідером в усіх областях;

üдопомагає дитині діяти відповідально, розкриває її здатність вирішувати особисті проблеми;

üзалучає до переживань дитини і відбиває її почуття таким чином, що вона поступово приходить до саморозуміння;

üдопомагає встановлювати такі обмеження, які дозволяють дитині перейняти на себе відповідальність в цій системі стосунків;

üдозволяє педагогові оцінити поступовість ігротерапевтичного процесу.

Отже, по другому розділу можна зробити такі висновки: усі описані у разділі заняття допомагають забезпечити плавний перехід молодших школярів до нової для них діяльності - навчальної, та активне засвоєння цієї діяльності. Як уже було сказано, у програмі брала участь двадцять одня дитина молодшого шкільного віку. По закінченні проведеної колекційної програми ми можемо спостерігати значне поліпшення емоційного стану дітей: вони стали більш врівноваженими та емоційно стійкішими, менш тривожними. Проведені тренінгові заняття не лише навчили дітей адекватно оцінювати свої досягнення, можливості та здібності, а й навчив дітей навичкам співпраці в колективі у процесі спільної діяльності. Специфіка проведених ігор дозволяє використовувати в роботі з молодшими школярами будь-яку гру окремо для вирішення конкретних задач. Спеціально організовані заняття акумулюють позитивний вплив окремих ігор та дозволяють суттєво поліпшити загальну адаптацію до навчання у школі.