1) Визначив, що молодий чоловік входить у групу ризику як можлива жертва злочину на ґрунті ненависті.

2) Визначив, що натовп складається переважно з осіб, які схильні здійснювати такі злочини.

3) Визначив, що день «сприятливий» для таких злочинів.

4) Взяв під фактичну охорону потенційну жертву, таким чином попередивши можливі правопорушення.

Отже, для попередження злочинів на ґрунті ненависті важливо навчитись ідентифікувати потенційних потерпілих, потенційних злочинців та звертати увагу на особливі обставини, такі, як місце і дата інциденту (реального або потенційного) та події, що відбуваються навколо.

Як правило, потенційними жертвами злочинів на ґрунті ненависті є люди, які візуально відрізняються від більшості («візуально видимі меншини»).

Зверніть увагу: не важливо, чи дійсно належить людина до якої-небудь групи. Важливо, чи ідентифікують його як такого злочинці. Тому жертвою злочинів на ґрунті ненависті стають не лише представники меншин, а й представники більшості, яких злочинці помилково прийняли за представника меншини, або які дружать чи співпрацюють з представниками меншини (журналісти, адвокати).

Такими відмінностями (маркерами на які реагують нападники) можуть бути:

• зовнішність (колір шкіри та інші особливості, за якими потенційні злочинці ідентифікують євреїв, ромів, арабів, вихідців з Кавказу, країн Азії тощо).

• одяг: традиційний одяг релігійної або етнічної групи, особливий одяг субкультури, одяг, який вважається належністю сексуальних меншин, інші особливості одягу, які сприймаються як маркер належності до «чужих»;

• символи: релігійні символи, національні або етнічні символи, символи належності до субкультури, символи, які вважаються належністю сексуальних меншин тощо.

• інша мова, якщо її почули потенційні злочинці;

• особливості поведінки, якщо їх помітили потенційні злочинці: хрещення «не тією рукою» або відмова від хрещення, ритуал певної релігії, поцілунок осіб однієї статі тощо.

Люди, схильні до злочинів на ґрунті ненависті, як правило, належать до угрупувань з відповідною ідеологією:

• скінхедів;

• ультраправих (рідше – ультралівих) партій та політичних груп;

• спортивних (футбольних і не лише) «ультрас»;

• фанатів певних музичних напрямів або груп.

Визначити належність людини до такої групи можна за характерною символікою, одягом та стилем.

Злочини на ґрунті ненависті часто приурочені до певних дат, місць та подій.

Такими датами є:

• деякі державні свята, які викликають активність різних радикалів: День незалежності, День перемоги, Перше травня, Покрова (день заснування УПА);

• релігійні свята інших релігій (в Україні частіше юдейські та ісламські);

• особливі для радикалів дати: 20 квітня (день народження Гітлера), 1 січня (день народження Степана Бандери), тощо;

Крім того, ризик злочинів на ґрунті ненависті підвищується у зв’язку з певними заходами, серед яких:

• спортивні змагання (особливо – футбольні матчі);

• концерти або фестивалі за участю виконавців з право-радикальною ідеологією, кінопокази відповідних фільмів та інші заходи (глядачі та слухачі – потенційні правопорушники. Організатори таких заходів часто підбурюють до правопорушень на ґрунті ненависті);

• концерти або фестивалі за участю виконавців з «неправильною», на погляд радикалів, ідеологією, сексуальною орієнтацією або походженням (учасники/ці – потенційні потерпілі. Їх часто відстежують на таких заходах);

• заходи етнічних та релігійних груп, сексуальних меншин (в т.ч. - гей-прайди), організацій іноземних студентів/ток тощо (Учасники/ці – потенційні потерпілі, які нерідко стають об’єктами нападів прямо на заході).

У деяких місцях та поруч з ними злочини на ґрунті ненависті трапляються частіше. Це:

• гуртожитки іноземних студентів/ток або працівників;

• традиційні місця збору гомосексуальних людей(клуби, ресторани, бари тощо);

• ринки та торгівельні точки, де працює велика кількість представників етнічних меншин;

• громадські організації меншин або правозахисні ГО;

• національні школи та інші установи культури та освіти;

• релігійні споруди (синагоги, мечеті, рідше – молитовні будинки інших конфесій).

Аналіз цих факторів (характеристика потенційних потерпілих, характеристика потенційних правопорушників, обставини місця та часу, наявність заходів) дозволить патрульному не лише реагувати на подію постфактум (допомогти потерпілим, затримати правопорушників, встановити свідків тощо), а й вжити необхідні профілактичні заходи.

Поняття мови ворожнечі тісно пов’язане з поняттями дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті. Хоча на перший погляд може здатися, що мова ворожнечі не наносить великої шкоди, це не так, оскільки від неї, як і від злочинів на ґрунті ненависті страждають ці групи осіб. Під терміном «мова ворожнечі» слід розуміти всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм, та інші форми ненависті (в тому числі гомофобію), викликані нетерпимістю, в тому числі нетерпимістю, що виявляється у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів та осіб, що за своїм походженням належать до іммігрантів. У цьому сенсі поняття «мова ворожнечі» поширюється на всі висловлювання, які спрямовані проти якоїсь однієї особи або якоїсь визначеної групи осіб.

Мова ворожнечі може бути публічною чи приватною. Публічна мова ворожнечі – заяви, вислови, інтерв’ю, заклики, тощо публічних осіб (посадових та службових осіб, представників органів влади, політиків, відомих експертів). Публічною є і мова ворожнечі, вміщена у нормативних актах, передана чи надрукована за допомогою засобів масової інформації, вміщена у рекламі тощо. Вимоги щодо недопущення використання мови ворожнечі, які висуваються до публічних осіб, є значно жорсткішими у порівнянні із пересічними громадянами. Приватна мова ворожнечі – використання конструктів, заснованих на некоректному та дискримінаційному ставленні до представників інших груп у приватному спілкуванні.

Мова ворожнечі буває криміналізованою та некриміналізованою. Криміналізована мова ворожнечі  має містити склад злочину, відповідальність за який повинна бути передбачена чинним законодавством відповідної держави. Крім того, криміналізована мова ворожнечі повинна містити в собі діяння (погрозу, підбурювання, наклеп, заклик до дій певного характеру, заперечення (наприклад, Голокосту), пропаганду переваги однієї групи над іншою, тощо), яке виступатиме основним елементом злочину. Українське законодавство не визначає поняття мови ворожнечі, але частково відповідальність за неї визначена в ст. 161 ККУ (частина 1).