34. Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).

Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба]. Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю, за місцем і способом творення, за м'якістю/твердістю. Розрізняють декілька різновидів асиміляції: 1) за результатами - повну і неповну (часткову); 2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну; 3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну). Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний. Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju;s,peip3]. Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади). Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо). Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес. Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресивною, регресивною; контактною; дистанційною. Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні. Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що закінчуються на –сти.

35. Поняття про фонетичні закони, їх особливості.

Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів. Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах. Фонетичні закони діють у певний період і на певній території. Так, наприклад, закон відкритого складу діяв до половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки - результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм.