- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Основні етапи розвитку до фонологічного письма.
- •Фонографічне письмо, його виникнення і розвиток.
- •Грецький алфавіт, латинське і кириличне письмо.
- •Орфографія, її основні принципи.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Синонімія. Типи синонімів.
- •Антоніми й антонімічне вживання слів.
- •Омоніми, їх типи. Пароніми.
- •Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
- •Історичні зміни в морфемному складі слова.
- •Типи зв’язку слів у підрядному словосполученні.
- •Речення, його основні ознаки.
- •Структура речення як основного мовного знака.
- •Класифікація речень.
- •Порівняльно-історичний метод вивчення мов.
- •Ознаки генеалогічної спорідненості мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •Загальна характеристика індоєвропейської сім’ї мов.
- •Слов’янська і балтійська групи мов.
- •Германська група мов.
- •Романська група мов.
- •Морфологічна класифікація мов.
- •Мови синтетичні й аналітичні, номінативні й ергативні.
-
Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба]. Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю, за місцем і способом творення, за м'якістю/твердістю. Розрізняють декілька різновидів асиміляції: 1) за результатами - повну і неповну (часткову); 2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну; 3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну). Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний. Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju;s,peip3]. Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади). Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо). Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес. Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресивною, регресивною; контактною; дистанційною. Значно поширеніше, ніж у літературній мові, явище дисиміляції в діалектному і просторічному мовленні. Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива, що закінчуються на –сти.
-
Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів. Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в однакових умовах. Фонетичні закони діють у певний період і на певній території. Так, наприклад, закон відкритого складу діяв до половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки - результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм.