- •Мовознавство як наука.
- •Місце мовознавства в системі наук.
- •Методи вивчення мов.
- •Мова і суспільство.
- •Функції мови.
- •Мова як історичне явище.
- •Специфіка мови як соціального явища.
- •Давні спроби пояснення походження мов і їхня наукова неспроможність.
- •Наукові дані про походження людини і мови.
- •Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.
- •Диференціація й інтеграція – основні процеси розвитку мов.
- •Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
- •Утворення національних мов і різні шляхи їх формування.
- •Національна мова – основа духовного життя народу.
- •Літературна мова і літературна норма.
- •Значення школи в утвердженні норми літературної мови.
- •Структурні рівні мови: фонетика, лексика і граматика.
- •Нерівномірність розвитку різних структурних елементів мови.
- •Творення звуків людської мови (мовний апарат і цнс)
- •Артикуляція звука і артикуляційна база.
- •Акустичні властивості звуків. Тембр.
- •Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).
- •Склад, типи складів.
- •Наголос і його типи.
- •Принципи класифікації голосних звуків.
- •Принципи класифікації приголосних звуків.
- •Поняття про фонеми. Співвідношення між звуком і фонемою.
- •Диференційні й інтегральні ознаки фонем.
- •Алофони фонем.
- •Комбінаторні уподібнювальні зміни звуків.
- •Комбінаторні розподібнювальні зміни звуків
- •Позиційні й фонетично не зумовлені зміни звуків.
- •Асиміляція й дисиміляція звуків (регресивна і прогресивна, контактна і дискантна).
- •Поняття про фонетичні закони, їх особливості.
- •Порівняльна характеристика фонетичних систем рідної та виучуваної мов.
- •Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.
- •Основні етапи розвитку до фонологічного письма.
- •Фонографічне письмо, його виникнення і розвиток.
- •Грецький алфавіт, латинське і кириличне письмо.
- •Орфографія, її основні принципи.
- •Розділи лексикології: семасіологія, описова лексикологія, фразеологія, етимологія, ономастика і лексикографі.
- •Слово – основна значуща одиниця мови.
- •Лексичне значення слова.
- •Як предмети і явища навколишньої дійсності одержують свої назви?
- •Слова мотивовані і немотивовані.
- •Багатозначність слова. Пряме й переносне значення.
- •Розвиток значення слова.
- •Різні способи переносу назв: за подібністю, за функцією, за суміжністю.
- •Основні шляхи збагачення словникового складу мови. Табу й евфемізми.
- •Різні шляхи і способи лексичних запозичень.
- •Мовний пуризм, його позитивні і негативні сторони.
- •Історичні зміни словникового складу мови. Історизми й архаїзми.
- •Етимологія. Принципи і прийоми етимологічних досліджень.
- •Лексико-семантичні групи слів.
- •Терміни й загальновживані слова. Джерела термінології
- •Стилістичне розшарування словникового склад.
- •Синонімія. Типи синонімів.
- •Антоніми й антонімічне вживання слів.
- •Омоніми, їх типи. Пароніми.
- •Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.
- •Принципи поділу слів за частинами мови.
- •Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників.
- •Будова словникових статей у словниках різного типу.
- •Граматика, її роль у мові.
- •Граматичні значення і граматичні категорії.
- •Лексичне і граматичне значення, їх відмінність.
- •Типи граматичних значень.
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень.
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень.
- •Типи афіксації: аглютинація і фузія.
- •Види морфем.
- •Історичні зміни в морфемному складі слова.
- •Типи зв’язку слів у підрядному словосполученні.
- •Речення, його основні ознаки.
- •Структура речення як основного мовного знака.
- •Класифікація речень.
- •Порівняльно-історичний метод вивчення мов.
- •Ознаки генеалогічної спорідненості мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •Загальна характеристика індоєвропейської сім’ї мов.
- •Слов’янська і балтійська групи мов.
- •Германська група мов.
- •Романська група мов.
- •Морфологічна класифікація мов.
- •Мови синтетичні й аналітичні, номінативні й ергативні.
-
Інтеграція мов. Субстрат, суперстрат і адстрат.
У результаті процесу інтеграції (сходження) з кількох діалектів чи мов утворюється один діалект або одна мова. Інтеграція виникає внаслідок завоювання одним народом території іншого етносу, що створює умови безпосереднього контактування мов автохтонного і чужомовного народів. У цих випадках відбувається схрещення мов, що зумовлює утворення нової (третьої) мови. її основу становить одна з контактуючих мов. це - мова-переможниця. Інша, переможена, мова повністю не втрачається: її елементи залишають деякі сліди в новоствореній мові. Залежно від того, мова якого народу (автохтонного чи прийшлого) стає переможницею, її одиниці в новоствореній мові прийнято розрізняти в термінах: субстрат і суперстрат. Субстрат - це залишки переможеної мови автохтонного народу в мові народу-завойовника, яка склала основу третьої мови. Суперстрат - це одиниці переможеної мови завойовника в мові-переможниці автохтонного населення, яка становить базу новоствореної мови. Прикладом субстрату є галльські елементи в сучасній французькій мові, яка утворилася від схрещення народної латини з галльськими діалектами і перемоги латини, принесеної на територію Галлії (сучасної Франції) римськими завойовниками на початку нашої ери. Суперстратні елементи – це, наприклад, залишки болгарської мови в болгарській мові, що виникла від схрещення однієї з південнослов'янських мов з мовою булгар, що вийшли з території гирла р. Ками і були асимільовані південними слов'янами, що жили на сході Балканського півострова. Булгари залишили по собі назву країни - Болгарія. На відміну від термінів субстрат і суперстрат поняття адстрату (від лат. ad- 'при*, 'біля' та stratum - 'настил') означає нейтральний тип мовної взаємодії, яка не приводить до асиміляції одного народу іншим і розчинення однієї мови в іншій. Взаємодіючі мови залишаються окремими самостійними мовами. Стається це в умовах тривалого співіснування і контактів територіально близькорозташованих народів. У результаті - утворюються адстратні прошарки у взаємодіючих мовах у вигляді деяких рис мовної системи, що виникають унаслідок взаємопроникнення мовних одиниць
-
Мови в епоху рабовласницького ладу і феодалізму.
За феодалізму складаються помісно-територіальні діалекти. Роздрібнення держав на маленькі феоди призводить до утворення багатьох діалектів. Інколи такі діалекти настільки розходяться, що це ускладнює спілкування. Показовою щодо цього є Німеччина, на території якої в період феодалізму було чимало князівств. Зародження класового суспільства пов'язане з виникненням рабовласницьких держав. У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племінні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові. В одних державах виникає єдина державна мова (грецьке койне в Греції, латинська мова в Римі), в інших — за функціонування багатьох мов одна з них стає спільною лише на деякий період (наприклад, арамейська мова для Близького Сходу в Піст, до н.е.). Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. У феодальному суспільстві виникла необхідність наддіалектної мови для державних потреб (церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова. У країнах Сходу — арабська (мова Корану) і давньоєврейська (мова іудейського богослужіння). У Західній Європі — латинська мова, а для слов'ян — старослов'янська (староболгарська). Рідні мови мали обмежені функції, оскільки більшість функцій була закріплена за офіційною мертвою мовою. З розвитком капіталізму виникають нації. Період розкладу феодалізму характеризувався боротьбою за пріоритетне використання національних мов і культур, зокрема за витіснення з суспільних функцій чужих писемних мов. Такий рух був підготовлений існуючою в окремих країнах практикою використання місцевих мов як писемних, зокрема як мов літературних творів. Так, ще в XI - XIII ст. в Західній Європі існувала значна література, написана провансальською, французькою, італійською мовами, після XIII ст. в Східній Європі - література, створена староукраїнською, старо-російською мовами. Природно, що їх подальше використання висунуло на перший план живі, народні мови. Західна Європа XV ст. була свідком поступової перемоги національних мов над латинською, яка після занепаду Римської імперії ще майже тисячу років панувала в країнах Заходу. Створювалися літературно-писемні форми мов, що вимагалось розвитком єдиної державності, а значить - єдиної писемної мови. Цьому сприяло утворення націй - основної форми соціальної спільності в епоху капіталізму, форми, яка прийшла на зміну феодальній роздрібненості.