- •46. Поняття та види правочинів у цивільному праві.
- •3. Правова держава та її ознаки.
- •4. Форма державного правління.
- •5. Форма державного устрою.
- •6. Державний режим: поняття та види.
- •10. Правова норма та її структура.
- •8. Механізм та апарат держави.
- •12. Система права.
- •14. Систематизація нормативно-правових актів.
- •15. Поняття, ознаки та види правопорушень.
- •16. Юридична відповідальність: підстави та види.
- •17. Поняття та джерела конституційного права.
- •18. Основні конституційні права та обов’язки людини і громадянина.
- •19. Поняття та загальні принципи громадянства в Україні.
- •20. Підстави виникнення громадянства України та обмеження щодо його набуття.
- •21. Підстави припинення громадянства України.
- •35. Система та джерела фінансового права.
- •22. Система органів влади в Україні.
- •23. Констит-прав. Статус вр України.
- •24. Констит-прав. Статус Президента України.
- •25. Констит-прав. Статус Кабінету Міністрів України.
- •50. Предмет, метод та джерела сімейного права.
- •26. Система органів виконавчої влади в Україні.
- •27. Судова влада України.
- •28. Конституційний суд України, його завдання та функції.
- •29. Поняття, предмет та метод адміністративного права.
- •30. Адміністративна відпові-дальність: поняття та підстави.
- •31. Адміністративні стягнення та їх види.
- •32. Державна служба в Україні та її принципи.
- •33. Правовий статус державного службовця України.
- •34. Предмет та метод фінансового права.
- •36. Організація та органи фінансового контролю.
- •37. Податки та збори, їх види.
- •38. Предмет та метод цивільного права.
- •39. Фізична особа як суб’єкт цивільних правових відносин.
- •40. Правоздатність та дієздатність фізичної особи.
- •54. Предмет та джерела трудового права.
- •41. Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин.
- •42. Поняття та строки позовної давності.
- •64. Поняття та ознаки злочину.
- •43. Поняття права власності. Форми власності в Україні.
- •44. Підстави набуття та припинення права власності.
- •45. Захист права власності у цивільному праві.
- •47. Поняття зобов’язання та підстави його виникнення.
- •48. Засоби забезпечення виконання зобов’язань.
- •66. Кримінальне покарання та його види.
- •49. Спадкування за законом та заповітом.
- •51. Поняття шлюбу, порядок його укладання та умови одруження.
- •52. Визнання шлюбу недійсним та припинення шлюбу.
- •53. Майнові та особисті немайнові права подружжя.
- •55. Поняття та порядок укладання трудового договору.
- •56. Зміст трудового договору.
- •58. Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника.
- •57. Строки випробування при прийнятті на роботу.
- •61. Трудова дисципліна та трудова відповідальність.
- •59. Підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
- •60. Колективний договір: поняття та порядок укладання.
- •62. Матеріальна відповідальність працівників та її види.
- •63. Кримінальне право: поняття та предмет правового регулювання.
- •65. Кримінальна відповідальність та її підстави.
- •67. Характеристика злочинів проти власності.
- •68. Посадові злочини: поняття та види.
- •69. Поняття, сутність та джерела міжнародного права.
- •70. Суб’єкти міжнародного права.
- •71. Поняття, принципи та джерела земельного права.
- •72. Екологічні права та обов’язки громадян України.
54. Предмет та джерела трудового права.
Трудове право - окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції. Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов'язані з трудовими (обучение, перекваліфікація). Трудове право є стабільною, давно сформованою галуз-зю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права – нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці" та інші закони. Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори, ратифіковані ВРУ.
41. Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлена майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відповідальність. Юридичні особи наділено цивільною правосуб`єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними. Для юридичної особи правосуб`єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положення; з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. За характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи – колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації. Правосуб`єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації.
42. Поняття та строки позовної давності.
Позовна давність – це встановлений законом строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушене. Незалежно від закінчення строку позовної давності особа має право звертатися в судові органи для захисту своїх прав. Строк позовної давності є юридичний факт, який відноситься до дій і подій. Строк позовної давності обмежує дію суб'єктивних прав і обов'язків у часі. В окремих випадках арбітражний суд, за наявності поважних причин пропуску строку позовної давності, може відновити цей строк і захистити порушене право. Іноді строк позовної давності може бути зупинений або перерваний. Зміна строків позовної давності і порядок їх обчислення угодою сторін не допускаються. Позовна давність застосовується судом не залежно від заяви сторін. Позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини, в тому числі на ті, суб'єктом яких є держава. В ст. 83 ЦК України закріплені винятки з цього правила: 1)позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених в ощадний банк; 2)вона не поширюється і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, передбаченими законом. Немайнові права можуть захищатися в будь-який строк, оскільки їх захист не обмежений в часі. Разом із тим для захисту честі і гідності особи і юридичних осіб строк позовної давності встановлений в один рік; 3)не встановлений строк позовної давності на вимоги про відшкодування шкоди, яка заподіяна життю і здоров`ю громадян. Два види строків позовної давності: загальні; скорочені або спеціальні. Загальний строк встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік, встановлені для захисту честі і гідності особи. Строки позовної давності встановлені законодавством в шість місяців: для стягнення неустойки(штрафу, пені);про недоліки проданих речей; при поставці продукції неналежної якості тощо можуть встановлюватись менші строки позовної давності (2 місяці) по договорах перевезення.