- •О с н о в и ф і л о с о ф і ї
- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •1. Своєрідність філософії та її основне питання
- •2.Філософія як світогляд
- •3.Філософія: наука чи мистецтво?
- •4.Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •1.Зародження античної філософії. Космогонічні та натурфілософські ідеї досократиків
- •2.Класичний період античної філософії: софісти, Сократ, Платон, Аристотель
- •3.Занепад та згасання античної філософії (елліністичний період)
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм. Філософія доби Відродження
- •§ 1. Середньовічна філософія
- •1. Причини виникнення та основні принципи середньовічної філософії
- •2. Онтологія та гносеологія у середньовічній філософії
- •3. Боротьба реалізму та номіналізму в середньовічній філософії
- •4. Особливості середньовічної схоластики. Тома Аквінський як систематизатор схоластики
- •§ 2. Філософія доби Відродження
- •1. Головні риси філософії доби Відродження
- •2. Діалектика Миколи Кузанського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія Нового часу. Хvіі - хvііі ст.
- •§ 1. Філософія Нового часу
- •1. Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •2.Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •3.Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза, г. Лейбніц
- •§ 2. Просвітництво
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •§ 1. Німецька класична філософія
- •1. Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •2. Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •3.Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •§2. Філософія марксизму
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •1. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •3. Філософське вчення г.Сковороди
- •4. Філософія Памфіла Юркевича
- •5. Філософія української революційної демократії
- •6. Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 7. Сучасна світова філософія
- •§ 1. Аналітичний напрямок у філософії хіх-хх ст.
- •1. Неопозитивізм
- •2.Постпозитивізм
- •3. Прагматизм
- •4. Герменевтика
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття
- •1. Філософія життя
- •2.Філософські проблеми психоаналізу (фрейдизм та неофрейдизм)
- •3. Філософія екзистенціалізму
- •§3. Соціально-критичний напрямок у філософії XX ст. Філософія “неомарксизму”. Франкфуртська школа.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 8. Проблема буття (онтологія). Діалектика буття
- •1.Буття як вихідна категорія філософії
- •2.Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •3.Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури:
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •До тем 12-15: Етика як наука про мораль. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
- •Тести: зміст
2. Діалектика Миколи Кузанського
Для розвитку та утвердження ренесансного антропоцентризму та пантеїзму потрібно було розчистити завали схоластичної філософії, а тому боротьба проти неї стала першочерговим завданням філософської думки даної епохи. Одним з характерних представників філософії Відродження, котра базувалась на якісно нових ідеях, був Микола Кузанський (1401-1464). Як і більшість філософів його часу, він відкидав пануючу в середні віки аристотелівсько-птолемеївську систему поглядів на світ, орієнтуючись на традицію неоплатонізму. Розвиваючи думку про спорідненість абсолютного буття (Бога) до речей природи, Кузанець заперечував теологічне вчення про існування Бога як сутності, що відокремлена від космосу, природи, і по суті обстоював пантеїзм. Однак, для його обґрунтування він переосмислив вчення неоплатоніків, починаючи з центрального для них поняття єдиного. Як відомо, для Платона, як і для всієї давньогрецької філософії, характерний дуалізм, протиставлення ідеї (форми) та матерії, єдиного та безкінечного. Подібний підхід до проблем онтології стає основою дуального розуміння картини світу християнським теїзмом. Між світом божественним, трансцендентним та світом земним, природним існує прірва, котра вказує на повну їх протилежність і несумісність. Суть нового підходу до проблем онтології, котрий запропонував М. Кузанський, полягала в запереченні абсолютного характеру протилежностей. Вказуючи на їх відносність, Кузанець робить висновок, що єдине (Бог) не має протилежності, навпаки – воно є тотожнім безкінечному. Розглядаючи математику як найкращий метод розкриття таємниць буття, Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей (coincidentia oppositorum) – абсолютного максимуму та мінімуму, заклавши тим самим філософську передумову створення методу безкінечно малих величин. З твердження, що єдине не має протилежності, М. Кузанський робить висновок, що єдине є тотожнім безкінечному, котре ним розуміється як те, більше чого нічого не може бути. Оперуючи математичними категоріями, Кузанець вказує, що, при збільшенні радіусу кола до безкінечності, окружність перетворюється в безкінечну пряму. Таким чином, у такого максимального кола діаметр співпадає з окружністю а центр її (мінімум) та безкінечна пряма (максимум) представляють собою також одне і те ж. Наочність цього принципу Кузанець демонструє і за допомогою трикутника: якщо одна з його сторін є безкінечною, то і дві інші також будуть безкінечними. Застосовуючи, хоча й не завжди послідовно, діалектичний принцип збігу протилежностей, єдиного з безкінечним, Кузанський, таким чином, ототожнює трансцендентне та земне, природне та божественне.
Таке пантеїстичне наближення Кузанцем безкінечного Бога до природи за допомогою діалектики стало потужним поштовхом до перегляду принципів не тільки античної та середньовічної філософії, але й природничих наук, зокрема математики та астрономії. Якщо у давніх греків край є вищим за безкрайнє, конечне – за безкінечне, а ціле, завершене є прекраснішим од незавершеного, то для ренесансного філософа можливість (незавершене) є багатшою за актуальне (завершене), рух та становлення є більш повноцінним, аніж нерухомо-незмінне буття. Відтепер неподільне (одиниця), котра у греків відігравала роль міри, точки відліку усього сущого, поступається місцем безкінечному. Тим самим, докорінно змінюються уявлення про точне знання: “… якби одна безкінечна лінія складалась з безкінечного числа відрізків у п’ядь, а інша – з безкінечного числа відрізків у дві п’яді, вони все ж таки з необхідністю були б рівними, оскільки безкінечність не може бути більше безкінечності”1. Іншими словами, Кузанець підводить до думки, що з точки зору безкінечності будь-які кінцеві відмінності втрачають своє значення, щезають і якась певна величина, виражена у числі, стає рівною будь-якій іншій. І взагалі, розмірковує далі Кузанський, всі знання, що базуються на математиці ( арифметика, геометрія та астрономія), є лише знанням нижчого рівня, оскільки вони є продуктом діяльності здорового глузду. Основним принципом останнього ж є заборона на ототожнення протилежностей, здатність “зациклюватись” на парадоксальному, котре й приймається тут помилково за основу та критерій точного знання.
Змінюється і середньовічна картина Світу. Математичне обґрунтування геліоцентричної системи польським математиком та астрономом Миколою Коперніком (1473-1548), яке базувалось на роздумах Кузанця, дозволило припустити існування безкінечної множини небесних тіл, таких як Земля. У своїй праці “Про колообертання небесних тіл” Копернік твердив, що Земля не є центром Всесвіту і не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки, – Земля обертається навколо Сонця і саме воно є центром Всесвіту. Земля ж є центром лише своєї орбіти, а також центром притягання тіл, що падають на її поверхню.
Пантеїстичні тенденції М. Кузанського були суттєво поглиблені Джордано Бруно (1548-1600), котрий вже опирався і на геліоцентричну астрономію М. Коперніка. Знімаючи далі границю між Творцем та його творінням та передаючи матерії той початок життя та руху, котрий ще з часів Платона та Аристотеля вважався властивим лише ідеї (формі), Бруно утверджує “Бога в речах” і приходить до висновку про безкінечний космос та нескінченні світи у ньому.
Найбільш визначні досягнення цієї епохи у сфері природничих наук - геліоцентрична система Н. Коперніка та вчення про нескінченні світи Дж. Бруно – завдали нищівного удару по ренесансному антропоцентризму, підготувавши тим самим науково-теоретичний ґрунт для об’єктивізму філософії Нового часу. З заміною геоцентричної системи на геліоцентричну систему і утвердженням думки про нескінченну безліч світів виникла нова картина світу, де людина з втілення вищої досконалості і вищого сенсу Всесвіту, його природного центру і справжнього володаря перетворювалась лише в одну з його піщинок, незрівнянну з безмежністю світового простору.