- •О с н о в и ф і л о с о ф і ї
- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •1. Своєрідність філософії та її основне питання
- •2.Філософія як світогляд
- •3.Філософія: наука чи мистецтво?
- •4.Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •1.Зародження античної філософії. Космогонічні та натурфілософські ідеї досократиків
- •2.Класичний період античної філософії: софісти, Сократ, Платон, Аристотель
- •3.Занепад та згасання античної філософії (елліністичний період)
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм. Філософія доби Відродження
- •§ 1. Середньовічна філософія
- •1. Причини виникнення та основні принципи середньовічної філософії
- •2. Онтологія та гносеологія у середньовічній філософії
- •3. Боротьба реалізму та номіналізму в середньовічній філософії
- •4. Особливості середньовічної схоластики. Тома Аквінський як систематизатор схоластики
- •§ 2. Філософія доби Відродження
- •1. Головні риси філософії доби Відродження
- •2. Діалектика Миколи Кузанського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія Нового часу. Хvіі - хvііі ст.
- •§ 1. Філософія Нового часу
- •1. Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •2.Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •3.Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза, г. Лейбніц
- •§ 2. Просвітництво
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •§ 1. Німецька класична філософія
- •1. Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •2. Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •3.Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •§2. Філософія марксизму
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •1. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •3. Філософське вчення г.Сковороди
- •4. Філософія Памфіла Юркевича
- •5. Філософія української революційної демократії
- •6. Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 7. Сучасна світова філософія
- •§ 1. Аналітичний напрямок у філософії хіх-хх ст.
- •1. Неопозитивізм
- •2.Постпозитивізм
- •3. Прагматизм
- •4. Герменевтика
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття
- •1. Філософія життя
- •2.Філософські проблеми психоаналізу (фрейдизм та неофрейдизм)
- •3. Філософія екзистенціалізму
- •§3. Соціально-критичний напрямок у філософії XX ст. Філософія “неомарксизму”. Франкфуртська школа.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 8. Проблема буття (онтологія). Діалектика буття
- •1.Буття як вихідна категорія філософії
- •2.Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •3.Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури:
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •До тем 12-15: Етика як наука про мораль. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
- •Тести: зміст
6. Філософські погляди д.Чижевського
Дмитро Іванович Чижевський (1894—1977 рр.) — видатний український вчений — філософ, історик, філолог, славіст.
Народився у м. Олександрії на Кіровоградщині. По закінченні Олександрійської класичної гімназії він навчається в Петербурзькому університеті. Потім переводиться до Київського університету, де стає марксистом. По завершенні навчання (1919) починає викладацьку діяльність в Києві, а із встановленням Радянської влади 1921 р. виїжджає за кордон. З 1921 по 1924 р. він продовжує навчання спочатку в Гейдельберзі, де слухав лекції К.Ясперса, а потім у Фрайбурзі, де викладав Е.Гуссерль. Потім викладає в Українському вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова, Празькому українському інституті, українському науковому інституті в Берліні. З 1932 р. в Галле читає курси з славістики, потім викладає слов’янські мови в Йенському університеті. До фашизму ставився вороже і йому заборонялося без дозволу гестапо виїжджати з міста. З 1945 р. Д.Чижевський очолює семінар із славістики у Марбурзькому університеті, пізніше викладає на факультеті славістики Гарвардського університету. В останній період свого життя він очолює Слов’янський інститут в Гейдельберзі.
Чижевський став одним із організаторів Української вільної академії наук в Аугсбурзі, був професором Українського вільного університету, професором філософії і логіки педагогічної академії Української автокефальної церкви. З 1962 - дійсний член Гейдельбергської академії наук. Автор понад 900 наукових праць. Важливі роботи: «Завдання історії української філософії», «Філософський метод Г.Сковороди», «Нариси з історії філософії України» та ін.
Філософські орієнтації Чижевського формувались під впливом Гуссерля, Ясперса, Хайдеггера. Чижевський не залишив фундаментальної праці, де б чітко визначив основні засади своїх поглядів, але їх можна визначити на основі його творчості. Чижевський виходив з поняття безпосереднього буття людини (вплив екзистенціалізму). Людину можуть витіснити з її місця в бутті різні фактори: теоретичні вчення, придумані для себе соціальні ролі, мода, стереотипи масової культури, ідеологія. Але людина повинна знайти своє справжнє місце в бутті, знайти вищий смисл свого існування, усвідомити себе. Щоб визначити своє «справжнє місце» людина мусить не допускати етичної самоізоляції від буття, бути відкритою щодо інших індивідуальних та колективних світів, здатною до співпереживання, розуміння, любові, віри, надії. Таке розмаїття зв’язків вимагає орієнтації людини на трансцендентне буття - на єднання людини з Абсолютом, з Богом. В результаті - досягається стійкість буття людини.
Загальне розуміння суті філософії Д.Чижевський виводив з її традиційного визначення як «любові до мудрості». Основне в філософії (поряд з методологічними завданнями щодо конкретних наук) - пошук сенсу життя в цілому, а також сутності світу. Філософія може поставати як матеріалізм, або як спіритуалізм. Залежно від того, що мислиться формою життя людини - розум чи емоції, філософські вчення Чижевський поділяє на раціоналізм та емоціоналізм. Особливе місце Чижевський відводить містиці, розуміючи під нею не просто щось таємниче, засноване на вірі, а будь-яке вчення про сполучення, поєднання людської душі з Богом.
Розвиток філософії Чижевський розглядав як розвиток духовної історії, де філософія є самоусвідомленням народом своєї культурної самобутності. Звідси звернення його до історії філософії загалом і, зокрема, до історії філософії України, що, власне, стало центром наукових інтересів вченого. Чижевський є автором перших узагальнюючих праць з історії філософії України.
Аналіз сутності національної філософії Д.Чижевський починає з вияснення співвідношення нації і людства. Він говорить про «раціоналістичний» та «романтичний» підходи щодо цього питання:
1. З погляду «раціоналістів» історія людства уявляється у вигляді єдиного процесу, спрямованого до єдиної цілі. «Національні особливості» являють собою лише певні відступи від єдиного процесу, але «дійсно цінним і важливим є лише «вселюдське», наднаціональне, над-часове».
2. Такому підходові протистоїть «романтичне» бачення, яке, виходить з погляду на життя як вияв різноманітних його форм. Кожна нація, за Чижевським, є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу, але лише в цих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз у своєму своєрідному, оригінальному, у своїй «однобічності» і обмеженості і має вічне, загальне значення». Продуктивність такого підходу, гадає Д.Чижевський, полягає у тому, що він не веде до національної винятковості і національного засліплення. Натомість раціоналістичний підхід таїть небезпеку абсолютизації певного національного типу як єдино «правильного», єдино вічно цінного.
Аналогічний підхід Чижевського і до співвідношення філософських систем в історії філософії. Тут також погляду, що лише одна філософська система є носієм абсолютної істини, протистоїть підхід, згідно з яким абсолютна істина не може розкритись в якомусь завершеному конкретному вияві. Натомість кожна філософська система несе часткове відображення абсолютної істини, утворюючи в сукупності з іншими загальний зміст історії філософії, що постійно розвивається. Тому «кожна «філософія», кожна окрема система, що хоче бачити у собі реалізацію абсолютної правди, стає помилковою». Рух історії філософії здійснюється «між протилежностями і через протилежності до синтезу». Вивчення історико-філософського матеріалу неможливе без вивчення і розуміння усієї культури певного періоду.
Головне спрямування наукових досліджень Д.Чижевського визначалось прагненням збагнути глибинні чинники духовної історії України, ширше — Східної Європи. На його думку, духовний портрет України, як і східнослов'янських народів взагалі, склався під впливом німецької філософської традиції — насамперед, німецької класичної філософії XVIII — початку XIX ст. та німецького містицизму XVI—XVIII ст. - перш за все Гегеля, Шеллінга й Шіллера (французький раціоналізм та просвітництво відіграло другорядну роль).
Українська філософія не належить до тих «обраних», через які здійснювався поступ історії всесвітньої філософії. Їй треба ще чекати на свого «великого філософа», який відкриє глибини національного духу не лише перед усім світом, а й перед народом самим.
Але вона має свою специфіку, в ній виражений національний характер (перш за все в творчості Сковороди, Гоголя, Юркевича, Костомарова, Куліша). Д.Чижевський дає в найбільш загальному вигляді опис рис національного характеру українського народу, що відобразились у специфіці української філософії. Він приходить до висновку що психологічному складові українського народу притаманні такі виразні риси:
- «емоціалізм і сентиментальність, чутливість і ліризм», що виявлялося в «естетизмі українського народного життя і обрядовості»;
- «індивідуалізм та стремління до «свободи»; нахил до духовного усамітнення”;
- «неспокій, рухливість, більш психічні, ніж зовнішні»;
- гармонію між зовнішнім та внутрішнім, прагнення до згоди, до миру, а не до боротьби;
- релігійне забарвлення.
Ці риси не лише виявлялися впродовж історії українського народу, а й певним чином визначали цю історію. «Можемо навіть сказати, що народний характер вибирав для себе те із історичних подій, що якраз відповідало його єству». Постійним тлом української історії виступає природа — степ був тією основою, що якнайбільше визначає усталений характер рис національної психіки.
Національні риси українського характеру відобразилися і в творчості видатних діячів української культури. «Емоціалізм» знаходить своє відображення в «філософії серця», прояви якої Д.Чижевський вбачає в творчості Сковороди, Гоголя, Юркевича. «Індивідуалізм» відобразився в «ухилі до самотності», що притаманний був Сковороді, Гоголю, та «плюралістичній етиці», що визнає право кожного індивіду на власний етичний шлях (Сковорода, Гоголь). Третя риса, яку Д.Чижевський характеризував як психічний неспокій і рухливість, відобразилась в обґрунтуванні ідеалу миру і злагоди між людьми і людей з Богом, прагнення внутрішньої гармонії, що теж, на думку Д.Чижевського, яскраво виявляють Сковорода, Гоголь, Юркевич і Куліш.
На думку Чижевського, аж до XIX ст. єдино видатним представником східнослов’янської філософії був Г.Сковорода, під впливом якого через Україну формувалася філософська думка в Російській імперії.