- •О с н о в и ф і л о с о ф і ї
- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •1. Своєрідність філософії та її основне питання
- •2.Філософія як світогляд
- •3.Філософія: наука чи мистецтво?
- •4.Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль і. Історичні типи філософії
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість
- •1.Зародження античної філософії. Космогонічні та натурфілософські ідеї досократиків
- •2.Класичний період античної філософії: софісти, Сократ, Платон, Аристотель
- •3.Занепад та згасання античної філософії (елліністичний період)
- •План семінарського заняття:
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 3. Філософія середньовічного суспільства, її теоцентризм. Філософія доби Відродження
- •§ 1. Середньовічна філософія
- •1. Причини виникнення та основні принципи середньовічної філософії
- •2. Онтологія та гносеологія у середньовічній філософії
- •3. Боротьба реалізму та номіналізму в середньовічній філософії
- •4. Особливості середньовічної схоластики. Тома Аквінський як систематизатор схоластики
- •§ 2. Філософія доби Відродження
- •1. Головні риси філософії доби Відродження
- •2. Діалектика Миколи Кузанського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 4. Філософія Нового часу. Хvіі - хvііі ст.
- •§ 1. Філософія Нового часу
- •1. Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •2.Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •3.Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза, г. Лейбніц
- •§ 2. Просвітництво
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •§ 1. Німецька класична філософія
- •1. Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •2. Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •3.Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •§2. Філософія марксизму
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 6. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •1. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •2. Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •3. Філософське вчення г.Сковороди
- •4. Філософія Памфіла Юркевича
- •5. Філософія української революційної демократії
- •6. Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 7. Сучасна світова філософія
- •§ 1. Аналітичний напрямок у філософії хіх-хх ст.
- •1. Неопозитивізм
- •2.Постпозитивізм
- •3. Прагматизм
- •4. Герменевтика
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття
- •1. Філософія життя
- •2.Філософські проблеми психоаналізу (фрейдизм та неофрейдизм)
- •3. Філософія екзистенціалізму
- •§3. Соціально-критичний напрямок у філософії XX ст. Філософія “неомарксизму”. Франкфуртська школа.
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 8. Проблема буття (онтологія). Діалектика буття
- •1.Буття як вихідна категорія філософії
- •2.Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •3.Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 8. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Тема 9. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Судження
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Елементи теорії аргументації.
- •План семінарського заняття
- •Становлення філософських уявлень про людину
- •Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
- •Свідомість як фундаментальна властивість людини
- •Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
- •Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Тема 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
- •Суспільство як система. Духовне життя суспільства
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Модуль ііі. Основи Етичних знань
- •Тема 12. Етика як наука про мораль
- •Предмет та специфіка етики, її структура
- •Сутність моралі та особливості її функціонування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 14. Основні категорії етики
- •Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів і повідомлень
- •Тема 15: Проблеми прикладної етики
- •Професійна етика. Етика бізнесу
- •Етикет як морально-естетична культура спілкування
- •План семінарського заняття
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Глосарій:
- •Список рекомендованої літератури:
- •Тема 5. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
- •Тема 6. Тенденції розвитку сучасної світової філософії
- •До теми 7. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •До теми 8. Гносеологія: основний зміст пізнавальної діяльності
- •До теми 10: Людина та її буття як предмет філософського осмислення
- •До теми 11. Суспільство та його філософський аналіз
- •До тем 12-15: Етика як наука про мораль. Історичні форми моралі і проблема морального прогресу. Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
- •Тести: зміст
Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
Формування особистості здійснюється в ході соціалізації, яка являє собою процес засвоєння індивідом соціального досвіду, норм, цінностей, зразків поведінки, знань, мови, властивих тому суспільству, у яке даний індивід інтегрується. Соціалізація здійснюється як у ході цілеспрямованого впливу на людину (наприклад, у ході виховання), так і під впливом широкого кола соціальних факторів, що стихійно впливають на неї. Вона продовжується все життя, але при цьому в ній виділяють такі важливі етапи як раннє дитинство, період навчання, період активної участі в трудовій діяльності та післятрудовий період. На кожнім з етапів провідну роль грають відповідні соціальні інститути: родина, дошкільні установи, школа й інші навчальні заклади, трудові колективи, засоби масової інформації тощо.
Говорячи про вплив соціального середовища на людину, необхідно враховувати його багатошаровість: мегасередовище – величезний культурний світ навколо нас, духовна, соціально-психологічна атмосфера епохи; макросередовище – велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, вихованням і місцем проживання; мікросередовище – наше безпосереднє соціальне оточення (родина, первинний колектив, друзі, знайомі).
Найважливіші моментами процесу соціалізації виступають: соціальна адаптація; ідентифікація; інтеріорізація. Соціальна адаптація являє собою процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, у ході якого він приймає, засвоює його норми і цінності, ролі. Ідентифікація - емоційно-пізнавальний процес ототожнення індивідом самого себе з групою - своєю родиною, віковою групою, нацією, певною людиною, що виступає для нього ідеалом і ін. Інтеріорізація – перетворення зовнішніх соціальних вимог (норм, цінностей) у внутрішні регулятори поведінки - совість, життєві установки, ціннісні орієнтації особистості.
Суб’єктивною стороною процесу соціалізації виступає розвиток свідомості і самосвідомості, зокрема, формування образу "Я" як відносно стійкої, усвідомленої система уявлень індивіда про самого себе (реального й ідеального), сполученої з оцінкою самого себе (самоповагою). Ще наприкінці ХІХ століття Джемсом була запропонована формула: самоповага прямо пропорційна особистому успіху і зворотно пропорційна рівню домагань, тобто ступінь самоповаги залежить від співвідношення рівнів успіху і домагань. Чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати. До цієї формули в останній час зроблено істотний додаток: успіхи і домагання людини визначаються нею через порівняння себе з іншими людьми. При цьому в якості “дзеркала”, “системи відліку” виступають, насамперед, ті з людей, що вважаються важливими, значимими. Спочатку це батьки, яких дитина не вибирає; з віком сфера спілкування розширюється, і людина прагне одержати схвалення і визнання нових і нових “значимих інших”, причому людина вже починає сама вибирати їх для себе. Група, у якій індивід присутній психологічно, чиї норми і цінності використовуються ним як еталони при виборі й оцінці своїх вчинків, називається референтною.
Слід зазначити, що при вирішальній ролі суспільства в становленні людини як особистості суттєве значення має також і її самоостійна духовна робота у створенні свого “Я”. Не випадково Кант вважав, що людина стає особистістю лише завдяки самопізнанню, котре дозволяє вільно підпорядкувати своє “Я” моральному закону, що відкриває можливість людині стати господарем самої себе. Лише на моральному підгрунті може утверджуватись особистісна незалежність індивіда, розвиватися його вміння керувати своєю діяльністю, вибудовувати своє життя осмислено і відповідально. Ці визначальні моральні засади особистості, без яких вона не існує, будуть детальніше розглянуті в розділі “Основи етичних знань”.
Буття кожної особистості характеризується відкритістю, що здійснюється шляхом постійного виходу за свої якісні межі. При цьому людина зустрічає споріднене їй буття - буття іншої людини. Це може бути зіткнення, але може бути і позитивне збагачення смислами, взаємне піднесення. Тобто людське буття здійснюється як співбуття, як комунікація; поняття “комунікації” стало центральним поняття соціальної філософії другої половини ХХ ст. Саме у співіснуванні, комунікації, солідарному співтоваристві реалізується людське "Я", особистість, виробляються людські цінності. Співбуття у всьому його обсязі багатомірне - це не тільки довіра й порозуміння, а й зовнішні контакти, сторонність, байдужість, покора й панування тощо.
Особистість включається у співбуття з іншими людьми як неповторне буття. Коли особистість “така, як усі”, вона не може включитися у співбуття. Потрібно вибудувати свій внутрішній світ, щоб “притягувати” й “випромінювати” до інших значущі смисли.