76.Характеристика звукового аналітико – синтетичного методу навчання дітей грамоти. Сучасні альтернативні методики навчання дітей грамоти.

К. Ушинський - засновник звукового аналітико-синтетичного мето­ду навчання грамоти. Отже, вчення педагога про місце й роль рідної мови в житті народу, країни, дитини є центральною концептуальною тезою усієї педагогічної системи вченого, яка не втратила своєї актуаль­ності й нині в Україні. Найпоширенішим у навчанні дітей грамоти в сучасних дошкільних закладах є звуковий аналітико-синтетичний ме тод (К. Ушинський, Д. Ельконін, О. Бугрименко, Л. Журова, Г. Тумакова, Г. Цукерман та інші). Його використання ре гламентується чинними програмами навчання і виховання в дошкільних закладах. Це дозволяє забезпечувати наступ ність у роботі між школою і дошкільним навчальним закла дом, оскільки переважна більшість шкільних букварів побу дована на основі використання саме цього методу.Навчання за цим методом поділяється на три періо ди: добукварний (підготовчий), букварний, післябукварний. У дошкільному закладі протягом двох років (середня, старша група) реалізуються завдання підготовчого періоду. Навчання в середній групі спрямоване на розвиток фоне матичного слуху і мовленнєвої уваги дітей, що готує їх до опанування звукового аналізу слів.У старшій групі діти набувають уміння виділяти окремі речення і слова з мовного потоку, удосконалюють навич ки звукового аналізу слів, диференціації голосних, твердих і м'яких приголосних звуків. Вони отримують знання про складову будову слів, про словесний наголос. Навчання гра моти за звуковим аналітико-синтетичним методом будуєть ся на основі використання значної кількості доступних до шкільникам дидактичних ігор і сприяє розвитку активної розумової діяльності, працездатності, морально-вольових та естетичних якостей особистості дитини.Однак якщо в дитини домінує зорова пам'ять, а слухо ва розвинена гірше, то це призводить до значних труднощів у набутті навички читання.

Аналіз сучасних технологій навчання грамоти дітей до шкільного віку дозволяє зробити ряд висновків.

На сьогодні не існує універсальної методики навчання грамоти. У процесі навчання дітей необхідно спиратися на їхні індивідуальні особливості. Комплексне використання прийомів, запозичених із різних методів, дозволить створи ти оптимальні умови для оволодіння грамотою.

Будувати роботу слід на основі використання ігрових прийомів, забезпечуючи достатню рухливість дітей у про цесі навчання.Результативність навчання забезпечується дотриманням таких умов: створення доброзичливої атмосфери спілкуван ня в процесі навчання грамоти, формування в малюка позитивної мотивації, виявлення дорослим інтересу до спільної діяльності, заохочення та підтримка дитини під час виник нення труднощів. Недорозвиненість фонема­тичного слуху та слухового контролю, зниження здатності до запам'я­товування, недостатня сформованість основних мисленнєвих процесів є причиною того, що діти із ЗНМ не можуть у термін, відведений про­грамою масової школи на букварний період, ознайомитися зі звуками рідної мови та запам'ятати літери, що їх позначають. Тому в підго­товчій групі спеціалізованого дошкільного закладу для дітей цієї категорії навчанню читання та письма передує спеціальна корекційна робо­та - підготовка до навчання грамоти. У період підготовки до навчання грамоти необхідний максимальний розвиток чуттєвого досвіду дітей, тобто вміння прислуховуватися до звучання слова, впізнавати, розрізняти й виокремлювати з нього звуки мови. В процесі активної діяльності дітей за умови свідомого засвоєння акустичних і мовлсннєво-рухових якостей звуків, виокремлюють їх озна­ки та формують поняття: «звуки мови», «голосні та приголосні звуки», «тверді та м'які приголосні» тощо. Особлива увага приділяється умов­ному позначенню звуків мови в структурі слова, що є важливою перед­умовою переходу до позначення звуків буквами. Потрібно вводити та закріплювати у дітей поняття «звук? і «літера», вчити розмежовувати їх (звуки ми чуємо і вимовляємо, а літери бачимо і пишемо). Логопед також знайомить дітей з такими поняттями, як «склад», «слово», «ре­чення», «розповідь», «опис», вчить позначати кожне слово в реченны.

77. Методика навчання творчого розповідання.

Словесне творчість виражається в різних формах оповідань, казок, віршів, загадок, небилиць, словотворчестве. Це вимагає від дітей активної роботи уяви, мислення, мовлення, прояви спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій. Від дітей потрібне вміння придумати зав’язку, хід події, кульмінацію і розв’язку. Від них вимагається уміння вибрати окремі факти, внести до них елементи фантазії і скласти творчий розповідь

Термін «творчі розповіді» - умовна назва оповідань, які діти вигадують самі, тому що елемент творчості є в будь-якому дитячому оповіданні.

Особливості творчого розповідання полягають в тому, що дитина повинна самостійно придумувати зміст (сюжет, уявні дійові особи), спираючись на тему і свій минулий досвід, і наділяти його у форму зв’язкового розповіді. Потрібна також уміння придумувати зав’язку, хід події, кульмінацію і розв’язку. Не менш складне завдання – точно, виразно і цікаво передавати свій задум. Творче розповідання в якійсь мірі родинно справжньому літературної творчості. Від дитини вимагається уміння вибрати з наявних знань окремі факти, внести в них елемент фантазії і скласти творчий розповідь.

Словесна творчість О. С. Ушакова розглядає як діяльність, що виникає під впливом творів мистецтва і вражень від навколишнього життя і виражається у створенні усних творів-розповідей, казок, віршів (сприйняття творів художньої літератури, усної народної творчості, в тому числі і малих фольклорних форм (прислів’я, приказки, загадки, фразеологізми)).

Відзначено взаємозв’язок між сприйняттям художньої літератури і словесним творчістю, які взаємодіють на основі розвитку поетичного слуху.

Для методики навчання творчого розповідання особливе значення має розуміння особливостей формування художнього, зокрема словесного, творчості та ролі педагога в цьому процесі. Педагогічними умовами навчання творчому розповідання є:

1. збагачення досвіду дітей враженнями з життя;

2. збагачення та активізація словника;

3. вміння дітей зв’язно розповідати, володіти структурою зв’язного висловлювання;

4. правильне розуміння дітьми завдання придумати.

Н.А. Ветлугина у формуванні дитячої художньої творчості виділила три етапи / 1,345 /:

На першому етапі відбувається накопичення досвіду: педагог організовує отримання життєвих спостережень, які впливають на дитячу творчість, вчить образному баченню навколишнього, важлива роль мистецтва.

Другий етап – власне процес дитячої творчості (виникає задум, йдуть пошуки художніх засобів). Важлива установка на нову діяльність (придумаємо розповідь, творчі завдання). Наявність задуму спонукає дітей до пошуків композиції, виділення вчинків героїв, вибір слів, епітетів.

На третьому етапі з’являється нова продукція (її якість, її завершення, естетичне задоволення). Аналіз результатів творчості дорослим, його зацікавленість.

В основі творчого розповідання лежить процес переробки та комбінування уявлень, що відображають реальну дійсність, і створення на цій основі нових образів, дій, ситуацій, які мали раніше місця в безпосередньому сприйнятті. Єдиним джерелом комбінаторної діяльності уяви є навколишній світ. Тому творча діяльність перебуває в прямій залежності від багатства і різноманітності уявлень, життєвого досвіду, що дають матеріал для фантазії.

Однією з умов успіху дітей у творчій діяльності є постійне збагачення досвіду дітей враженнями з життя. Ця робота може мати різний характер залежно від конкретного завдання: екскурсії, спостереження за працею дорослих, розгляд картин, альбомів, ілюстрацій у книгах і журналах, читання книг. Так, перед описом природи використовуються систематичні спостереження за сезонними змінами в природі і читання літератури з описом природних явищ.

Читання книг, особливо пізнавального характеру, збагачує дітей новими знаннями й уявленнями про працю людей, про поведінку і вчинках дітей і дорослих, поглиблює моральні почуття, дає прекрасні зразки літературної мови. Твори усної народної творчості містять багато художніх прийомів (алегорія, діалог, повтори, уособлення), залучають своєрідним будовою, художньою формою, стилем і мовою. Все це впливає на словесну творчість дітей.

Умовою успішного навчання творчому розповідання прийнято вважати збагачення й активізацію словника. Діти потребують поповнення та активізації словника за рахунок слів-визначень; слів, допомагають описувати переживання, риси характеру дійових осіб. Тому процес збагачення досвіду дітей тісним чином пов’язаний з формуванням нових понять, нового словника і вмінням користуватися наявним запасом слів.

Творчий розповідь – продуктивний вид діяльності, кінцевим результатом його повинен бути зв’язний, логічно послідовну розповідь. Одна з умов – вміння дітей зв’язно розповідати, володіти структурою зв’язного висловлювання, знати композицію розповіді й опису.

Цим умінням діти навчаються на попередніх вікових етапах, відтворюючи літературні тексти, складаючи описи іграшок і картин, придумуючи по них розповіді. Особливо близькі до словесного творчості розповіді про одну іграшку, придумування кінця і початку до зображеного на картині епізоду.

Ще одна умова – правильне розуміння дітьми завдання «придумати», тобто створити щось нове, розповісти про те, чого насправді не було, або дитина цього сам не бачив, але «придумав» (хоча в досвіді інших подібний факт міг бути).

Варіанти творчого розповідання за Логінової В.І., Максакову А.І., Попової Н.І. і іншим / 3,126 /:

1. придумування пропозиції та завершення розповіді (вихователь повідомляє початок оповідання, його зав’язку, події і героїв придумують діти) реалістичного або казкового;

2. придумування розповіді або казки за планом вихователя (більша самостійність у розвитку змісту), Пеньєвська Л.А. пропонує складати план у природному розмовній формі;

3. придумування розповіді по темі, запропонованої вихователем (без плану). Дитина виступає автором, вибирає зміст і форму, тема повинна емоційно налаштовувати, деякі оповідання можуть об’єднуватися в серію за темами.

У методиці розвитку мови не існує строгої класифікації творчих оповідань, але умовно можна виділити наступні види: розповіді реалістичного характеру; казки; опису природи. У ряді робіт виділяється створення оповідань за аналогією з літературним зразком (два варіанти: заміна героїв із збереженням сюжету; зміна сюжету зі збереженням героїв). Найчастіше діти створюють контаміновані тексти, оскільки їм важко давати опис, не включаючи до нього дію, а опис поєднується із сюжетним дією.

За рекомендацією Короткової Е.П. діти вчаться наочно і образно описувати предмети, передавати почуття, настрій і пригоди героїв, самостійно придумувати кінцівку розповіді.

Починати навчання творчому розповідання краще з придумування розповідей реалістичного характеру.