Розділ 3. Принципи, форми і методи навчання дітей з пмр

3.1. Шляхи реалізації загальнодидактичних принципів навчання дітей з пмр

Термін “принцип” (від лат. principium – початок, основа) означає основу, з якої потрібно виходити і якою потрібно керуватися. Дидактичними принципами називаються основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика навчання. Ці вихідні положення являють собою систему найбільш загальних, суттєвих і стійких вимог, які визначають характер і особливості організації корекційно-освітнього процесу та управління пізнавальною діяльністю осіб з особливими освітніми потребами.

Спеціальна педагогіка (зокрема логодидактика) спирається на відповідні загальнопедагогічні принципи організації освіти та формування пізнавальної діяльності. Проте їхня реалізація в системі спеціальної освіти має закономірну своєрідність. Ці принципи є специфічними для спеціальної педагогіки.

В останні десятиріччя проблема принципів навчання розкривалась в роботах М.С.Вашуленка, М.А.Данилова, М.Н.Скаткіна, І.Я.Лернера, В.А.Оніщука, В.І.Паламарчук та ін. З метою повнішого показу головних положень дидактики намітилась тенденція розгляду дидактичних принципів попарно.

Нижче розглянуті коротко шляхи реалізації загальнопедагогічних принципів в школі для дітей з ПМР. Розкриття змісту деяких з них доповнюватиметься викладом особливостей їхнього застосування у логодидактиці. Повний же виклад змісту спеціальних принципів розглядатиметься далі.

Принцип всебічного розвитку особистості у процесі навчання. Цей принцип вимагає реалізації завдань навчання, виховання та розвитку в єдності.

Шляхи його реалізації:

• Виховання в учнів позитивного ставлення до навчання.

• Формування в учнів навичок постановки мети та вибору засобів її досягнення. Це зумовлює розвиток самостійності, наполегливості, почуття відповідальності. За умови дидактичної доцільності організації навчання забезпечується формування навичок самоосвіти.

• Формування особистості вчителя, оскільки реалізації принципу виховуючого навчання сприяє і сам вчитель: його гуманізм, інтерес до особистості кожної дитини, повага до неї, допомога їй і т.д.; широта кругозору, інтелектуальний рівень викладання, що допомагає формувати інтерес школярів до навчального предмету; любов вчителя до своєї професійної праці (добросовісність, радість при досягненні результатів праці); етика поведінки.

Завдяки реалізації цього принципу, у школяра формується позитивне ставлення до уроків, до навчання загалом.

У спеціальній педагогіці при реалізації принципу всебічного розвитку особливого значення набуває діяльнісний і комунікативний підходи.

Так, традиційне навчання в масових загальноосвітніх закладах адресовано дітям з розвинутим словесним мовленням. Звичайна дитина приходить до школи, вже маючи систему життєвих понять, у взаємодії з якою поступово формуються наукові поняття, розвивається словесно-логічне мислення. На основі словесного мислення розвивається спілкування; в значній мірі на основі словесного мовлення регулюється поведінка. У зв’язку з тим, що у дітей з ПМР існують свої специфічні проблеми у розвитку мовлення, мислення та комунікації, вони потребують не тільки розвивального навчання, а й, що особливо – корекційно-розвивального. Тобто: при спільній меті – розвиток дитини з особливими потребами – корекційно-розвивальне навчання повинно забезпечувати спеціальну допомогу в розвитку її мовлення, мислення і спілкування. Це є необхідною умовою реалізації спеціальної освіти та успішної соціокультурної адаптації людини з обмеженими можливостями.

Діяльнісний підхід при реалізації принципу розвивального навчання і виховання в спеціальній педагогіці спирається на розроблене в психології поняття “провідна діяльність”. При цьому логодидактика, організовуючи освітній процес, враховує те, що у дітей з ПМР є відсутніми або недостатньо розвинутими такі структури, як: життєвий досвід, відповідні життєві уявлення, поняття і практичні вміння. Також в них недостатній обсяг понять (понятійний багаж), необхідних для засвоєння загальноосвітніх предметів. Тому логодидактика, реалізуючи психологічну теорію про діяльнісну детермінацію (причинність) психіки, організує загальноосвітній процес на наочно-діяльнісній основі. Багаточисельними дослідженнями доведено, що в процесі наочно-практичної діяльності успішно розвиваються вищі психічні функції дитини: її сприймання, мовлення, спілкування, мислення, пам’ять, емоції, мотивації. Тобто така діяльність є потужним корекційно-компенсуючим засобом в роботі з дітьми з ПМР, оскільки компенсує недостатність їх життєвого практичного досвіду, створює природні умови для розвитку навичок ситуативного спілкування, забезпечує стійку мотивацію спілкування та оволодіння навичками соціальної взаємодії.

Принцип зв’язку навчання з життям потребує, щоб мета і зміст навчання забезпечували не тільки виклад теоретичних положень, понять, але й розкривали спосіб їх використання в практичних видах робіт. Тобто даний принцип передбачає необхідність підготовки дітей до правильного застосування теоретичних знань.

Основні шляхи реалізації принципу:

• розкриття значення теоретичних знань для навчальної і практичної діяльності учня;

• розкриття фактів історії розвитку навчального предмету як науки; ознайомлення з новинами науки;

• опора на життєвий досвід учнів, використання прикладів із оточуючого життя, спостережень учнів;

• організація на уроках систематичної практичної діяльності учнів з метою вироблення в них умінь та навичок застосовувати знання на практиці.

Реалізація принципу системності, послідовності і доступності в навчанні досягається такими шляхами:

• Від простого до складного, від легкого до важчого, від відомого до невідомого. Для сильних учнів реалізація цього принципу (за Занковим Л.В.) може йти шляхом включення учнів на уроці в активну пізнавальну діяльність і проведення (стимулюючи їх допитливість) навчання на високому рівні складності. Високий рівень складності навчання означає необхідність повнішого використання інтелектуальних можливостей учня. Саме цю ідею покладено в основу розвивального навчання (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін).

• Обов’язкове встановлення міжпредметних зв’язків у процесі навчання.

• Удосконалення вчителем тематичного та поурочного планування, під час якого педагог виділяє логічні ядра у програмовому матеріалі, розкриває зв’язок між ними, намічає послідовність вивчення питань теми, повторення та контролю за засвоєнням навчального матеріалу.

• Формування у школярів навичок раціонального планування своєї навчальної діяльності, складання планів доповідей, творів та ін.

• Забезпечення оптимальної відповідності обсягу, складності навчального матеріалу і темпу навчання реальним навчальним можливостям школярів з ПМР в полі їх найближчого розвитку (доступність навчання).

Формування позитивної мотивації навчальної діяльності та самостійності навчання.

Шляхи реалізації:

• Роз’яснення школярам значення учіння для діяльності у сфері матеріального виробництва.

• Стимулювання проявів наполегливості в учінні, виховання волі. Заохочення дітей до виконання завдань підвищеної складності, а також до багаторазових спроб вирішення важких вправ, завдань. Формування в учнів вміння пред’являти вимоги до самого себе.

• Формування в дітей з ПМР вміння користуватись знаннями в різних ситуаціях, перевіряти й оцінювати свої досягнення.

• Використання вчителем різноманітних методів, способів і форм навчання для стимуляції активності та самостійності учнів. З цією метою використовувати ситуації, в яких учень повинен вміти: аргументувати власну думку, ставити питання вчителю, товаришам; рецензувати відповіді, твори однокласників; практикувати вільний вибір завдань.

• Створення в учня позитивного емоційного стану на уроці (довіра, такт учителя, його допомога, емоційність, доброзичливість та ін.).

• Використання таких методів і форм організації навчання, які б збуджували інтерес школярів до самостійної діяльності (елементи методів проблемного навчання, використання засобів наочності, групова робота, взаємонавчання та ін.).

• Створення педагогом ситуацій успіху дитини у навчанні. Оскільки, немає універсальних способів і форм організації таких ситуацій, вони повинні визначатись конкретним змістом навчального матеріалу, індивідуальними особливостями школярів і вчителя.

Індивідуальний і диференційова­ний підходи до учнів. Цей принцип у навчанні полягає в тому, що процес навчання будується в (суворій) відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів. Індивідуальний підхід є конкретизацією диференційованого підходу. Він спрямовується на створення таких умов навчання, які враховують як індивідуальні особливості кожної дитини, так і специфічні особливості, притаманні дітям з ПМР. До таких особливостей відносять стан вищої нервової діяльності, темперамент і відповідно характер, швидкість протікання мисленнєвих процесів, рівень сформованості знань і навичок, працездатність, вміння вчитися, мотивацію, рівень розвитку емоційно-вольової сфери та ін.

Індивідуальний підхід дозволяє не тільки вести корекційно-педагогічну роботу в цілому, але й спеціально приділити увагу окремим вираженим недолікам розвитку кожної дитини шляхом вибіркового використання необхідних в конкретному випадку методів і засобів. Завдяки індивідуальному підходу стає можливим розвиток дітей з важкими порушеннями мовлення, ускладнений іншими розладами (руховими, інтелектуальними), завдяки застосуванню особливого темпу і організації, а також специфічних прийомів і засобів корекційно-педагогічної роботи.

Шляхи реалізації принципу індивідуального підходу:

• Вивчення особливостей дитини (характер протікання розумових процесів: гнучкість мислення, швидкість засвоєння, критичність; вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль в навчальній роботі; особливості уваги, пам’яті, мовлення; рівень знань та умінь (повнота, глибина, дієвість); ставлення до навчання, успіхів, невдач; мотиви учіння; працьовитість; вольовий розвиток, ступінь наполегливості, терпіння; утруднення чи успіхи у навчанні; рівні научуваності, тобто сприйнятливості до засвоєння знань і умінь.

• Ретельний аналіз як негативних, так і позитивних індивідуальних особливостей розвитку дитини; їх причини (стан здоров’я, особистісний життєвий досвід учнів, умови життя та навчання, стан розвитку пізнавальних здібностей).

• Застосування системи впливу на учня (попереджувальний – роз’яснювальний, виправний, заохочуючий), що базується (за В.О.Сухомлинським) на знанні педагогом стежки “успіху учня в навчанні і розумовій праці, на знанні того, з якими можливими уповільненнями та труднощами кожний учень може підійти до рівня засвоєння, передбаченого програмою”.

• Врахування при організації навчально-виховного процесу положення про те, що всі учні з ПМР в умовах спеціальної школи здатні одержати початкову (а потім середню) освіту, за умови (більш чи менш) успішного оволодіння ними навчальним матеріалом у межах шкільної програми.

Особливе місце в системі індивідуалізації навчання належить диференціації навчання, тобто добору завдань, методів і форм навчання відповідно до психофізичних особливостей різних за підготовкою груп учнів, враховуючи їх задатки, можливості та інтереси (організація класів з поглибленим вивченням окремих предметів; факультативи, гуртки; класи ПТУ; або чітка диференціація учнів класу на групи). Така форма навчання передбачає використання вчителем диференційованих завдань для кожної окремої групи учнів; розв’язання якісно різних завдань на одне й теж правило; виконання різної кількості домашніх завдань; здійснення різних видів допомоги учням та ін.

Диференційований підхід до дітей і підлітків з особливими освітніми потребами ( в тому числі і з ПМР) в умовах колективного навчального процесу зумовлений наявністю варіантів типологічних особливостей у дітей з ПМР навіть у межах одного виду порушень. Так, в одному і тому ж класі чи групі можуть навчатися діти з дизартричними розладами, які мають різні особливості прояву цього порушення та додаткові відхилення в розвитку. Оскільки вони відрізнятимуться між собою за навчально-пізнавальними можливостями, ступенем пізнавальної активності, за специфікою особливих пізнавальних потреб, то педагог організовує корекційно-освітній процес диференційовано, тобто, виходячи з наявності у класі однорідних за своїм характером мікрогруп. Ділення дітей на мікрогрупи умовне і непостійне: просуваючись вперед у навчанні, діти можуть переходити у мікрогрупу дітей з вищим або нижчим рівнем розвитку.

Реалізуючи принцип диференціації та індивідуалізації, навчальні програми, підручники, методичні посібники системи спеціальної освіти повинні вказувати варіативні можливості засвоєння програмового матеріалу, що передбачає різні рівні труднощів з урахуванням різних груп дітей, які навчаються в одному класі, а також у групах класу.

Принцип наочності навчання. Цей принцип базується на показі конкретних предметів, явищ, процесів, моделей. Крім того, за допомогою роз’яснень, прикладів створюється уявлення про те чи інше поняття. Тобто, спираючись на образи, уявлення і дії, що є в особистому досвіді учнів, дітей навчають уявляти ті явища, події, яких в особистому досвіді немає. Отже, можна говорити про наочність предметну і словесну. У молодших класах доцільним є використання предметної наочності із застосуванням таких видів посібних матеріалів: 1) натуральні – рослини, тварини, мінерали; 2) художньо-образні – малюнки, картини, діафільми, діапозитиви, скульптури; 3) символічні – карти, схеми, креслення, графіки, діаграми. Якщо проаналізувати, то залежно від виду наочного матеріалу можливим є створення образу предмету: а) індивідуального; б) узагальненого; в) схематичного.

Шляхи реалізації цього принципу:

• Поєднання словесного пояснення і показу наочного матеріалу.

• Врахування рівня підготовки школяра, тобто недоцільно демонструвати учням предмети і явища, які добре їм знайомі, досить лише нагадати про них. Недоцільно також застосовувати наочний матеріал і в тих випадках, коли в учнів немає уявлень, які необхідні для утворення нових уявлень про предмет чи явище.

• Уникнення зловживанням наочністю, оскільки це може призвести до різних утруднень сприйняття та осмислення навчального матеріалу.

• Врахування формату, величини цифр, букв, знаків, розміру малюнків; не представляти наочний матеріал раніше, ніж це потребує етап уроку.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь та навичок. Цей принцип потребує, щоб засвоєний учнями навчальний матеріал якомога довше зберігався в пам’яті та міг бути відтворений і використаний учнями у будь-який час і в різних ситуаціях.

Шляхи реалізації принципу:

• Формування у школярів установки на запам’ятовування, яка впливає на мотивацію запам’ятовувати, а також на довгостроковість збереження інформації в пам’яті.

• Формування стійкого інтересу до вивчення навчального предмету, що сприяє міцнішому засвоєнню знань.

• Організація розумової діяльності дитини на основі вивченого матеріалу. Для цього використовуємо порівняння, співставлення, узагальнення, систематизацію, смислове групування матеріалу; застосування засвоєних знань в різних ситуаціях.

• Формування в учнів уміння складати плани, таблиці, тези, конспекти, розбивати матеріал на структурні смислові одиниці, робити до них заголовки, ставити до них питання.

• Організація педагогом повторення учнями навчального матеріалу в часі. При цьому найбільшу кількість повторень планувати відразу ж після ознайомлення з новим матеріалом, тобто в момент мінімальної втрати інформації. Після цього ця кількість повторень повинна поступово знижуватись, але не зникати повністю.

• Виділення вчителем на всіх етапах навчання головного, суттєвого в навчальному матеріалі; формування у дітей вміння спиратись на це головне і на засвоєнні знання, встановлювати зв’язки між новим матеріалом і раніше вивченим.

• Організація педагогом систематичного контролю за результатами навчання та їх оцінка – ще один фактор позитивного впливу на міцність засвоєння знань учнями.

• Врахування педагогом при викладі матеріалу такого факту як обсяг матеріалу, що підлягає запам’ятовуванню. При цьому враховується, що значний за обсягом матеріал молодшими школярами запам’ятовується часто неохоче і засвоюється тільки під впливом значних вольових зусиль.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що результативність процесу навчання дітей з ПМР в значній мірі визначається успішністю реалізації принципів навчання. Тому принципи виступають як необхідна умова, що сприяє підвищенню якості педагогічної діяльності. В педагогічному процесі принципи навчання виступають не окремо, не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку, утворюючи цілісну систему заходів забезпечення ефективності навчання.