47. Поняття заробітної плати та методи її регулювання.

Заробітна плата – сукупність юридичних норм, що регулюють процес оплати праці.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу, відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок, відрядних розцінок і посадових окладів дляя державних службовців.

Методи регулювання заробітної плати:

1. державний (централізований)

• встановлення мінімальних розмірів плати

• встановлюються державні норми та гарантії

• встановлення умов та розмірів оплати праці, працівників підприємств заснованих на державній, комунальній, а також організації що фінансуються з бюджетом.

2. договірний

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" (ст. 14 Закону України "Про оплату праці").

48. Тарифна система оплати праці.

Тарифна система оплати праці – це система спеціальних нормативів, за допомогою яких проводиться диференціація заробітної плати різних категорій працівників, залежно від складності, інтенсивності та умов праці.

Тарифна система включає тарифні ставки (посадові оплати), тарифні сітки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна ставка – це норма оплати праці робітника відповідно спеціальності і кваліфікації за одиницю часу.

Тарифна сітка – це сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів за допомогою яких встановлюються безпосередня залежність заробітної плати кожного працівника від кваліфікації.

Система оплати праці – це певний спосіб обчислення розміру заробітної плати працівника відповідно до кількості і якості затраченої праці.

49. Порядок виплати заробітної плати. Обмеження відрахувань із заробітної плати.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

При звільненні працівника всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, виплачуються у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП України). У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен у день звільнення виплатити не оспорювану ним суму.

На підставі ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується за місцем роботи. Забороняється виплачувати заробітну плату в магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних установах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих установах особам.

За особистою письмовою згодою працівника заробітна плата може виплачуватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Заробітна плата, не одержана до дня смерті працівника, видається членам його сім'ї, що проживали разом з ним, а також особам, що перебували внаслідок непрацездатності на утриманні померлого.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі й організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого та своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. 

2) у разі звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пп. З, 5, 6 ст. 36 і пп. 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП України, а також у разі направлення на навчання та у зв'язку з виходом на пенсію;

3) у разі відшкодування шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.