2. Розвиток капіталізму в сільському господарстві. Столипінська аграрна реформа в Україні.

В єдиному економічному просторі України водночас з промисловим розвитком спостерігалися зрушення в сільськогосподарському виробництві. Однак економічні процеси характеризувалися певними особливостями, специфікою форм і методів господарської діяльності.

У сільському господарстві України відбувалася боротьба нових форм капіталістичного господарювання із феодалізмом, який, незважаючи на реформу 1861 р., чинив опір і не здавав своїх панівних позицій. На початку XX ст. тут існувало чимало поміщицьких латифундій, площі яких становили десятки тисяч десятин землі кожна. У 1905 р. 97 найбільшим латифундіям належало близько 2 млн десятин землі. В маєтках із земельною площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн десятин землі, тобто 20 відсотків місцевого земельного фонду. Всього напередодні революції 1905 р. в Україні налічувалось 32,5 тис. поміщицьких господарств. Маєтне дворянство, зосередивши в своїх руках величезні матеріальні цінності, залишалося впливовою силою в державі.

Разом з тим на межі століть чітко проглядався буржуазно-поміщицький шлях аграрних перетворень. Незважаючи на всебічну підтримку царизму, дворянське землеволодіння невпинно скорочувалося. В 1906 р дворянські маєтки в Україні становили тільки 45,5 відсотка приватних господарств. У сільському господарстві України співіснували дві системи дрібноселянське і поміщицьке, у тому числі капіталізоване сільськогосподарське виробництво. Земельна площа України була приблизно порівну розділена між ними.

Загальна земельна площа України на початку століття становила 44,1 млн десятин. Із них у приватній власності перебувало 20,6 млн десятин, надільні землі становили 20,1, а казенні, удільні, церковні — 3,4 млн десятин.

Як розподілялися ці землі між соціальними верствами суспільства? Приватні землі 10,8 млн десятин — дворянські, 5,6 млн — селянські, 4,1 млн десятин належали іншим станам суспільства. Надільна земля була розподілена між більш як 3 млн селянськими дворами, проте дуже нерівномірно. Від 5 до 10 десятин на двір було у володінні 39,4 відсотка селян, понад 10 десятин — 16,4, до 5 десятин на двір — 44,2 відсотка селян.

Порівняно добре було забезпечене землею селянство Півдня України малоземельних селян тут було 44 відсотки, середньоземельних — 43, великоземельних селян — 13 відсотків. Тут було менше залишків кріпосництва і найвищого ступеня досягла капіталізація, широко використовувалися сільськогосподарські машини, агрокультура і вільнонаймана праця прийшлих робітників.

Розвиток капіталізму в сільськогосподарському виробництві мав місце і на західноукраїнських землях Відбувалося скорочення поміщицьких володінь, землі яких переходили до буржуазії та заможних селян. Спостерігалося обезземелення селянства. Для того щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків поза селом, швидкими темпами зростала еміграція. Земля скуповувалася заможною верхівкою села. У господарствах поміщиків та заможних селян впроваджувалися досягнення агрокультури, прогресивні зміни у структурі посівних площ.

Внаслідок проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство посилювалась диференціація селянства. Впливовою силою стає заможна верхівка села, в якій царизм вбачав свою опору.

Проте розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався повільними темпами. Консервативні дворянські методи ведення господарства, відстала агрокультура суттєво впливали на урожайність На початку століття врожайність зернових культур в Україні була надзвичайно низькою. Середня врожайність на одну десятину становила жита — 45 пудів, пшениці —45—50, вівса — 46, гречки — 27 пудів. Низькі врожаї постійно тримали селянина на межі голоду.

Загальний стан сільського господарства, існуюча система землеволодіння і землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні ставили на порядок дня запровадження невідкладних заходів для подолання існуючого становища. Розробка і впровадження таких заходів в імперській Росії могли здійснитись виключно центральним урядом.

Реформа розпочалася з 1907 р. і ввійшла в історію як столипінська аграрна реформа, названа по імені її ініціатора П. Столипіна. Розроблена реформа передбачала зруйнування селянської общини і створення фермерських господарств хутірського типу. Вона була спрямована на зміцнення заможного селянства через насадження приватної селянської власності на землю. За задумом П. Столипіна, фермерські господарства мали стати надійною опорою на селі існуючому імперському режиму.

У процесі здійснення аграрної реформи в Україні селянство, особливо біднота, було поставлено в такі умови, що змушували продавати свої наділи за безцінь заможним селянам-фермерам. До липня 1913 р. по всіх губерніях України незаможними селянами було продано 745 тис. десятин землі. Особливо багато надільних земель було продано на Правобережжі та на Півдні України, де відбувався прискорений процес розвитку капіталізму. Створення фермерських господарств в Україні відбувалося більш швидкими темпами, ніж у Росії. До 1913 р. на Правобережжі 48 відсотків селян виділилося на хутори, на Півдні — 42, на Лівобережжі — 16,5 відсотка. Всього на Україні протягом 1906—1912 рр. було створено 226 тис. фермерських господарств. Заможні селяни, які становили лише 5,1 відсотка всіх господарств, зосередили в своїх руках 8,5 млн десятин землі.

Внаслідок столипінської реформи значно поглибився процес диференціації селянства. Зігнане із землі незаможне селянство масово переселялося в інші регіони імперії. Сотні тисяч українських селян переселялися на Середнє Поволжя, Північний Кавказ, у Сибір, на Далекий Схід. З 1906 по 1912 р. з України в інші регіони імперії переселилося більш як 3 млн селян. Третина з них повернулися в Україну, однак, втративши свої господарства, поновили ряди сільського пролетаріату

Отже, політика насадження фермерських господарств і переселення селянства не послабила соціальні протиріччя на селі, а призвела до їх загострення. Столипінська аграрна реформа не розв'язала докорінно проблеми економічних перетворень у сільському господарстві України.