Інститут педагогіки АПН України

Голоп 1921-1923 років на україні

Ми, українці, як історична нація, маємо бе­регти пам'ять про трагічні сторінки своєї історії. Знання історії про голод 1921— 1923 рр. допоможе краще усвідомити і зро­зуміти проблеми і труднощі сьогодення, су­часного розвитку сільського господарства і його взаємовідно­син з промислові­стю і державною владою, зрозуміти, як волюнтаристсь­ка політика дер­жавної влади сто­совно сільського господарства та селян може при­звести до трагіч­них наслідків.

Слід зазначити, що голод 1921—1923 рр. на Ук­раїні, на відміну від голодомору 1932—1933 рр., в радянській історіографії ніколи не був за­бороненою темою. Однак її об­'єктивному вивченню пере­шкоджали догматичні стерео­типи, переважання т.зв. «класо­вого підходу» в оцінці історич­них явищ і процесів, надмірна політизація і централізація істо­ричної науки. Історія голоду була спотворена радянською історіографією задля прихову­вання антиукраїнської політики ленінсько-сталінського керів­ництва. Замовчувались спра­вжні причини лихоліття, на­вмисно применшувались три­валість та інтенсивність голоду на Україні, який не поступався поволзькій тра­гедії. Викачування продовольчих ресурсів Ук­раїни для забезпечення армії та промисло­вих центрів Радянської Росії трактувалося як «братерська допомога трудящих УСРР голо­дуючому Поволжю». Місце історичного аналі­зу займали цитати і фрази із партійних доку-

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЖУРНАЛ

ментів чи висловлювання різних партійних ав­торитетів.

Якими були причини першого радянсь­кого голоду в Україні?

Радянські історики основними причинами такого стану речей вважали наслідки воєнних

дій та несприят­ливі природні умови. Якщо до­віряти статис­тичним даним, воєнні дії Першої світової та грома- дянської воєн завдали госпо­дарству України величезної шко­ди: промислове виробництво ско­ротилося в 10 разів, третина за­лізниць була виведена з ладу, металургійна промисловість мала лише одну невелику діючу доменну піч в Єнакієвому на Пет- ровському заводі.

Значних збитків зазнало і , сільське господарство. В 1920 р. на Україні було зібрано менше половини середньорічного вало­вого збору зерна 1909—1913 рр. В порівнянні з 1916 р. приблиз­но на 15% скоротилась кількість великої рогатої худоби та коней. Більше третини дорослого чоло­вічого населення було мобілізо­вано до війська, а це була найбільш працездатна частина села. З них близько 1 млн. 338 тис. було вбито, поранено і по­трапило в полон. Значно погіршилось поста­чання селянських господарств знаряддями ви­робництва: лише четвертина селянських гос­подарств України на початку 1920-х рр. мала інвентар. Занепад продуктивних сил негатив­но позначався на врожайності сільськогоспо­дарських культур [1].

До скорочення по­сівних площ та по­гіршення їх обробітку призвели також і постійні земельні пере­діли, що безперервно продовжувались аж до 1923 р. Крім того, в ході так званої аграрної ре­волюції значно змен­шилась кількість вели­ких селянських госпо­дарств. Дрібні сільські господарства були не в стані використовувати передові агрокультурні прийоми та досконалу техніку, що вело до зни­ження загальної культу­ри землеробства. Відпов­ідно, упала товарність сільськогосподарського виробництва. Сільське господарство все більше перетворювалось в спожи­вацьке і набувало нату­рального характеру.

Як наслідок, харчування міського населення значно погіршилось. На підтверд­ження цього наведемо лише деякі статистичні дані. Так, взимку 1920 р. добова калорійність харчу­вання городянина в Україні порівняно з довоєнним ча­сом скоротилася з 3 тис. 458 калорій до 2 тис. 582 калорій. Добовий раціон харчування робітників у ве­ликих промислових цент­рах становив 75% прожит­кового мінімуму. Навесні 1921 р. калорійність харчу­вання міського населення впала до 2 тис. 391 калорій, оскільки пайок у містах було скорочено до 100 грамів хліба, який до того ж видавали не щодня.

В квітні 1921 р. «вождь російської революції» В.І.Ленін у доповіді про продподаток на збо­рах секретарів та відповідальних представників осередків РКП(б) м. Москви і Московської гу­бернії відзначав: «Ніколи такого недоїдання,

Ж

такого голоду, як протягом перших років своєї диктатури, робітничий клас не зазнавав».

Який же вихід знайшов радянський уряд в даній ситуації? Радянська влада не винайш­ла нічого ліпшого, як вдатися до репресивних методів: була заборонена торгівля продукта­ми, а їх «лишки» вилучалися у селян шляхом реквізицій. Хлібозаготовча політика тих часів отримала назву продрозкладки.

Оскільки в українських селян не було особ­ливого бажання розлучатись зі своїм вироще­ним врожаєм, продрозкладку стягували озб­роєні «робітничі продовольчі загони», подібно до збирання данини з підкорених народів. До того ж, як і за часів кріпацтва, на селі вводила­ся кругова порука, тобто сільська громада відпо­відала за виконання завдання з хлібоздачі у кожному конкретному селі.

Та практичне виконання організованої екс­пропріації сільськогос­подарської продукції для більшовиків не прой­шло так легко. Ук­раїнські селяни чинили таким діям опір: зокре­ма організовувались по­встанські та парти­занські загони (більшо­вики називали їх «бан­дами»). Тому не дивно, що державна розкладка у першій половині 1920 р. провалилась.

В райони активного селянського опору ра­дянський уряд направив частини особливого призначення (ЧОНи), які складалися з робітників і селян-незаможників, та червоноармійські части­ни, керовані В.Блюхером, П.Дибенком, Г.Котовсь- ким та ін. Придушивши опір на селі, збір розк­ладки став проходити з меншими перепонами, і більшовики зуміли заготовити на Україні за 1920 р. 71,5 млн. пудів хліба проти 10,5 млн. пудів за 1919 р. [2]. Так само було вивезено величезні запаси цукру, худоби, домашньої птиці, меду, яєць, масла, сукна, навіть забира­лися убрання, взуття, господарські знаряддя, хатні речі, посуд. «Коли приходить в село якась

частина більшовицьких червоноармійців, то це викликає повсюди велике занепокоєння. Ко­жен ховає свої речі (вбрання, взуття) десь на дворі. Починається велика метушня. Люди хо­вають також свиней, коней і т.п. Це все дуже нагадує описи татарських нападів в давнину» [3].

Як зазначає провідна дослідниця голоду на Україні 20-х років О.М. Мовчан, розкладка дія­ла на сільське виробництво, як кислота на ме­тал. Руйнівні наслідки продрозкладки переви­щували збитки, спричинені двома війнами. Се­ляни освоювали не всю одержану землю, а лише ту її частку, врожай з якої за нормальних природних умов міг задовольнити лише внутрішні потреби сім'ї, оскільки лишки про­дукції продавати заборонялося. Як наслідок, посівні площі почали катастрофічно скорочу­ватись. Тому найбільший дефіцит селянських засівів виник не на території, де відбувались основні військові дії, а саме там, де активно виконувався план

роднихумов, які в 1921 р. були вкрай неспри­ятливими для сільського господарства.

Посуха 1921 р. та дії радянського уря- ДУ-

Влітку 1921 р. жорстка посуха вразила По­волжя, Північний Кавказ, зокрема Ставропіль- щину, а також Україну. Від неї найбільше по­страждали степові й частково лівобережні гу­бернії УСРР. Одне слово, посуха охопила виз­начальні у господарському виробництві про­довольчого, товарного та фуражного зерна гу­бернії. Вона повністю спалила 26% засівних площ в Україні, в тому числі: в Миколаївській губернії —65%, Катеринославській— 64%, За­порізькій — 63%, Одеській — 45%, Донецькій — 40%, Кременчуцькій — 19% [5]. Лише на Правобережжі було зібрано досить високий врожай.

Статистичні дані про валовий збір зерна на Україні в 1921 р. носять суперечливий ха­рактер. ЦСУ РСФРР визначило валовий збір

зерна в 633 млн.

хлібозаготівель (Чернігівська, Пол­тавська, Харківська губернії).

В березні 1921 р. було оголошено «продтижневик»: тисячі робітників та комуністів було мо­білізовано у так звані «хлібозаготі­вельні загони». Як наслідок, в березні за добу «заготовля­ли» 7 — 8 тис. пудів зерна, проти 1,5 тис. пудів за добу у грудні 1920 р. Зав­дяки посиленню репресивних заходів, інтен­сивність «хлібозаготівель» в Україні зросла. Майже все забране в селян зерно відправля­лось до Російської Федерації: 142 тис. пудів зерна — у січні, 247 тис. — у лютому, 1114 тис. — у березні, 132 тис. — у квітні, 522 тис. — в травні, 728 тис. — в червні [4]. Норми «хлібоз­дачі» встановлювалися без врахування вис­наження продовольчих запасів республіки.

В результаті інтенсивних «хлібозаготівель», з використанням військової сили, до серпня в селянських господарствах не залишилось навіть недоторканих насіннєвих запасів. Українські селяни були поставлені в залежність від при-