социология / Черныш Социология

Тема 9. Соціологія молоді

Причини

негативних

соціальних

явищ у молодіжному

середовищі

Завдання

державної

молодіжної

політики в соціальній сфері

напади (74,8% від усієї кількості затриманих за скоєння такого злочину), за хуліганські вчинки (68,7% відповідно), зґвалтування

(67,3%), розповсюдження наркотиків (48,1%). Того ж року серед усіх засуджених жінки становили 12,4%, а неповнолітні — 10,4%. На обліку у кримінальній міліції у справах неповнолітніх 2002 р. перебувало 34,6 тис. осіб.

Можна назвати низку причин, які зумовили зростання негативних

явищ у сфері соціального самовизначення молоді країни. Це передусім загальний кризовий стан українського соціуму, зумовлений докорінними соціальними трансформаціями, переходом від тоталітарного, «закри# того» до демократичного, «відкритого» типу суспільства, ринковими

перетвореннями, руйнацією старих систем цінностей і традиційних форм

соціалізації молоді. Раніше соціальне дозрівання молоді відбувалося в умовах відносної стабільності, існування великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес. У сучасних умовах нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді

поки що практично не існує. Розширення можливостей самостійного

вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої від# повідальності — також нове явище, до якого більшість молодих людей виявилася неготовою. Багато представників молодого покоління оцінює своє соціальне становище із загальноцивілізаційних позицій, найчастіше

порівнюючи його зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинених країнах; це часто спричиняється до появи завищених соціальних вимог молоді. У соціологічній літературі це отримало назву

«Революція молодіжних претензій».

Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у влас# ному житті, до якого вона не підготована ні психологічно, ні органі# заційно. Тому завдання державної молодіжної політики в цій галузі

такі:

•правовий та соціальний захист молодих громадян із метою створення

необхідних стартових можливостей для їхнього повноцінного соціального становлення та розвитку;

•узгодження та поєднання інтересів молоді з інтересами інших груп і категорій населення, оптимізація соціального статусу молоді в суспільстві;

•створення необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій;

241

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Амбівалент2

ність

політичних поглядів молоді

Втрата

інтересу

молоді до політики

Політичні

уподобання

молоді

•надання державою кожній молодій людині соціальних послуг в усіх сферах життєдіяльності відповідно до законодавства України;

•допомога молоді у реалізації й самореалізації її творчих можливостей та ініціатив;

•охорона здоров’я молоді, формування в неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, інші заходи, які б забезпечували здоровий генофонд народу України;

•створення умов для опанування духовними та культурними ціннос# тями українського народу та безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні та розвитку, організація дозвілля молоді тощо.

2. ПОЛІТИЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ

Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтерна2 тивою вибору дальшого шляху розвитку. У цій ситуації соціологи конста# тують, що політичні преференції молоді носять суперечливий характер. Так, 2003 р. лише 16% молоді прагнуло повернення до стану, який був до перебудови, тобто до 1985 р. Більшість (або 76%) висловилася за побу# дову в країні ринкової економіки, отже, загалом вітала зміни, які настали. Згідно з опитуванням «Молодь України: квітень 2003 р.», здійсненого спільно Українським інститутом соціальних досліджень та Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, 61% опитаних підтримує незалеж# ність України, 60% вважає себе мешканцем України, 40% підтримує ідею про вступ України до Європейської спільноти, а 28% — ідею об’єднання України з Росією та Білоруссю.

Проте підтримка ринкової економіки й державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичної діяльності. Більшість обирає пасивну, очікувальну позицію, і лише 10— 15% готові діяти активно. Тому соціологи зазначають, що тенденція втрати інтересу до політики серед молоді України протягом останніх років не зазнала значних коливань, не враховуючи короткого періоду президентських виборів 1999 р. Серед молоді, за даними соціологічних досліджень, постійно зростала частка тих, хто зовсім не цікавиться проблемами політичного життя; вона становила до 40% респондентів молодого віку. Серед питань, котрі найбільше турбують молоде поко# ління, найактуальнішими нині є соціально#економічні проблеми, які за своєю значущістю для них набагато випереджають політичні події.

Це не означає, втім, остаточної втрати зацікавленості політикою; загалом молоді люди почали ліпше орієнтуватися в ідейно2політичних напрямах, які існують на політичній арені України. З 1999 до 2002 р. кількість тих молодих респондентів, котрі не орієнтувалися в цих

242

Тема 9. Соціологія молоді

	напрямах, зменшилася з 35 до 16%. Відповідно це позначилося на тому,
	що з 1996 до 2002 р. у 6 разів зменшилася питома вага молоді, яка не
	підтримує жодного ідейно#політичного напряму: з 43 до 7%. Самі ж
	політичні симпатії молоді України також зазнали чималих і вельми
	симптоматичних модифікацій. У березні 2002 р. 23% назвали себе при#
	хильниками національно#демократичної ідеології, 17% — соціал#демо#
	кратичної ідеології, по 5% — ідеології «зелених» і комуністичної, 1% —
	націоналістично#радикальної ідеології.
Причини	Таким чином, для політичного самовизначення молоді характерним
політичної	є добра політична поінформованість на тлі низького зацікавлення
пасивності	політикою та ще меншої особистої участі в політичному житті країни.
молоді	Одна з причин цього — надзвичайно великий рівень недовіри до органів
	влади, насамперед центральної, а також низький відсоток молоді у
	владних структурах і проводі політичних партій. Так, у 2002 р. довіряли
	Президентові України всього 24% опитаних молодих людей віком від
	18 до 28 років (тобто реальних виборців); Кабінету Міністрів —
	відповідно 30%, а Верховній Раді — лише 24%. Ще меншим виявився
	рівень довіри молоді до політичних партій; він становив 21%. Тому серед
	молоді лише 3% є членами політичних партій. За даними Держкомстату,
	опрацьованими В.Руженцевою, за часів незалежності кількість молоді
	серед депутатів парламенту країни набагато зменшилася. Водночас
	поволі зростає питома вага молоді в органах державного управління: із
	усієї кількості працюючої молоді 24,0% задіяно в їх діяльності.
Молодь	Нині серед політиків зростає усвідомлення, що вже минули часи, коли
і політичні	молодь використовували в політиці суто з меркантильних міркувань,
партії	здебільшого у виборчих кампаніях, прагнучи за будь#яку ціну вибороти
	її голоси та завербувати до участі в разових політичних акціях у ролі
	статистів. Тому політичні партії донедавна не мали стійкої опори в
	молодіжному середовищі, а отже, втратили підтримку великої соціальної
	групи населення. Сучасний український політичний простір вимагає
	нової політичної ролі молоді — активної сили й авангарду політичних
	партій і рухів. Недарма тепер дедалі частіше спостерігається тенденція
	до створення припартійних молодіжних організацій, тобто таких об’єд#
	нань, які власне й покликані активізувати участь молоді в політичному
	житті, перетворити її зі статиста на повноправного політичного партнера.
	Нині майже всі провідні політичні партії України мають молодіжних
	партнерів. На політичній карті України продовжували діяти суто
	«молодіжні» партії: «Молода Україна», «Нова генерація», «Команда

243

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

	озимого покоління», організація політичного розвитку — Молодіжна
	партія України тощо. Вони, щоправда, не здолали 4#відсоткового бар’єра
	на парламентських виборах 2002 р., але встигли на повний голос заявити
	про себе і свої програми, орієнтовані на захист і реалізацію молодіжних
	інтересів та потреб.
Молодіжні	Проте на загал молодь не схильна ангажуватися до великої політики,
громадські	вважаючи, що політичні партії не мають реального впливу на здійснення
організації	внутрішньої та зовнішньої політики країни, що партії створюються не
	під програми, а під лідерів, що вони мають перед собою лише одну мету —
	домогтися влади і збагатитися, і тому не мають масової підтримки з боку
	населення тощо. Через це увага тієї частини молоді, яка не ізолювалася
	від суспільства і не занурилась у приватне життя, щораз більше
	скеровується на власне молодіжні громадські організації, які опікуються
	суто молодіжними проблемами і вирішують їх на локальному та
	всеукраїнському рівнях.
Молодіжний	Процес становлення та розвитку молодіжного руху протягом остан#
рух	ніх років ширився і поглиблювався. Мін’юстом України 1997 р. було
	зареєстровано 6 всеукраїнських молодіжних і дитячих громадських орга#
	нізацій, 1998 р. — 11, 1999 р. — 17, 2000 р. — 19. Понад 4,5 тис. молодіжних
	та дитячих об’єднань 2000 р. діяло на регіональному рівні, що майже
	утричі більше порівняно з 1998 р. Цим організаціям, на відміну від
	політичних партій, 2002 р. довіряли 40% опитаних респондентів
	молодіжного віку. 2003 р. в Україні діяло 96 всеукраїнських молодіжних
	і дитячих об’єднань із 1839, зареєстрованих Мін’юстом. Тобто питома
	вага молодіжних і дитячих громадських організацій в їх загальній
	кількості становить лише 0,05%.
Проблеми	Проте становлення молодіжного руху супроводжується й низкою
молодіжного	негативних явищ. Незважаючи на високу оцінку молодіжного руху,
руху	молоді дуже мало відомо про діяльність громадських молодіжних і дитя#
	чих організацій: 61% респондентів зовсім не знали про їхнє існування,
	лише 4% опитаних інколи відвідували заходи, які влаштовували ці
	організації (опитування квітня 2003 р.). З 5,3% у 1995 р. до 2% у 2002 р.
	зменшилася кількість членів вказаних молодіжних громадських
	організацій. Для молодіжного руху залишалися проблемними питання
	розширення матеріальної бази громадських молодіжних і дитячих
	об’єднань, розвитку структур на місцях, підготовки кадрів для роботи з
	молоддю.

244

Тема 9. Соціологія молоді

Завдання

державної

молодіжної

політики у політичній сфері

Рівень освіти молоді

Освітні

особливості

молоді

Тому мета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного самовизначення молоді, сприяння молодіжним політизова#

ним утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструк# тивної активності, консолідації зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. Окремо записано про забезпечення правового статусу молодіжних громадських об’єднань, надання їм організаційної, фінансової, інформаційної, технічної та іншої допомоги. Визнано, що при загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство, нині тактично важливо сприяти також відцентровим процесам у її рамках з метою формування власних молодіжних соціально#політичних структур задля представлення інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі і насамперед на локальному рівні.

3. ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ

Під цим видом самовизначення молоді маються на увазі різноманітні проблеми, пов’язані з набуттям фаху та освітою підростаючого покоління. У цілому молодь України має досить високий рівень вищої (повної та базової) освіти; він становить, за даними Держкомстату, 21%. Але для представників найстаршої вікової групи (25—28 років) цей відсоток осіб із вищою освітою є набагато вищим — 39%. В Україні середня кількість років освіти молоді сягає нині 11,5 років.

Ці загальні показники урізноманітнюються, якщо взяти до уваги деякі особливості, пов’язані з місцем проживання, статтю, галузевими харак# теристиками здобуття освіти. Так, наприклад, міська молодь у цілому є освіченішою, ніж сільська: в містах вищу освіту має 44% осіб віком 25— 28 років, тоді як в сільській місцевості — лише 24%. Територіальна диференціація освітнього рівня української молоді є несуттєвою: найбільше значення показника зафіксовано в Києві (11,9 років здобуття освіти), найменше — у республіці Крим (10,9 років). Результати обсте# ження умов життя домогосподарств Держкомстатом України дають змогу з’ясувати розподіл осіб, які мають вищу освіту, за галузями, у яких її здобуто. 2000 р. наймасовіший контингент (32% від загалу) становили молоді люди з вищою технічною освітою; досить чисельними були також групи осіб з економічною (23%) та педагогічною (17%) освітою. Далі зі значним відривом ідуть випускники з дипломами фахівців з медицини, гуманітарних наук, сільського господарства, права (по 5—6%); на осіб з освітою в галузі військової справи, культури та природничих наук припадає трохи менше як по 2%. Спостерігаються також значні гендерні

245

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Тенденції в галузі освіти

Реорганізація

професійної

освіти

(статеві) відмінності щодо профілю здобутої вищої освіти: до найбільш жіночих сфер треба віднести медицину і педагогіку, суто чоловічою

сферою є військова справа; молоді чоловіки надають перевагу також тех# нічним наукам і економіці. Але одна спільна риса є нині характерною для всіх вікових, гендерних, територіальних груп молоді: це зростання престижу освіти після декількох років його падіння.

Таким чином, у сучасному українському суспільстві на початку ХХІ століття можна виокремити низку тенденцій, пов’язаних зі сферою освіти та професійним самовизначенням молоді:

•зростання престижу освіти взагалі й престижу технічної освіти зокрема; професійна освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей суспільства, без якої рівною мірою неможливі ні станов# лення особистості, ні подальший розвиток суспільства;

•зміна цільових настанов професійної освіти як соціального інституту:

від забезпечення потреб держави у фахівцях різного профілю до задо# волення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку й самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці;

•зміна характеру попиту на робочу силу: вона має досягти такого рівня кваліфікації, який дозволить їй продуктивно працювати в умовах інформаційного суспільства;

•внутрішня реорганізація освіти відповідно до вимог ринкової економіки з її кінцевою метою — формування такої структури випуску

фахівців, яка б запобігала виникненню масштабного безробіття серед випускників професійних навчальних закладів.

Реорганізація професійної освіти відповідно до вимог ринкової економіки є комплексним завданням. Воно містить:

•нові підходи до питань фінансування та самофінансування освітніх закладів;

•модернізацію управління і всією системою професійної освіти, і окремими її закладами;

•постійне оновлення кваліфікації професорсько#викладацького складу; зміну форм, методів викладання і підвищення якості навчання студентів;

•перегляд професійної структури підготовки спеціалістів та кваліфі# кованих робітників тощо.

Реорганізація освіти є нагальною потребою сьогодення; адже зрос#

тання її престижу в останні роки зумовлено великою мірою сподіваннями молоді уникнути безробіття. Ці сподівання небезпідставні: нині

246

Тема 9. Соціологія молоді

Основні

проблеми

сфери

професійного

самовизначення

молоді

Завдання

державної

молодіжної

політики у сфері

професійного

самовизначення

молоді

Особливості

інтеграції

молоді в економічні

відносини

втрачають роботу передусім низько# і некваліфіковані робітники, нато# мість становище висококваліфікованих і високомотивованих фахівців

сучасних професій стає дедалі стабільнішим. Також відомо, що існує так звана нульова можливість для молоді реалізуватися в професійній сфері одразу після школи, без професійної освіти.

До основних проблем у цій частині самовизначення молоді можна зарахувати такі:

•проблематичність шансів на здобуття вищої освіти представниками молоді з бідних, сільських сімей та з провінційних міст і містечок;

•подорожчання освітніх послуг і державних, і приватних освітніх установ. Так, 1999 р. населення країни оплачувало навчання молоді у вищих і навчальних закладах і технікумах у 26% випадків, тобто за навчання кожного четвертого студента доводилося платити;

•відставання матеріально2технічної бази закладів освіти від світових стандартів;

•низький рівень зарплат викладачів і стипендій студентів;

•незадовільні умови проживання студентів у гуртожитках;

•виїзд найздібнішої і фахово підготовленої частини викладацького складу за кордон;

•брак правових гарантій працевлаштування випускників#фахівців із базовою та повною вищою освітою;

•невиконання статті 61 п.2 Закону України «Про освіту» щодо бюджет# них асигнувань на освіту в розмірі, не меншому від 10% національного

доходу тощо.

З усього викладеного вище витікає й мета молодіжної політики в цьому напрямі: докорінна реформа освіти; запровадження системи пільгового кредитування молоді для здобуття нею бажаної освіти; роз# робка спеціальних економічних і юридичних гарантій, які поперед# жатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді; сприяння тимчасовому працевлаштуванню безробітних, учнів і студентів через організації учнівських і студентських загонів, таборів праці й відпочинку, ширшого запровадження громадських робіт.

4. ЕКОНОМІЧНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ

Перехід молоді від навчання до роботи, від дитинства до дорослого життя становить зміст економічного самовизначення молоді. Особли# вості інтеграції молодого покоління України в економічні відносини вимагають з’ясування таких аспектів:

•процесу формування молодої робочої сили, її якісних характеристик, які відповідають ринковому векторові розвитку економіки;

247

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Показники

економічної

активності

молоді

Нові

тенденції

щодо

характеру й умов зайнятості молоді

•врахування стартових можливостей молодих громадян на ринку праці;

•визначення сфер, обсягів й напрямів їх продуктивної зайнятості;

•з’ясування рівня вимушеної незайнятості;

•дослідження особливостей підприємницької діяльності молоді;

•аналізу трудової міграції та її особливостей;

•вивчення економічної ментальності молоді і т.д.

Назвемо основні показники, які характеризують економічну актив2 ність молоді протягом 1999—2002 рр. Понад 5,9 млн українських гро# мадян віком 15—28 років (або 53,8% від загальної кількості молоді) належали до робочої сили; з них 80% працювали, а 20% — шукали роботу, тобто були безробітними. Решта молоді (біля 5 млн осіб, або близько 46% від усієї її кількості) становила частку економічно неактивного насе# лення, а саме: здобувала освіту, була зайнята лише в домашньому господарстві, не працювала через інвалідність або з інших причин.

Серед нових тенденцій щодо характеру й умов зайнятості молоді дослідники Українського інституту соціальних проблем називають такі:

•випереджаючими темпами зростає використання праці молодих людей у сфері торгівлі та послуг, у сільському господарстві;

•зменшується зайнятість молоді у сферах інформаційно#обчислю# вального обслуговування, науки, охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення, культури й мистецтва — тобто саме там, де за логікою сучасного реформування та наявним віковим складом

працівників найбільшою мірою потрібне оновлення кадрового потенціалу;

•поступово зростає значення приватного сектору економіки як сфери зайнятості, передусім для тих, хто вперше шукає роботу: кожна чет# верта молода людина нині працює на приватних підприємствах;

•за статусом зайнятості абсолютна більшість молоді (92%) працює за наймом і лише 7% ведуть підприємницьку діяльність, здебільшого на умовах самозайнятості;

•великих масштабів набула неформальна економічна діяльність: для кожної шостої молодої людини основне місце роботи було в нерегла# ментованому секторі економіки (тобто в «тіньовій економіці»); саме в ньому здебільшого працююча молодь знаходить додаткову роботу. Частка молодих громадян, які здійснювали 2000 р. нерегламентовану економічну діяльність, становила не менше 23%;

•зберігаються тенденції щодо збільшення обсягів зовнішньої трудової міграції, коли молоді люди в пошуках праці змушені виїжджати за

248

	Тема 9. Соціологія молоді
	кордон. Проте лише незначна частка молоді (менше 10% тих, хто
	перебуває у трудових поїздках за кордон) працює там легально.
Проблема	Позитивним явищем можна вважати стабілізацію зареєстрованого
молодіжного	безробіття серед молоді, оскільки раніше спостерігалося його зростання.
безробіття	Але дані державної служби зайнятості щодо рівня молодіжного без#
	робіття не відображають реальних його обсягів. Частка молодих осіб
	віком 15—28 рр., які не мали робочого місця і не навчалися, 2002 р.
	фактично становила не менше 23%. Того ж року частка молоді серед усіх
	безробітних склала 42,5%. Найгостріша проблема вимушеної незай#
	нятості актуальна для наймолодших вікових категорій молоді, передусім
	випускників загальноосвітніх шкіл і професійно#технічних закладів, а
	також для мешканців монофункціональних міст (де представлено одну#
	дві галузі виробництва) та шахтарських регіонів.
Проблема	Не менш болючою проблемою для молоді є зубожіння. Зубожіння
зубожіння	часто змушує молодь погоджуватися на такі види економічної діяльності,
молоді	якими забезпечується лише примітивне виживання, потерпати від
	жорстокого ставлення до них роботодавців, надмірної експлуатації,
	добровільно відмовлятися від багатьох трудових гарантій і пільг, перед#
	бачених чинним законодавством. Багато молоді прагне мати власні
	джерела доходів, проте лише 10% молодих людей можна зарахувати нині
	до категорії економічно незалежних, тобто таких, чий достаток фор#
	мується без батьківської грошової або іншої матеріальної участі.
Суперечливість	Економічні орієнтації сучасної молоді є доволі амбівалентними та
економічних	суперечливими. Більшість молодих людей висловлюються за перехід до
орієнтацій	ринку, побудову демократичного суспільства, підтримує інститути при#
молоді	ватної власності та підприємництва, вимагає реформ. Водночас серед
	молоді досить поширеними є патерналістські сподівання на допомогу з
	боку держави, доброчинних фондів, заможних родичів, батьків, зрештою
	на диво (як#от виграш у лотереї). Молодь дуже критично оцінює нинішній
	економічний стан країни та перспективи його розвитку в напрямі бодай
	зрівняння з розвинутими країнами світу, але звинувачує у всьому пере#
	важно органи державної влади, політичних діячів, а подекуди і власних
	батьків. Потреби молоді, які дедалі більше зростають, прагнення високої
	оплати праці далеко не завжди супроводжуються підвищенням своєї
	кваліфікації, рівня знань, та й взагалі високопродуктивною і високо#
	якісною власною працею. Визнаючи привабливість підприємництва
	взагалі, молодь водночас постійно нарікає на труднощі відкриття та
	провадження власної справи і найбільші сподівання пов’язує з тіньовою
	економікою. Маючи всі можливості формувати свою економічну

249

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Законодавство

України у справах молоді

культуру, прилучатися до світу загальнолюдських цінностей, молодь дедалі більше схильна толерантно ставитися до протиправних дій, еко#

номічної злочинності, надає перевагу життю не за законом, а за певними «поняттями», які виявляються часто дієвішими, ніж закон.

У цих умовах актуальність формування конструктивної моло-

діжної політики, передусім щодо підготовки молоді до майбутньої трудової діяльності та підтримки її економічної активності, не зменшилась, а навіть посилилася.

Мета молодіжної політики у цій сфері — вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаш# тування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та праце# влаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збіль# шувати можливості для посадового, професійно#кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватися через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціа# тиви, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової

перепідготовки.

До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім’ї та інші, причому всі вони пов’язані з погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв’язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них належать Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про набрання ним чинності. З огляду на це перед українською соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, аналіз виконання прийнятих законодавчих актів у конкретних ділянках та інформація органів влади й управління з метою внесення коректив у закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого законодавства.

250