социология / Черныш Социология

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Теорія

етногенезу

Л.Гумільова

Пасіонарність та її роль у виникненні етносів

Два підходи до етносів у радянській науці

тичної суспільно#економічної формації поступово зникають. Отже, теорія етносу Ю.Бромлея, яка мала свої позитивні риси (визнання етніч#

ної самосвідомості однією з центральних ознак етносу), поєднувалася з формаційним підходом, який по суті заперечував активну роль свідомості людини в історичному розвитку, що й зумовило внутрішню супереч# ливість і двоїстість цієї теорії.

У радянській науці концепції Ю.Бромлея протистояла теорія етно# генезу Л.Гумільова. Спираючись на ефект, відкритий В.Вернадським, він доходить висновку, що всі живі системи (разом зі спільнотами) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система перебуває в ідеальному, гармонійному стані лише тоді, коли абсорбує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії призводить до активізації системи, дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду.

Саме з такого погляду Л.Гумільов описує етнічні системи, які існують дуже довго, від 1200 до 1500 років кожна. Ці системи творяться і розви# ваються завдяки накопиченню значної кількості пасіонаріїв (від лат. passio — пристрасть, страждання) — тобто людей, що мають здатність іти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впливом різноманітних процесів у біосфері, як#от підви# щення сонячної активності або тектонічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а стосується лише окремих осіб, до того ж різною мірою. Такими особами були Александр Македон#

ський, Корнелій Сулла, Ян Гус, протопоп Аввакум, Жанна д’Арк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції призводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально#економічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності й депресії, а далі настає повільний занепад, що провадить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв’язків між її компонентами і подальше входження до нової етнічної системи.

Отже, можна визначити відмінності двох концепцій (Ю.Бромлея і Л.Гумільова). Для Ю.Бромлея етнос — це, радше, стабільний стан, а для Л.Гумільова — процес. Для першого сутнісні риси етносу пов’язані з соціальними характеристиками, для другого — з природними чинниками. Ю.Бромлей однією з центральних ознак етносу вважає самосвідомість, натомість Л.Гумільов — поведінку, вчинки, взаємовідносини осіб, які утворюють певний етнос. Те, що їх поєднує, полягає у визнанні довготривалого часу існування етносів як об’єктивної реальності в історії

261

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

	людства, яка виникає природним шляхом. Бо навіть пасіонарії в
	Л.Гумільова — це не так свідомі будівничі етносів, як знаряддя дії сил
	природи.
Концепція	У західній науковій думці позиції, близькі до бромлеївських, обстоює
етно2	англійський учений Е.Сміт. Приділяючи головну увагу феноменові нації,
і націогенезу	він розглядає і донаціональний рівень творення ідентичностей, прадавні
Е.Сміта	корені нації. У своїх працях він доводить реальність донаціональних
	етнічних спільнот, утворених відповідними етнічними ідентичностями.
	Новітні нації, на його думку, були сформовані на основі премодерних
	домінантних ядер, які анексували або просто привернули до себе інші
	етнічні ядра чи їхні фрагменти та об’єднали їх навколо держави.
	Відмінність концепцій Ю.Бромлея і Е.Сміта полягає в тому, що останній
	вважає свідомість іманентною та невід’ємною умовою виникнення націй.
	Для Ю.Бромлея таке припущення було неприйнятним через матеріаліс#
	тичність парадигми, в якій він працював. Тому в його творах етнічна
	самосвідомість позбавлена активної ролі.
Конструк2	Природній версії походження етносів протистоять конструктивістські
тивістські	концепції природи етнонаціональних утворень, її прибічники (Ф.Гекк<
концепції	манн, Е.Ґеллнер та інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували
етнічних	з давніх#давен; вони виникають не в результаті природно#історичного
спільнот	процесу, а є продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об’єднання
	людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового
	символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна істо#
	рична пам’ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність
	інтелектуальної еліти призводить до створення національної держави.
	Таким чином, відмінність між прихильниками двох груп концепцій
	полягає у трактуванні процесу створення етнічних спільнот або як
	природного, або як штучно здійснюваного, сконструйованого.
Етноси	Іншим критерієм є форма існування етнічних спільнот. Одні соціо#
як реально	логи вважають, що етноси й нації — це реально існуючі соціальні
існуючі	спільноти, які надаються до спостереження і емпіричного дослідження.
спільноти	Будучи соціальною реальністю, вони (як і кожний природний процес
	або явище) володіють певними зовнішньо фіксованими прикметами та
	ознаками. Саме такий підхід до вивчення етнонаціональних утворень
	демонструють представники позитивістського напряму в соціології, їхні
	концепції мають також назву атомістичних, або механістичних.
	Атомістичний підхід бере початок з пануючого у XVIII ст. атомістичного
	розуміння суспільства й знаходить своє продовження у позитивістських
	концепціях середини ХІХ — початку XX ст. Суть його полягає в тому,

262

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Етноси як «уявлені

спільноти»

Соціально2

економічні

чинники в розвитку етносів

що він розглядає етнічні утворення як суму об’єктивних характеристик

або ознак. Серед них зазвичай виступають емпірично дані показники: мова, територія, культура, історичні традиції, економічне життя тощо, які загалом характеризують певну сукупність людей. Різновидом атомістичного підходу можна вважати й марксистську концепцію, де

етнічні спільноти (рід, плем’я, народність, нація) визначалися через набір

характерних зовнішніх ознак, серед яких домінуючими були економічні процеси. До представників цього напряму в трактуванні етнічних спільнот належать уже згадувані Ю.Бромлей, почасти Е.Сміт, а також

Ю.Семенов та інші.

Для багатьох сучасних соціологів світу (насамперед Б.Андерсона,

який вводить у науковий обіг спеціальний термін «уявлені спільноти») етнічні спільноти не існують реально, а базуються на людській свідомості та є «уявленими» співтовариствами. На думку Б.Андерсона, будь#яка спільнота, більша за село, є уявленою, тому що люди можуть лише

уявляти, що належать до певного колективу або групи, але не мають ані

найменшого шансу на те, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, приналежних до них. Подібних думок дотримується більшість західних авторів, а також російські науковці В.Тишков, А.Гуревич, І.Кон та інші.

Проміжну позицію обстоюють американські вчені Т.Шибутані і К.Кван. Вони вважають, що етнічні категорії є суб’єктивними і

об’єктивними водночас: вони суб’єктивні, оскільки існують лише в

мисленні людей, однак разом з тим і об’єктивні, тому що становлять

собою міцно вкорінені вірування, що поділяються більшістю людей, та існують незалежно від свідомості індивідів.

Нарешті третім критерієм у розгляді етнічних спільнот можуть бути різні основи їхнього розвитку. Для соціологічної концепції марксизму

характерним є розгляд соціально-економічних факторів як базових в утворенні різних типів етнічних спільнот. Так, первісний спосіб

виробництва з пануванням суспільної власності на засоби виробництва спричиняється до того, що йому відповідають такі етнічні утворення, як

роди і племена. За рабовласництва та феодалізму, заснованих на приватній власності різного ґатунку, не існувало сталих економічних зв’язків, що й породжувало нестійкі та мало згуртовані народності, де головною інтегруючою ознакою була територія. І лише утворення капіталістичного способу виробництва з його спільним економічним ринком зумовлює появу націй, центральною ознакою яких є спільність економічного життя.

263

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Поняття	Один із представників сучасної європейської марксистської думки
етносу і нації	Е.Гобсбаум відомий своєю працею «Нація і націоналізм» та редагу#
в неомарксизмі	ванням збірки «Винайдення традицій». Як представник марксистської
	течії, він робить головний акцент на економічному розвиткові та
	класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному
	рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних
	чинників. У його концепції до появи націй існує етнос. З цього етносу з
	часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе
	з минулого і які становлять основу майбутньої національної ідентичності.
	Стрижнем цих символів є народний протонаціоналізм. Саме тут
	починається такий характерний для неомарксистів відхід від традиційної
	марксистської схеми, бо, за Е.Гобсбаумом, цей народний протонаціо#
	налізм як сукупність ідей є підґрунтям появи націй.
Концепція	Інша група дослідників у своїх концепціях поєднує зміни в еконо-
нації	мічній системі суспільства з культурними змінами, що в сукупності
Е.Ґеллнера	впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний ґрунт.
	Найвідоміший з них англійський учений Е.Ґеллнер (1925—1995), якому
	належить праця «Нації і націоналізм». Е.Ґеллнер вирізняє два типи
	суспільств: аграрне та індустріальне. В аграрному суспільстві античної і
	феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна
	множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зчепленості
	людей у ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків,
	не може сформувати таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до
	індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну
	мобільність, появу розгалуженої системи освіти, внаслідок чого поволі
	формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства.
	Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає
	національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства, а
	згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали, ґрунтуючись на ідеях
	націоналізму.
	Отже, і для концепції Е.Ґеллнера характерна двоїстість і певна
	суперечливість. З одного боку, він визнає, що поява націй спричинена
	умовами соціально#економічного характеру при трансформації аграр#
	ного суспільства в індустріальне. А з другого — нації є штучними утво#
	реннями людських переконань, лояльностей і солідарностей.
Концепція	Думки Е.Ґеллнера щодо вагомості ролі культури у справі формування
націогенезу	і розвитку етнічних (насамперед національних) спільнот поділяє вже
Б.Андерсона	згадуваний Б.Андерсон. Донаціональне суспільство не здатне сформу#
	вати таке стійке етнічне утворення, як нація. Це стало можливим тоді,

264

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Психічні

чинники в розвитку етносів і націй

Спроби

синтезованого

підходу

коли було винайдено друкарство і з’явилася можливість видавати і масово розповсюджувати книжки. Саме це творить ґрунт для форму#

вання нової національної культури, а це є безпосередньою передумовою появи націй. Отже, Андерсон підтримує Ґеллнера в його переконаннях щодо визнання інтегруючої ролі культури в процесі націобудівництва, але дивиться на цей процес не як на результат економічних зрушень, а як на суто культурне явище.

Однак не лише соціально#економічні або культурні фактори можуть лежати в основі утворення й розвитку етнічних спільнот. Існує сукуп# ність суб’єктивістських концепцій, суть яких полягає у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні та функціонуванні етнічних утворень. Поштовх до появи такого роду концепцій дав відомий фран# цузький вчений Е.Ренан (1823—1892), вся увага якого концентрувалася на моменті волі, бажанні належати до певної етнічної спільноти, становити одну колективну єдність, яка є не тільки сумою однакових з погляду раси, мови, культури тощо людей, а й стає суб’єктивною цілістю. Так, нація, на думку Е.Ренана, — це спільнота, згуртована волею і бажанням людей належати до неї, окремий суб’єкт історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Отже, нація тут — це спільнота, об’єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб’єкта істо# ричного процесу.

Коли мова заходить про наявність у сучасній етносоціології різно#

манітних тлумачень етносу та його конкретних форм існування, про причини появи етнонаціональних спільнот та їхнього розвитку, слід, очевидно, шукати не так відмінностей у підходах, як те спільне, що може їх об’єднати. Всі ці підходи відображають етноси з різних сторін та етапів їхнього розвитку, а отже, мають право на існування як відображення одного й того самого предмета в його багатогранності. Плідною видається думка вже згадуваної В.Арбеніної про існування протягом історичного розвитку різних механізмів і шляхів інтеграції людей в етнічні спільноти. Очевидно, у процесі етногенезу на всіх його ступенях провідну роль відігравали різні групи чинників. Якщо в минулому найпомітнішою була вага об’єктивних, природних факторів, то в сучасному суспільстві дедалі більше наголошується на інтегруючій дії суб’єктивних чинників, зростанні суб’єктності всередині спільнот, їх соціальному дозріванні. Що ж до вже існуючих у сучасних умовах етнонаціональних спільнот, то доцільно визначати їх місце в соціальній структурі суспільства, ступінь гетерогенності чи гомогенності, характерні риси тощо, спираючись на

265

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

емпірично фіксовані об’єктивні ознаки. З другого боку, соціологів може й повинно цікавити питання про рівні розвитку етнонаціональних

спільнот як соціальних суб’єктів, ступінь їхньої соціальної зрілості. Таким чином, саме поєднання різних підходів до етнічних утворень дозволить аналізувати ці феномени в усій їхній складності та в процесі історичного розвитку.

Проблема нації в працях українських та зарубіжних соціологів

Нація як одне

з основних понять етносоціології

Прімордіаліст2

ський

підхід до нації

Модерніст2

ський підхід до нації

З усіх різновидів етнічних спільнот у ХІХ—ХХ ст. увагу соціологів найбільше привертають нації. Це зумовлено тим, що етнічний розвиток у модерну добу висунув саме націю як форму етнічного співжиття людей, що відповідає новим умовам. Власне ця обставина визначила переважну орієнтованість західних дослідників не так на дослідження донаціо# нальних етнічних спільнот, як на аналіз шляхів появи, становлення і розвитку націй — найпоширенішого етнічного феномену новітньої історії людства. Тому неважко помітити, що більшість охарактеризованих у попередньому питанні теми концепцій сучасних західних соціологів стосується насамперед процесів націогенезу, а етногенез розглядається лише декотрими з них у найбільш ґрунтовних працях.

На цьому тлі виразно проявляється протистояння двох концепцій походження і часу існування націй — прімордіалізму і модернізму. Прімордіалісти (від англ. primordial — первісний) дотримуються думки про давність, споконвічність існування націй. Найвідомішим представ# ником прімордіалістської концепції в українській науці є історик Я.Дашкевич. Він обстоює позицію, згідно з якою східнослов’янські пле# мена в результаті етногенетичного процесу формували народ або етнос, який починає створювати власні збройні сили та будувати свою Київську державу. Розширення та зміцнення Київської Русі відбувалося разом із процесом трансформації етносу в націю, який був дуже швидким і тривав не більше століття. У цей період з етносу сформувалася українська нація, котра мала свою державу (Київську Русь), у якій стала гегемоном, а також відбувалося перетворення двох північних субетносів у дві інші окремі

нації: новгородсько#псковську та володимирсько#суздальську (пізніше московську). Згодом остання, дуже агресивна нація, ліквідує та асимілює новгородсько#псковську.

Представники модерністського варіанту націотворення (як#от україн# ський історик Я.Грицак і переважна більшість західних дослідників) відстоюють позицію, згідно з якою нація не існувала завжди, а є продук#

266

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Специфіка

процесів

формування

української

нації

Проблема нації як основна в українській соціології міжвоєнного періоду

Атомістичний підхід до нації в українській соціології

том новітніх часів, тих процесів, які розвивалися на західноєвропейсь#

кому просторі з доби французької революції 1789 р. і пов’язані з модернізаційними (економічними, культурними і соціальними) змінами суспільства. Французька революція 1789 р. та початок епохи індустріаль#

ної революції, на думку цих дослідників, зумовили виникнення нової

концепції політики і формування національних держав, перехід від сіль# ського до міського, урбанізованого способу життя, від рільництва до промисловості, від множинності культур до творення високої універ# сальної культури. Все це відбувалося паралельно з перетворенням донаціональних спільнот у модерні нації.

Однак ці далекосяжні зміни у Західній Європі становили для того#

часної української інтелігенції радше не відкриття нових можливостей,

а небезпеку. Як наголошує американський учений українського походження Р.Шпорлюк, у містах, капіталізмі, лихварях, буржуях,

фінансистах#паразитах, промисловості вона бачила сили, які українсь#

кого селянина деморалізують, денаціоналізують і експлуатують. Він висунув тезу, що український національний рух принципово не прийняв капіталізму й мало цікавився питаннями політичної організації, творення демократичних інститутів тощо. Це уповільнило формування модерної української нації та висунення вимог щодо створення власної самостійної держави. До того ж націотворчі процеси в Україні наштовхувалися на

опір і протидію і з боку Російської імперії, і з боку Австрії, Австро#Угор#

щини та Польщі. Можна приймати чи не приймати таке твердження

відомого українознавця, але слід, очевидно, погодитися з тим, що процес

націотворення в Україні мав свою специфіку й відмінності порівняно з творенням націй у Західній Європі і навіть у наших сусідів Чехії, Угор# щині або Словаччині.

Взагалі ж у середовищі українських гуманітаріїв і насамперед соціо#

логів, особливо у міжвоєнний період в еміграції, були відомі й представ# лені майже всі концепції нації та націогенезу західної науки. Поразка у

національно#визвольних змаганнях 1917—1920 рр. зумовила концент# рацію наукових інтересів українських дослідників на першочергових за

вагою для українців питаннях: що таке нація? що таке українська нація, в чому полягає специфіка її утворення? чому українці зазнали невдачі у боротьбі за власну державу? що необхідно зробити, аби сконсолідувати українців і досягти основної мети — побудови незалежної держави?

Трактування нації в дусі атомістичного (механістичного, позитивіст2 ського) підходу здійснював український дослідник С.Рудницький у своїй праці «До основ нашого націоналізму», надрукованій у віденському тижневику «Воля» (1920, т. 2, ч. 5; т. 3, ч. 9). Націю він розглядав як певну

267

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Соціологічна

теорія

М.Шаповала

Етно2 і націогенез

в концепції М.Шаповала

групу людей, що має сукупність своєрідних, так званих питомих прикмет: антропологічну расовість, самостійну мову, питомі історичні традиції,

питому культуру і суцільну територію, на якій була, є, або може бути питома національна держава.

До атомістичного напряму належать концепції як одного фактора, так і багатофакторності. Так, наприклад, український соціолог М.Шапо< вал у своїй праці «Загальна соціологія» (Прага, 1929) здійснив спробу аналізу нації у межах своєї оригінальної соціологічної теорії. Вона була побудована на ідеї розгляду суспільства як складної соціальної системи, еле# менти якої з’єднуються на підставах кумулятивного (від лат. cumulatio — скупчення) зв’язку. Автор мав на увазі, що суспільство становить собою скупчення певних об’єктів у межах певної системи. Такими об’єктами# елементами є прості й складні скупчення, або верстви, агрегати (сума простих і складних скупчень), громади (село, місто, держава). Самі ж скупчення мають власну внутрішню структуру, своєю чергою скла# даючись із певних зв’язків між субелементами.

З такої позиції М.Шаповал аналізує й етнічні процеси, вирізняючи як їхні проміжні ступені плем’я, народність і націю. На його думку, всі ці спільноти складаються з індивідів, об’єднаних певними кумуляціями — подвійними, потрійними тощо. Здавна українці були лише лінгвістично# професійним скупченням (мовно#хліборобським), тобто подвійно# кумулятивною верствою.

Згодом відбувається перехід до племінної верстви, що характе#

ризується діяльністю чинників мови, релігії і раси. Наступним скуп# ченням (проміжним між племенем і нацією) є народність як верства мовно#територіальна. Національне відродження і змагання за держав# ність перетворили її на потрійну кумулятивну верству#націю. Згідно з М.Шаповалом, нація — це складне соціальне скупчення (верства), що характеризується діяльністю чинників мови, території та держави. Звідси першим чинником в усіх цих формах виступає мова, яка входить у різні сполучення з іншими чинниками і в різних комбінаціях дає різні верстви. Нація є типовою для модерних часів (ХІХ—ХХ ст.) складною верствою (а отже, і М.Шаповал був прихильником модерністської концепції націотворення). Що більше є ліній об’єднання, то більш соціально міцним є скупчення, більш виробленими і солідарними є людські одиниці (типи), які до нього входять.

Таким чином, концепція М.Шаповала, перебуваючи в межах розу# міння суспільства як системи, давала приклад синтезу західних соціологічних учень з українським соціологічним матеріалом. Водночас

268

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Основні вади атомістичного підходу

Суб’єктивіст2 ський підхід до нації в українській соціології

Теорія нації В.Старо2 сольського

Нація як різновид

гемайншафту

не можна не зауважити, що його концепція недалеко відійшла від згаданих атомістичних підходів, з тією лише різницею, що в ній

об’єктивні ознаки етносу не розглядаються як самостійні і незмінні, а витворюють складні комбінації, які розвиваються в історично# просторових формах, коли одна з них змінює іншу.

Аналізуючи атомістичний напрям, багато вчених вказують на його недостатність із двох причин. По#перше, в історії існували різні групи людей, нації, які не охоплюються такими загальними спільними характеристиками (наприклад, євреї розселені по всьому світу, однак вважають себе однією нацією). По#друге, як слушно зазначав український дослідник В.Старосольський, сама однаковість людей ще не означає, що вони становлять органічну цілісність, міцну спільноту. Він не визнає науковим підхід до визначення нації через перелік тих чи тих зовнішніх прикмет цієї спільноти. Безперечно, вони є важливими умовами для народження та існування нації, відокремлення однієї національної спільноти від іншої, вироблення національної свідомості через розрізнення понять «ми» і «вони». Але суть нації може лежати лише в ній самій, не ззовні, а всередині.

Саме тому більшість українських соціологів, що працювали в умовах еміграції, схилялися до суб’єктивістського підходу в розумінні нації. Серед багатьох прихильників цієї концепції можна назвати В.Старо< сольського (1878—1942) та О.<І.Бочковського (1884—1939), які виходили з антипозитивістської парадигми в дослідженнях нації,

започаткованої у працях Е.Ренана і передовсім у його відомій лекції «Що таке нація?», виголошеній у Сорбонні 1882 року.

Нація — це спільнота, основою якої є, за висловом В.Старосольського, араціональна, стихійна воля; вона утворюється інстинктом, психічною схильністю та настроями членів угруповання, що утримує її як внут# рішньо зв’язану цілісність. На противагу до спільнот, заснованих на фізичних підставах кровного зв’язку (родина, рід, плем’я), нація базується на інстинктах «другого ступеня», типом яких є ідея. Що ж до об’єктивних прикмет нації, то вони, на думку В.Старосольського, є чинниками, котрі в певних історичних умовах допомогли національним спільнотам створитися і виступають формами та символами, в яких нація сьогодні проявляє себе, свою суть.

У власному розумінні нації В.Старосольський використовує думки відомого представника німецької формальної соціології Ф.Тьонніса, який поділяє угруповання людей на спільноти і спілки (ґемайншафт і ґезельшафт). За Ф.Тьоннісом, вони різняться тими типами волі, за якими

269

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

	об’єднуються індивіди, що їх утворюють. В основі спільноти лежить «сти#
	хійна воля», в основі спілки — «свідома воля». Отже, націю В.Старосоль<
	ський розглядає як спільноту, згуртовану стихійною волею. Водночас
	він, спираючись на думки Ф.Тьонніса, далі розвиває їх стосовно нації,
	розробляючи положення про внутрішній зв’язок «стихійної» і «свідомої»
	волі (воля «стихійна» здатна раціоналізуватися, а воля «свідома» набирає
	емоційних проявів, можливість витворення нових сполук обох типів воль
	і заснованих на них об’єднань людей тощо). В.Старосольський у багатьох
	позиціях не погоджується з Ф.Тьоннісом, полемізує з ним, про що
	скажемо далі.
Націологія	О.<І.Бочковський, головні праці якого про націю з’являються одно#
О.2І.Бочков2	часно або пізніше від книжки В.Старосольського «Теорія нації» (1919),
ського	вважає останнього разом із М.Драгомановим «першими каменярами»
	спеціальної соціологічної науки — української націології. Основний
	мотив концепції Бочковського збігається з положеннями В.Старо#
	сольського про визначальну роль психічного чинника — національної
	свідомості, який об’єднує і перетворює первісний народ у новітню націю.
	З огляду на це він розрізняє етногенез (тобто процес творення європей#
	ських народів з VIII до XVIII ст.) та націогенез (тобто процес творення
	націй, розпочатий з часу французької революції 1789 р.). Націогенез
	завершується створенням новітньої нації, яку О.#І.Бочковський розуміє
	як окрему суспільно#культурну осібність, індивідуальність, посталу через
	масове усвідомлення себе як самості. Ним особливо підносяться
	національна свідомість і воля як вирішальні сутнісні ознаки нації.
	Завершується праця О.#І.Бочковського міркуваннями про відносини
	між нацією і державою. Він стверджує, що розвиток нації історично й
	неминуче призводить до утворення власної держави, а якщо нація ще не
	готова витворити її, тоді держава «може й має виплекати зі свого
	різнонаціонального населення — одну націю».
Символічний	У сучасній західній соціологічній літературі відбуваються активні
підхід	пошуки якогось проміжного підходу до нації, в рамках якого вдалося б
до нації	подолати як однобічність і поверховість атомістичних концепцій, так і
	надмірний акцент на ролі психічних чинників у суб’єктивістських
	концепціях. Такий третій підхід на основі врахування сучасної строкатої
	етносоціальної реальності передбачає нове, синтетичне поняття нації, що
	має в собі деякі елементи суб’єктивістської характеристики. Подібну
	спробу здійснює нині професор Колумбійського університету (США)
	О.Мотиль. На його думку, націю сьогодні можна найкраще зрозуміти
	як сукупність людей, що поділяють певну семіотичну систему, об’єднані

270