социология / Черныш Социология

Тема 9. Соціологія молоді

Основні

шляхи

розв’язання

молодіжних

проблем на Заході

Українська і зарубіжна соціологія молоді:

порівняльний

аналіз

Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруженість

між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цієї напруженості лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна призвести і до політичної актив# ності, і до інтенсивної самотрансформації особистості, і до пошуку роз# ради у світі наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше спрямовувалась у просоціаль# ному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціально корисної діяльності молоді.

Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах є величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі та послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни й рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, головною метою існування. Тому конфлікт поколінь, який досить поширений у західних країнах, набуває вигляду протесту молодих проти зупинки в русі та динамічному розвитку їхніх батьків, що, набувши певного соціального статусу і становища в суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому. Це враховується у молодіжній політиці розвинених держав, яка не має постійних пріоритетів та усталених напрямів, є надзвичайно гнучкою і здатною до модифікацій.

Цей неповний перелік основних положень, пов’язаних із розумінням молоді та її проблем, дає можливість порівняти українську й західну соціології молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів пострадянського простору привертають насамперед питання виразно соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми підготовки молоді до праці, то других — поведінка молоді, що відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнацією цілого суспільства. Якщо молодіжна політика перехідних країн ще зберігає на собі відбитки колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує механізмів реалізації правових актів щодо молоді й побудоване на обмеженнях і забороні, то політика розвинених країн стосовно молоді будується на принципах і нормах її самозабезпечення і державного забезпечення лише тих, хто не здатний до цього через фізіологічні, психологічні та соціальні причини.

251

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Висновки	Таким чином, соціологія молоді — одна з важливих спеціально соціо#
	логічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення.
	Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик
	дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення
	нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності.
	Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми спеціалістами
	сприятиме осмисленню місця й ролі молодого покоління в будівництві
	оновленого суспільства.

252

Тема 9. Соціологія молоді

ДЛЯ НОТАТОК

253

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

ДЛЯ НОТАТОК

254

РОЗДІЛ ІI

Суб’єкти суспільного життя

ТЕМА 10

Етносоціологія і соціологія нації

256 Етносоціологія та предмет її дослідження

260Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

266Проблема нації в працях українських і зарубіжних соціологів та основні концептуальні схеми соціології нації

276Проблематика етносоціології та соціології нації

288Етнонаціональні процеси в сучасній Україні та їхня специфіка

255

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Етносоціологія та предмет її дослідження

Визначення	Етносоціологія — це порівняно молода спеціально соціологічна наука,
етносоціології	що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін «етносоціологія»
	складається з двох слів різного походження: етнос (від грец. ethnos —
	народ) і соціологія (від лат. societas — суспільство і грец. logos — вчення).
	Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в
	ньому народів. Етносоціологію визначають як науку, що досліджує
	походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою
	виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв’язків
	з іншими етносами, а також механізмів входження їх у систему соціаль#
	них відносин.
Специфіка	Специфіка етносоціології полягає в тому, що вона вивчає особливості
етносоціології	та форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших
як науки	етнічних утворень як сукупних історичних суб’єктів, тобто аналізує
	взаємозв’язок і взаємовплив соціального, з одного боку, й етнічного — з
	другого. Конкретніше (і в цьому ми погоджуємося з думкою харківського
	соціолога В.Арбеніної) предметом дослідження етносоціології, прита#
	манним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядаються
	як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування та
	функціонування. Це відповідає специфіці соціології як науки, що вивчає
	цілісність суспільства через функціонування його різноманітних
	підструктур, суб’єктів суспільного життя. У цьому випадку наголо#
	шується, що основним предметом етносоціології є дослідження життє#
	діяльності етнонаціональних спільнот і груп насамперед як соціальних
	суб’єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.
Предмет	Відтак в центрі уваги етносоціології перебувають такі проблеми, як
етносоціології	визначення природи і сутності різноманітних форм об’єднання людей
	на етнічній основі, процес набування номінальними групами власти#
	востей колективного суб’єкта, рівні його соціальної зрілості. Серед інших
	проблем етносоціології можна назвати розвиток національної свідомості
	й самосвідомості, національної/етнічної ідентифікації, мобілізації та
	консолідації етнонаціональних груп, якісні і кількісні зміни, котрі
	відбуваються в їхньому складі та в основних сферах життєдіяльності. На
	думку цього харківського соціолога, це означає, що традиційна для
	вітчизняної соціології проблематика зберігається, але набирає іншого
	ракурсу. Нині наголос ставиться на дослідженнях соціальної структури,
	трудової зайнятості, культурної діяльності, сімейно#побутової сфери
	тощо з позицій збереження, розвитку або деградації конкретних

256

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

	етнонаціональних груп. У колі основних проблем етносоціології пере#
	бувають також міжнаціональні відносини та чинники їхнього розвитку,
	виникнення міжнаціональної напруженості та її переростання у
	міжетнічні конфлікти, а відтак і такий порівняно новий напрямок в етно#
	соціології, як організація управлінського впливу на виникнення конф#
	ліктних ситуацій та шляхи їх розв’язання. У підсумку це сприяє
	виробленню основних положень конструктивної етнонаціональної
	політики держави.
Радянська	У самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етно#
етносоціологія:	соціологія виокремилась в середині 60 — на початку 70#х рр. Це був час,
кризові	коли закінчилася тимчасова «відлига» в суспільному житті країни в
явища	цілому та в суспільствознавстві зокрема і посилився тиск офіційної
	ідеології. Наслідками цього в етносоціології стали домінування соціаль#
	ного над етнічним і національним, свідоме виштовхування останніх на
	узбіччя наукового пошуку, штучне звуження простору наукових дослід#
	жень проблемами культурно#побутової та сімейної сфери. Фактично
	знімалися з порядку денного питання про носіїв етнічної специфіки та
	їхні сутнісні ознаки, етнічні спільноти як джерела саморозвитку і
	соціальних змін, принципи їх самоорганізації та самовдосконалення
	тощо. Практичними завданнями радянської етносоціології були пошук
	найпомітніших виявів національних особливостей і розробка рекомен#
	дацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою «розвинутого
	соціалізму» було формування нової безнаціональної спільноти людей —
	радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавленою
	національних ознак. Так, наприклад, у монографії «Соціально#культурне
	обличчя радянських націй», створеній на основі матеріалів етносоціо#
	логічних досліджень (Москва, 1986), міститься красномовний висновок:
	«У недалекій перспективі відбудеться повна ліквідація національних
	відмінностей у культурному житті націй».
Етнічний	У той час як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення
ренесанс	всього національного, у західних країнах посилювалася думка про
	етнічний ренесанс, тобто етнічне відродження як феномен зростаючої
	активізації етнічних груп і процесів, з нею пов’язаних. Етнічний ренесанс,
	фіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доводить,
	що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі
	витіснити зі свідомості людини уявлення про свою національну
	приналежність та інтереси своєї етнічної спільноти.
Етносоціологія	Термін «етносоціологія» впроваджений в науковий обіг зарубіжної
на Заході	соціології ще в 30#х рр. XX ст. Р.Турнвальдом. Саме тоді в західній

257

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Перео2

смислення

старих

підходів до етнічного в західній соціології

соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з Х.Сетон<Вотсоном, яка зосереджувала свою увагу переважно на

соціальних процесах у доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов’язані з нею урбанізація

ізростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення й ролі етнічності, а навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності, що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу в такому суспіль# стві. Сучасність дедалі більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. У добу етнічного ренесансу великого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

Все це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє колишнє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов’язаних із примітивними суспільствами. Ще з часів К.Маркса вони були зайняті пошуками гідної відповіді на його вчення, тому в західній соціології увага приділялася насамперед таким темам, як вдосконалення капіталістичного суспільства через здійснення реформ, процесам стратифікації та мобільності, соціальним конфліктам тощо. Оскільки К.Маркс вважав національне питання підпорядкованим соціальному, а

націю — тимчасовим другорядним утворенням, приреченим на швидке розчинення і зникнення в історичній перспективі й не приділяв цій спільноті уваги, то й західні вчені випустили феномен національного з поля зору. Лише події 60#х рр. XX ст., пов’язані зі зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили їх переосмислити старі підходи

івпритул підійти до досліджень у площині етнічної проблематики. Отже, видається можливим звести основні підходи до розгляду і

розуміння етнонаціональних спільнот в узагальнену таблицю № 1.

258

Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

Табл. № 1. Основні підходи до вивчення етнонаціональних спільнот

Назва	Визначальні	Природа	Підстави
підходу	чинники етно<	етнонаціональних	для виокремлення етно<
	і націогенезу	спільнот	національних спільнот
Історико-	Соціально#еконо#	Спільнота, заснована на	Зовнішньофіксовані ознаки:
формаційна	мічні фактори, роз#	соціально#економічних	спільність економічного жит#
концепція	поділ праці	зв’язках	тя, мови, території, деяких
(марксизм)			рис психологічного складу
Теорія	Соціально#еконо#	Природно утворена спі#	Особливості мови, культури
Бромлея	мічні фактори	льнота, яка історично	і психіки; етнічна/націо#
		склалася на певній тери#	нальна свідомість, зафіксо#
		торії	вана у самоназві (етнонімі)
Теорія	Зміни в біосфері	Жива система, заснова#	Форми стереотипізованої
Гумільова	Землі, пасіонарні	на на компліментарності	поведінки людини в її адап#
	поштовхи, енергія	її членів та на поділі на	тації до певного ландшафту
	яких накопичуєть#	«своїх» і «чужих»
	ся у ландшафтах
Об’єктивіст-	Природна еволю#	Реально існуюча спіль#	Сума об’єктивних ознак: мо#
ський (позити-	ція	нота, придатна для емпі#	ви, території, культури, істо#
вістський)		ричного спостереження	ричних традицій, держави
підхід			тощо
Неомарксизм-	Економічні й полі#	Спільнота, об’єднана су#	Набір символів як основа
1 (Хобсбаум)	тичні фактори, со#	купністю певних ідей	етнонаціональних ідентич#
	ціальні зміни		ностей
Неомарксизм-	Економічні та со#	Національна спільнота	Універсальна культура, спіль#
2 (Геллнер)	ціокультурні чин#	як вислід діяльності ін#	на для всіх, що згодом пере#
	ники	телектуалів на підставі	ростає в національну
		ідей націоналізму
Конструк-	Культурно#ідеоло#	Продукт діяльності інте#	Мова, міф про спільне по#
тивізм	гічні чинники	лектуальної еліти, «уяв#	ходження, спільна історична
		лена спільнота»	пам’ять, ідеологічні конст#
			рукції
Суб’єктивіст-	Психологічні чин#	Цілісна спільнота як су#	Ірраціональна чи раціона#
ський підхід	ники	б’єкт історії	лізована воля, прагнення
			належати до певної спіль#
			ноти, відчуття спільності
			тощо
Інтегрований	Сукупність об’єк#	Спільнота людей, які	Система культурних цін#
підхід	тивних і суб’єктив#	об’єднані певною семіо#	ностей і символів; прагнення
	них чинників	тичною системою	і здатність поділяти цю сис#
			тему

259

Розділ II. Суб’єкти суспільного життя

Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

	Поняття	Центральною рядоутворювальною категорією етносоціології є, без#
	етносу	перечно, етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів роз#
		витку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання
		значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд із виникнен#
		ням різних, інколи діаметрально протилежних поглядів, концепцій і
		теорій. Нині виявляється можливим з’ясувати основні методологічні
		підходи до цієї проблематики у західній та українській соціології, пок#
		лавши в основу класифікації різні критерії.
	Етнічні	За першим із них — характером утворення етносу — вирізняються
	спільноти:	концепції, які розглядають етнічні спільноти як природно утворені і
	природно	штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що
	і штучно	етноси — це об’єктивна реальність, яка супроводжує весь хід історичного
	утворені
		розвитку людства й виникає незалежно від волі та свідомості людей.
		Етноси створюються й розвиваються природно#історичним шляхом поза
		суб’єктивними прагненнями і сприйняттями членів, що їх утворюють.
	Концепція	Прикладом розробки проблем етносу в цьому напрямі є концепція
	етносу	академіка Ю.Бромлея, який з 1965 по 1989 рр. очолював Інститут
	Ю.Бромлея	етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала
		методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних
		процесів, навіть нині російські дослідники говорять про продовження
		«ери Бромлея» у сучасних етнографічних та етносоціологічних студіях.
		Він визначав етнос як сталу сукупність людей, що склалася на певній
		території і характеризується відносно стабільними особливостями мови,
		культури і психіки. Саме ці моменти: ідея спільності походження («рідна
		земля»), спільності історичної долі, мовної і культурної єдності стають
		основою наступного усвідомлення людьми своєї єдності й відмінності
		від інших подібних утворень (самосвідомість), що фіксується у самоназві
		(етнонім).
	Формаційний	Етнос Ю.Бромлей розглядав як родовий щодо конкретно#історичних
	підхід	типів: роду, племені, народності й нації, які послідовно змінюють один
	до етносу	одного, але існують не самі по собі, а є прив’язаними до певних суспільно#
		економічних формацій (не забуваймо, що Ю.Бромлей був радянським
		академіком і мусив узгоджувати свої наукові погляди з панівною
		марксистсько#ленінською ідеологією). Відтак первісній формації
		відповідали роди й племена, рабовласницькій і феодальній — народності.
		Нації ж виникають із розвитком капіталістичних виробничих відносин
		і продовжують існувати при соціалізмі, а на вищій сходинці комуніс#

260