58.Становлення державності та соціальний склад населення Київської Русі. Військова культура

Відбувалося швидке зростання міст. Якщо ще в VI ст. готський історик Йордан писав, що у слов'ян “замість міст ліс і болота”, то в IX ст. скандинави називали Русь Гардарікою - “країною міст”. До початку Х ст. в літописах згадуються понад 20 міст, до ХII ст. - біля 200, а перед татаро- монгольським нашестям - вже більше 300 міст і фортець. Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин. Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім'я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль. Літопис "Повість временних літ" свідчить, що у східних слов'ян переважала парна патріархальна сім'я, багатожонство зустрічалося рідко. Родова община називалася "мир" або "вервь" (вірьовкою відмірювали наділи землі общинникам). За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка і обман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Пізніше традиційне (звичаєве) право було нелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону “Руської правди” (ХІ-ХІІ ст.) супроводжувався численними конфліктами, описаними літописом. Військова культура. Як і в інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Більшість воїнів йшла у похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити та списи. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було. У бою, як відмічає Прокопій Кесарійський, слов'яни були мужні і безстрашні. У IX-X ст. широко використовуються такі види зброї і спорядження, як важкі мечі, метальні машини (мортири, катапульти), кистені на ланцюгу або ремені, бойові сокири, булави, дротики. Пізніше з'явилася кіннота, використовуються кольчуга, шолом. Вже у VI ст. руські князі мали вітрильно-весельні кораблі, які досягали берегів Візантії. З перетворенням князівської влади у спадкову і її зміцненням дружина поступово стає частиною державного апарату.

59.Духовне життя та розвиток освіти, специфіка слобожанської культури.

Територія Слобожанщини почала активно заселятися з другої половини ХVІІ ст. українцями та росіянами. Саме ці переселенці стали основою для формування такої специфічної спільноти, як слобожани. Більшість українських переселенців тікали з Правобережної України. Особливо цей міграційний рух посилився після невдалої битви українських козаків з польською шляхтою у 1651 р. під Берестечком на Волині. Посилення залежності від польської влади, зменшення реєстру козацького війська та загальне погіршення соціальних і політичних прав українського населення – всі ці фактори вплинули на активне переселення українців на територію Слобідської України. Крім хліборобства, переселенці несли військову службу, охороняючи південні райони в складі окремих рот. Так, калмики несли службу в складі калмицьких рот, приймали участь в русько-турецькій війні 1735-1739 рр. В 1788 році в Слобідській Україні нараховувалося 8 калмицьких сотень чисельністю 1014 чоловік. Також оселилися серби і молдавани. Протягом століття на Слобожанщині оселилося приблизно 19 957 представників національних меншин, що складало біля 1,9% від населення Слобідської України (приблизно 1 млн. чол.). Враховуючи розміри земельних ділянок, які отримували переселенці, можна стверджувати, що до ХІХ ст. калмики, молдавани та серби отримали в Слобідській Україні близько 110 тис. дес. землі. Татарські набіги протягом XVI- поч. ХVІІ ст. примусили Московську державу усіляко заохочувати у цей регіон росіян, українців та інших народів до розселення, гарантуючи їм безкоштовне отримання земельних ділянок для ведення сільського господарства. Переселенці повинні були нести військову охоронну службу. Протягом другої пол. ХVІІ ст. на Слобожанщині засновано м. Валки та слободи Кочеток, Пiсчане, Тернове, Вiденське, Андрiєвi Лози, Бiшкiн, Савинцi, Лиман, фортеця Iзюм. У 1654 р. засновано Харків. Але руйнiвнi напади татар вiдбулися ще у 80-90-х рр. ХVІІ ст. та в першiй пол. ХVІІІ ст., поки територiя Криму внаслiдок російсько-турецьких воєн не приєдналася у 1783 р. до Росiйської імперії. Почали виникати козацькі слободи, нселення жило в межах 5 сформованих слобідських полків (Харківський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Ізюмський). Головним промислом слобожан було землеробство, садівництво (яблуні, Груши, виноград), городництво (огірки, редька, буряк, морква, картопля, кавуни, дині, гарбузи тощо), скотарство (коні, воли, вівці, свині, корови). Розвинуті також бджільництво, винокуріння, млинарство, дегтярство, здобування селітри. Ремесло набуло широкого розповсюдження (ткацтво, чоботарство, чинбарство, кравецька, ковальська і гончарна справи. Наприкінці ХVІІІ ст. поширилася ярмаркова торгівля (1779 р. - 271 ямарка)Сюди привозилися товари з різних міст і губерній, навіть з-за кордону (Німеччини, Польщі, Франції). Побут. Хати були дерев’яні, обмазані глиною, з солом’яними дахами, панські були кам’яними. У козаків, міщан та селян у хатах були образи,лавки, килими, рушники, скрині з одежою. Перед святами хати білили. Грали на скрипках і цимбалах. Шкільна освіта набула широкого розмаху. Наприкінці ХVІІІ ст. у слобідських полках було 124 школи ( у Харкові – 20 шкіл, Охтирці - 25, Ізюмі – 33, Сумах - 37). Центром вищої освіти став Харківський колегіум, створений за зразком Києво-могилянської академії.