Тема 4. Теорія товару і грошей
Товар і його властивості.
Товар – продукт праці, який задовольняє суспільну потребу і призначається для продажу. Товар має дві властивості – споживну вартість і вартість.
Споживна вартість – здатність товару задовольняти потребу того, в чиї руки він передається, якісна характеристика товару.
Вартість – суспільна праця, втілена в товарі (визнана суспільством праця товаровиробника, кількісна характеристика товару).
На поверхні господарського життя вартість проявляється у формі мінової вартості. Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари в певних кількісних пропорціях. Формула мінової вартості:
Х товару А = Y товару Б .
Як річ, товар є споживною вартістю, тобто він повинен бути здатний задовольнити потреби не самого виробника, а покупця товару. Споживна вартість створює речовий вміст товару, так само як вона створює речовий вміст багатства у будь-якому суспільстві. Одночасно товар являє собою суспільне відношення – відношення між двома товаровиробниками. Він є міновою вартістю, тобто здатний обмінюватися на інші товари.
Необхідною умовою обміну товарів є відмінність у споживних вартостях. Але ця відмінність не може бути основою для кількісного порівняння товарів, мінових вартостей. Щоб порівняти різні споживні вартості, у всіх товарах треба виділити загальне, однорідне. Загальною у всіх товарах є уречевлена в них праця, яка робить їх кількісно порівняними. В основі мінової вартості товарів лежить затрачена на їхнє виробництво суспільна праця, що утворює вартість товарів.
Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, мінова вартість є формою вираження вартості, зовнішнім її проявом.
Дві властивості товару породжені двоїстим характером праці товаровиробника. Якісну сторону праці відображає категорія “конкретна праця”, а кількісну її характеристику дає категорія “абстрактна праця”.
Певна споживна вартість створюється певною конкретною працею: хліб - працею пекаря, глиняний посуд - працею гончаря і т.п. Вона є формою прояву витрат людської енергії як таких.
Вартість товару створюється абстрактною працею. Абстрактна праця – праця товаровиробників, яка виступає як витрата робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, те загальне, що є у витратах праці виробників різних товарів, що робить їх порівняними. Абстрактна праця – категорія історична, потреба в ній виникає тоді, коли з’являється необхідність обмінювати товари і порівнювати їхню вартість. Її величину визначає споживач (суспільство).
Між конкретною і абстрактною працею існують суперечності. Конкретна праця кожного товаровиробника є приватною його справою: буде він займатися виробництвом тканин, взуття чи пива – залежить від особистого рішення товаровиробника. Такого роду вибір здійснюється стихійно, на підставі уявлення виробника про те, що можна продати на ринку. Але товаровиробник працює для задоволення потреб інших громадян, тобто суспільних потреб. Цей суспільний характер праці товаровиробника залишається прихованим під час процесу виробництва товару. Тільки при продажу (обміні) товару виявляється, чи потрібний даний товар суспільству, чи має праця, витрачена на його виробництво, суспільний характер. Формами прояву цієї суперечності є відхилення цін від вартості товару, економічні кризи тощо.
Сутність та функції грошей.
Гроші – особливий товар, що слугує загальним еквівалентом.
Історично в ролі грошей спочатку виступали дорогоцінні метали (золото і срібло). Вони були найбільш придатні для виконання функції загального еквіваленту, тому що в них, як і в будь-якому товарі, втілювалась людська праця. Крім того, золото і срібло добре зберігаються, легко транспортуються, однорідні й подільні. З виникненням грошей внутрішня суперечність між споживною вартістю і вартістю товару дістала своє зовнішнє вираження. Товарний світ поділився на дві частини: з одного боку виступають товари як споживні вартості, а з іншого – гроші як втілення вартості. Цим були створені умови для широкого розвитку обміну: будь-який товар спочатку обмінювався на гроші, а потім за гроші можна було купити будь-який бажаний товар. Прискорення руху товарів сприяло розвитку виробництва.
З кінця ХVІІІ ст. біметалічна грошова система, в якій роль загального еквіваленту виконували золото і срібло, змінилася монометалічною, де в ролі грошей виступало тільки золото. Проте швидке зростання економіки наштовхнулося на обмежені обсяги видобутку золота, якого стало не вистачати для обслуговування руху товарів. Тоді відбувся перехід до нової грошової системи – кредитних грошей. Швидко розвинулась система кредиту, яка зменшила потребу в готівкових грошах. Банки почали випускати банкноти – кредитні зобов’язання, які вільно обмінювались на золото. Держава також стала випускати поряд з банкнотами паперові гроші, які є лише символічними грошима.
Поступово паперові гроші перестали обмінюватись на золото. Тенденція витіснення золота з грошової системи проявилась після першої світової війни, а остаточно золотий стандарт був скасований у 1971 році, коли уряд США припинив розмін долара на золото. У 1974 році золото було офіційно демонетизоване угодою МВФ. Більшість країн відмовились від визначення золотого вмісту національної валюти. Золото перестало бути загальним еквівалентом, грошима. Сучасні гроші – це кредитні гроші, боргові зобов’язання держави та кредитних установ, які представлені чеками, депозитними сертифікатами і т.п. платіжними документами.
В процесі свого історичного розвитку гроші виконували ряд функцій, які в сучасний період значно змінились. Класична політекономія виділяла п’ять функцій грошей: 1) міри вартості, 2) засобу обігу, 3) засобу утворення скарбів або нагромадження, 4) засобу платежу, 5) світових грошей. В кожній функції грошей фіксуються певні виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі використання грошей.
Гроші як міра вартості вимірюють вартості товарів. При виконанні цієї функції гроші виступають як уявні чи ідеальні гроші. Грошовий вираз вартості товарів виступає у формі ціни. Початково вимірювання цін товарів здійснювалося кількістю золота, фіксованою у грошовій одиниці, - визначеним масштабом цін. Масштаб цін за умов золотого стандарту – це фіксована законом кількість золота, вміщена в грошовій одиниці країни. У сучасних умовах, після демонетизації золота, масштаб цін – це купівельна спроможність грошей.
Гроші як засіб обігу опосередковують обмін товарів. Якщо до появи грошей товар обмінюється на товар (Т–Т), то тепер обмін товарів відбувається за допомогою грошей (Т–Г–Т). Обмін розпадається на акти продажу (Т–Г) і купівлі (Г–Т). Тут гроші виступають у ролі посередника, їх роль швидкоплинна, що створює можливість заміни металевих грошей паперовими. Товарно-грошовий обіг приховує в собі небезпеку економічних криз, тому що акти купівлі і продажу можуть бути розірвані. Товар може бути проданий, але якщо гроші не перетворяться в новий товар, неможливість його реалізації може стати передумовою економічної кризи. З цією функцією пов’язана поява знака обігу – монети та паперових грошей, які заміщують золото.
Гроші як засіб нагромадження скарбів. Цю функцію вони виконують тоді, коли представлені реальним золотом чи сріблом. Нагромаджуються і паперові гроші, але фіктивність такого роду скарбів виявляється тоді, коли паперові гроші знецінюються. Поряд з нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота та срібла. Якщо потреба в металевих грошах скорочується, надлишок їх виходить з обігу, перетворюється на скарб. Якщо потреба в металевих грошах зростає, золото зі скарбів перетворюється на гроші. Тому при обігу повноцінних металевих монет на ринку завжди знаходиться стільки грошей, скільки їх необхідно для обігу.
Гроші як засіб платежу виконують свою функцію при продажу товарів з відстрочкою платежу. У цьому випадку гроші в процесі обігу не протиставляються безпосередньо товарам, а надходять в оборот через певний час. Наприклад, при оплаті за товари, придбані в кредит, при оплаті всякого роду фінансових зобов’язань (податки, позики, орендна плата), при виплаті зарплати і т.п., взагалі в тих випадках, коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи з рук одного власника в руки іншого. З цією функцією пов’язана поява нових виробничих відносин. Відносини продавець – покупець доповнюються відносинами кредитор – боржник. З цією функцією грошей пов’язана поява кредитних грошей (чеки, векселі, банкноти, акредитиви, кредитні картки).
Світові гроші. Коли гроші обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, вони виступають у ролі світових грошей. В умовах золотого стандарту роль світових грошей відігравало золото (яке має власну вартість). Грошова одиниця тієї чи іншої країни являла собою певну кількість золота. Обмін однієї валюти на іншу відбувався за золотим паритетом. Після демонетизації золота в основу конвертованості (оборотності) валюти закладено паритет купівельної спроможності валюти.
Витіснення золота з грошової системи змінило функції грошей. Згідно з законом вартості, функцію міри вартості могли виконувати лише повноцінні гроші (золото), але не кредитні, які самі не мають вартості. Зникла потреба у вимірюванні грошового матеріалу – масштаб цін. В умовах розвинутих кредитних відносин поєднались функція засобу обігу і функція засобу платежу. Функція платежу поєдналась з функцією нагромадження. Видозмінилась функція світових грошей – тепер цю функцію виконують національні гроші, які обслуговують і внутрішній ринок, і зовнішньоекономічні операції, але лише за умови конвертованості валюти. Якщо національна валюта неконвертована, то для зовнішньоекономічних розрахунків використовують іноземні вільноконвертовані валюти (долар, ієну, євро і т.п.). Функцію нагромадження скарбів реально також можуть виконувати лише дорогоцінні метали, але існує функція збереження.
Зважаючи на складну і тривалу еволюцію грошової системи, західні економісти виділяють лише три функції грошей, є відмінності і в назвах цих функцій: 1) засіб обігу; 2) міра вартості (одиниця обігу); 3) засіб збереження вартості (нагромадження).
Для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, потрібна певна кількість грошей.
Кількість грошей, необхідних для товарного обігу [КГ] визначається за формулою:
де СЦ - сума товарних цін; К - сума цін товарів, проданих у кредит;
П - сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВП - сума взаємопогашуваних платежів; О - середнє число обертів грошової одиниці.
Приклад 1. Ціна одиниці товару - 100 г золота. Продуктивність праці у виробництві товару зросла у в 2 рази, а в золотодобувній промисловості - в 3 рази. Визначте ціну одиниці товару після цих змін.
Розв’язок. При зростанні продуктивності праці у виробництві товару його ціна знизиться у 2 рази і буде дорівнювати 50 г золота. Водночас внаслідок зростання продуктивності праці у золотодобувній промисловості вартість грошей знизиться у 3 рази, тепер для придбання одиниці товару їх знадобиться втричі більше., тому ціна одиниці товару після цих змін становитиме 150 г голота
Відповідь: 25 г золота.
Приклад 2. Визначте суму цін всіх товарів, якщо для обігу необхідно грошей на суму 2250 млн. грн., сума цін товарів, проданих у кредит - 900 млн. грн., сума платежів по боргових та інших зобов’язаннях - 400 млн. грн., сума платежів , що взаємно погашаються - 2000 млн. грн., середнє число оборотів грошової одиниці - 6.
Розв’язок.
Суму цін товарів знаходимо за формулою:
Звідси СЦ = КГ × О + К – П + В = 2250 × 6 + 900 – 400 + 2000 = 1600 млн.грн
Відповідь: 1600 млн. грн.
Якщо в наявності паперових грошей більше, ніж кількість грошей, необхідних для обігу, виникає інфляція.
Інфляція, її суть і причини.
Інфляція (латин. іnflatio - здуття) являє собою порушення грошового обігу, що виявляється в переповненні грішми сфери обігу й у знецінюванні грошей. На поверхні це явище виявляється в зростанні цін. Уперше термін "інфляція" стосовно порушень грошового обігу було вжито у США в період громадянської війни 1861-1865 рр.
Зовнішнім проявом інфляції виступає підвищення цін, що є прямою формою знецінювання грошей.
Знецінювання грошей, виступаючи найважливішою формою прояву інфляції, може мати різну динаміку. З цього погляду інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи такі її види, як повзуча, коли темп зростання цін коливається в межах 5-10 % на рік; галопуюча - 10-100 % на рік - і гіперінфляція з річним зростанням цін понад 100 %.
Інфляція являє собою складне економічне явище, що виникає, як правило, не через одну причину. Вони неоднорідні й різні за своєю спрямованістю, але загалом їх можна певним чином класифікувати. До найбільш істотних причин інфляції слід віднести:
емісію грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і наявною грошовою масою;
прискорення обігу грошей, що може бути зумовлено різними обставинами. До них можна віднести, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки в організації грошового обігу і т. ін.;
значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо;
кредитна експансія, що веде до збільшення безготівкового грошового обігу, тобто до емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитною-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена певними можливостями банку, то ця причина якщо й існує, то має скоріше допоміжний характер. Головною ж виступає емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку та уряду;
значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може привести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що виявляється в зростанні військових замовлень держави;
кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов'язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК щодо обмеження видобутку нафти.
Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції затяжного за часом і глибокого за своїми наслідками характеру. На виникнення інфляції й особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, можна віднести високий рівень монополізації економіки. До цієї групи чинників можна віднести й значні обсяги розміщення державних цінних паперів. їх покупцями виступають переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.
До зовнішніх чинників можна віднести, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, які входять у регіональні економічні блоки (Європейський Союз, СНД тощо), служить тією основою, на якій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.