Тема 6. Підприємство та підприємництво в ринковій економіці
Підприємство як суб’єкт економічної системи.
Підприємство – первинна, основна ланка суспільного відтворення, історично визначена суспільна форма функціонування продуктивних сил, в якій відбувається поєднання робочої сили та засобів виробництва. Підприємство – це колектив людей, об’єднаних кооперацією праці та загальними економічними інтересами. Підприємство – це комплекс засобів виробництва, які мають певну технологічну єдність для створення певного продукту.
Фірма – складне об’єднання матеріальних і людських ресурсів, відповідним чином організованих та скоординованих, з метою виробництва певних благ.
Форми підприємств:
за формою власності:
–державні – характеризуються відносною економічною відокремленістю;
–групові – орендні, акціонерні, кооперативні, колективні;
–індивідуальні підприємства (приватні);
–підприємства змішаної власності.
за організаційними формами:
одноосібне (індивідуальне);
партнерство (товариство);
корпорація.
за розмірами виробництва:
-мале,
-середнє,
-велике.
Суть підприємництва та умови його існування.
Підприємництво – ініціативна діяльність, спрямована на пошук варіантів найбільш ефективного використання ресурсів з метою одержання прибутку.
Суб’єкти підприємництва: індивідуальні особи (приватне підприємництво), група осіб, об’єднаних між собою угодами та економічними інтересами (колективне підприємництво), інколи державні органи (державне підприємництво).
Підприємництво як економічна категорія – система економічних відносин суб’єкта підприємницької діяльності з державою, з іншими суб’єктами, з працівниками.
Підприємництво як метод господарювання (комерційний розрахунок, господарський розрахунок) – сукупність заходів, форм, методів господарської діяльності.
Принципи організації підприємництва:
самостійність і незалежність господарюючих суб’єктів, можливість приймати будь-які рішення в межах існуючих правових норм;
принцип матеріальної зацікавленості – спрямованість на максимізацію прибутку і розширення сфери впливу;
господарський ризик і відповідальність за результати діяльності власними доходами, майном, тощо.
Тема 7. Капітал підприємства, його кругообіг та обіг
Капітал як фактор виробництва.
Матеріальна основа підприємницької діяльності – капітал (фонди) підприємства.
Фонди (капітал) – це сукупність матеріальних і грошових засобів підприємства, фірми (речовий і особистий фактор виробництва), які перебувають у певній формі власності або у розпорядженні підприємства і слугують матеріальною основою його діяльності. (В умовах приватної власності - це капітал, в умовах спільної - фонди).
Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.
За натурально-речовим складом вони включають машини й устаткування, споруди (свердловини, тунелі, мости, вишки), транспортні засоби, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, будівлі (виробничі і господарські), передавальне обладнання, інструменти та пристрої, господарський інвентар, багатолітні насадження, інші основні засоби.
Оборотні виробничі фонди — це предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Вони включають сировину і матеріали, паливо і пальне, запасні частини для ремонту, куповані матеріали, тару і тарні матеріали, малоцінні матеріали та інструменти, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва.
Оборотні виробничі фонди і фонди обігу (готова продукція і грошові кошти) в сукупності становлять оборотні засоби.
Специфічний стан виробничих фондів (капіталу) - це постійний рух їх вартості. Вони існують тільки в постійному русі, де відбувається самозростання вартості.
Стадії кругообігу і функціональні форми промислового капіталу.
Кругообіг капіталу (виробничих фондів) – постійний рух вартості фондів, у процесі якого вони послідовно проходять три стадії і набувають три форми: грошову, продуктивну, товарну.
Кругообіг капіталу можна виразити такою формулою:
д
е
Г – це авансовані грошові кошти (статутний
фонд підприємства);.
Т - придбані на ринку засоби виробництва (ЗВ) та робоча сила (РС);
В - виробництво нової продукції або послуг (створення нової споживної вартості; створення вартості, більшої за авансовану);
Т' - готова до реалізації продукція;
Г' - грошова виручка від реалізації продукції.
Оборот капіталу (фондів) – безперервне повторення процесу кругообігу. Час обороту починається від моменту авансування фондів у грошовій формі і до моменту повернення їх у тій же формі.
Швидкість обороту визначається кількістю оборотів за рік та тривалістю одного обороту в днях.
Фізичний знос основних виробничих фондів (капіталу) – втрати споживчої вартості засобів праці в процесі їх використання.
Моральний знос основних виробничих фондів (капіталу) – знецінення фондів (капіталу), обумовлене здешевленням виробництва засобів праці в результаті зростання продуктивності праці або внаслідок створення більш досконалих засобів праці.
Амортизація – процес поступового перенесення вартості засобів праці по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється.
Амортизаційний фонд – фонд повернення основних виробничих фондів (капіталу), що виникає в результаті перенесення вартості засобів праці на створювані товари і повернення його до власника в грошовій формі після реалізації товарів. Повернення основних виробничих фондів у формі реновації або капітального ремонту.
Норма амортизації – відношення амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів.
Час обороту дорівнює сумі часу виробництва та часу обігу.
Час виробництва дорівнює сумі робочого періоду, часу дії автоматичних сил і сил природи, часу перебування у виробничих запасах та часу перерв.
Час обігу дорівнює сумі часу купівлі та часу продажу.
Показники ефективності використання основного та обігового капіталу.
Для оцінки й аналізу використання оборотних виробничих фондів використовується показник матеріаломісткості. Матеріаломісткість найповніше відображає ефективність використання оборотних фондів у поєднанні з технічним рівнем виробництва. Вона обчислюється як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів до вартості продукції.
Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.
Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами:
R овф = ПБ \ С овф *100