Послідовність виконання роботи

1. На плече накласти манжетку таким чином, щоб її середня частина знаходилась проти внутрішньої частини плеча, там, де проходить плечова артерія. Манжетка обвивається подібно бинту навколо плеча, а її кінець (шлейф) підкладається під останній її оберт. Накладати манжетку не туго: під неї вільно повинен проходити кінчик вказівного пальця; руки не повинні синіти, пульс на променевій артерії не повинен зникати.

2. Пальцем руки прощупати місце пульсації артерії в області ліктьової ямки з її внутрішньої сторони і до цього місця прикласти стетофонендоскоп.

3. Частими, але не сильними стискуваннями гумового балона накачати повітря в манжетку до того часу, поки через фонендоскоп перестануть прослуховуватися звукові явища. Можна також орієнтуватися на зникнення пульсу на променевій артерії.

4. За допомогою вентиля поступово випускати повітря з манжетки і манометра. Тиск в системі починає падати. Помітити поділку, на якій встановлюється стрілка тонометра при появі першого тону, що відповідає максимальному (систолічному) тиску, і в момент різкого послаблення звукових явищ, послаблення тонів, що відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.

5. Вимірювання кров'яного тиску провести три рази з проміжком 4–5 хв. між вимірюваннями, щоб дати час на встановлення нормального кровообігу в руці. Результати вимірювань записати у таблицю 2.6.1.

6. Знайти абсолютні і відносні похибки вимірювання максимального і мінімального тисків.

7. Визначити пульсовий тиск, віднімаючи від середнього значення максимального тиску середній мінімальний.

8. Барометром виміряти абсолютний тиск Н.

9. Обчислити повний максимальний і мінімальний тиски, виміряні сфігмоманометром і барометром, за формулами:

Р_{mах повн.} = _mах + Н; P_{min повн.} = _min + Н.

10. Записати висновки.

Таблиця 2.6.1

№	Рmах мм рт. ст.	Pmin мм рт. ст.	∆Pmax мм рт. ст.	∆Pmin мм рт. ст.	 Pmax %	 Pmin %
1
2
3
ср

Контрольні запитання

1. Методи вимірювання тиску крові.

2. Що розуміють під пульсовим тиском?

3. Особливості протікання крові по судинах різного перерізу.

4. Проаналізувати графіки рис. 2.6.1.

5. Від яких параметрів залежить об’ємна швидкість кровотоку?

Розділ 3 електродинаміка та електронна медична апаратура

Електромагнітні явища використовують в медицині і біології в трьох основних напрямках:

1) розуміння електричних процесів, які відбуваються в організмі, а також знання електричних і магнітних властивостей біосердовищ. Наприклад, фізичні основи електрокардіографії, електропровідність біологічних тканин та рідин, фізичні основи реографії і т. д.;

2) пов’язаний із розумінням механізму дії електромагнітних полів на організм. Ця дія може бути лікувальною, може виникати на виробництві, як кліматичний фактор;

3) приладовий, апаратний. Електродинаміка є теоретичною основою електроніки і, зокрема, медичної електроніки. Дуже часто неелектричні параметри біосистем перетворюють в електричні сигнали, зручні для передачі, реєстрації і вимірювання.

Можна виділити два основних класи електронної медичної апаратури: діагностичнаіфізіотерапевтична.

Діагностична призначається для:

— реєстрації біопотенціалів (прилади — електрокардіограф, електроенцефалограф і т. д.);

— реєстрації неелектричних величин (фонокардіограма, сфігмограма, балістокардіограма, тощо);

— передачі медичної інформації на відстані (ендо- і телеметрична апаратура);

— отримання рентгеноконтрастних зображень;

— ультразвукового сканування органів і тканин;

— радіоізотопного дослідження функцій органів і систем.

Фізіотерапевтична електроннамедична апаратура використовується для терапевтичної дії на органи і тканини різними фізичними факторами. Є такі її основні типи:

— апаратура, в якій використовується дія постійного фізичного поля (апарати для гальванізації, електрофорезу, франклінізації);

— низькочастотна електронна медапаратура (апарати для електростимуляції, електроімпульсації — частота до 20 кГц);

— високочастотна електронна медапаратура (частота 70 кГц — 30 МГц; апаратура для дарсонвалізації, діатермії, індуктотермії);

— ультрависокочастотна (частота 30-300 МГц; апарати для УВЧ-терапії);

— надвисокочастотна і крайньовисокочастотна (частота понад 300 МГц, НВЧ-апарати, апарати КВЧ-терапії).

У фізіотерапії також використовують апарати для отримання рентгенівського і -випромінювання, потоків елементарних частинок, ультразвукового і лазерного випромінювання — їх застосовують для дії на патологічні ділянки органів і тканин.

Електронна техніка широко використовується також в експериментальній медицині і наукових дослідженнях, в організації охорони здоров’я і профілактичній медицині, у навчальному процесі.