2 курс. Ден. ФК / Фінанси Ден. (ІІ частина) Фін. 2011

повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

На етапі погашення позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова від погашення і обслуговування боргу).

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

Питання для самоконтролю

1.Що включає в себе поняття "управління державним боргом"?

2.Які ви знаєте принципи в управлінні державним боргом України?

3.Наведіть етапи процесу управління державним боргом.

31

4.Яка мета політики управління боргом?

5.Куди повинні використовуватися залучені (запозичені) кошти?

6.Які ви знаєте методи коригування позикової політики?

7.В чому полягає сутність пролонгації боргу?

8.У яких випадках здійснюється списання (анулювання) боргу?

9.Розкрийте сутність поняття "конверсія боргу".

10.Що розуміють під консолідацією боргу?

Бібліографічний список до теми

[1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 14, 20, 22, 23, 24, 25, 27]

Тема 10. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

	Мета:	поглибити, систематизувати та узагальнити знання
		студентів про міжбюджетні трансферти.
		План вивчення теми

1. Міжбюджетні трансферти.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Працюючи над темою необхідно ознайомитися з теоретичними аспектами міжбюджетних трансфертів.

Зверніть увагу на наступне. Згідно з Бюджетним кодексом основною формою взаємовідносин між бюджетами в Україні є міжбюджетні трансферти.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Види міжбюджетних трансфертів. Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1)дотацію вирівнювання;

2)субвенції;

3)кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4)додаткові дотації.

Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує; (ст.1)

Субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання місцевим бюджетам, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;

32

2)додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;

3)субвенції на здійснення державних програм соціального

захисту;

4)додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою;

5)субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів);

6)інші додаткові дотації та субвенції.

Кошти, що передаються до державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджетів, інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти.

Загальні відомості про визначення дотації вирівнювання і коштів, що передаються до державного бюджету місцевими бюджетами.

Дотація вирівнювання надається бюджетам нижчого рівня і визначається як перевищення розрахункового обсягу видатків (за певним переліком), обчислених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, над розрахунковим обсягом доходів (визначених БК).

Якщо розрахунковий обсяг доходів місцевих бюджетів (визначених БК) перевищує розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до державного бюджету.

Дотація вирівнювання і вилучення коштів до державного бюджету розраховується для кожного з місцевих бюджетів (для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти).

Питання для самоконтролю

1.Що являють собою міжбюджетні трансферти?

2.Які ви знаєте види міжбюджетних трансфертів?

3.Наведіть трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

4.Як визначається дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим та обласним бюджетам?

5.Які види міжбюджетних трансфертів можуть передбачати у своїх бюджетах Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради?

33

6. Який порядок перерахування міжбюджетних трансфертів?

Бібліографічний список до теми

[1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 14, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24, 25, 27]

Змістовий модуль 4. Соціальні позабюджетні фонди

Тема 11. Соціальні позабюджетні фонди

Мета: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про пенсійне страхування

План вивчення теми

1.Суть та значення пенсійного страхування.

2.Види пенсійного страхування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Працюючи над першим питанням слід звернути увагу на наступне.

Пенсійне страхування в Україні побудоване на підставі поєднання принципів солідарності та субсидіарності, і являє собою трирівневу систему пенсійного забезпечення.

Пенсійне страхування - це механізм, за допомогою якого громадяни можуть відкласти кошти, зароблені у працездатному віці, для того, щоб отримувати достатній дохід у похилому непрацездатному віці.

Пенсійна система країни об‘єднує в собі державний та недержавний сектори. До державного рівня пенсійного страхування відносяться перший та другий рівні: солідарна пенсійна система та державна обов‘язкова накопичувальна пенсійна система.

Розкриваючи друге питання зверніть увагу на те, що першим рівнем системи пенсійного забезпечення є солідарна система, яка є обов'язковою та забезпечує гарантовану мінімальну пенсію для усіх громадян, які здійснюють внески, а також забезпечує пенсії соціально незахищеним верствам населення.

Функціонування першого рівня регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 року та набув чинності з 1 січня 2004 року, він передбачає запровадження системи пенсійного страхування, яка базується на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від трудової участі громадян у здійсненні соціального внеску до системи пенсійного страхування.

34

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачається надання застрахованим особам пенсійних виплат із першого (солідарного) та другого (накопичувального) рівнів. Складові розміру пенсії із загальнообов'язкової державної пенсійної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для всіх працюючих осіб, за виключенням військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснює Пенсійний фонд який є самоврядною організацією та формуватиметься на принципах трипартизму (стаття 58 Закону).

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Другим рівнем системи пенсійного забезпечення є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто система обов'язкових накопичень громадян.

Введення цієї системи передбачає акумулювання персоніфікованої частини пенсійних внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках, облік яких веде Пенсійний фонд України, та подальше їх інвестування з метою отримання інвестиційного доходу, який розподіляється між учасниками у порядку, визначеному пенсійними схемами та додається при досягненні пенсійного віку до пенсії, сформованої солідарною системою.

Фактично система обов'язкових накопичень громадян встановлює пряму залежність між пенсійними внесками та пенсійними виплатами, а також стимулює громадян в участі в пенсійній системі (і , відповідно, в сплаті податку з доходів фізичних осіб), що, значно, зменшує сегменти тіньової економіки.

Управління коштами Накопичувального фонду буде здійснюватись не менше ніж трьома компаніями з управління активами, визначеними Радою Накопичувального фонду за результатами тендера, та з якими Пенсійним фондом укладені договори.

35

Компанії з управління активами обиратимуться на п'ять років з можливістю продовження строку дії договору ще додатково до двох років шляхом щорічного продовження цього строку за рішенням Ради Накопичувального фонду (стаття 85 Закону).

Державний нагляд за діяльністю Пенсійного фонду та його органів здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, а також фінансів, порядок відносин між якими з цих питань визначається Кабінетом Міністрів України. Державний контроль за діяльністю Пенсійного фонду в частині здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом здійснює Державна інспекція з пенсійного страхування у межах повноважень, визначених законодавством. Нагляд та контроль за діяльністю компаній з управління активами Накопичувального фонду здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Нагляд та контроль за діяльністю страхових організацій щодо виконання ними функцій здійснює центральний орган виконавчої влади в сфері фінансів. Нагляд за діяльністю банківської установи-зберігача здійснюють Національний банк України та Державна комісія з цінних паперів та фондового. Рішення органів, які здійснюють державний нагляд у сфері пенсійного забезпечення, є обов'язковими для виконання Пенсійним фондом, компаніями з управління активами Накопичувального фонду, банківською установою-зберігачем, страховими організаціями. Дії органів державного нагляду та контролю можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Державна інспекція з пенсійного страхування є центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд за функціонуванням державного пенсійного страхування. Основним завданням Державної інспекції з пенсійного страхування є захист інтересів застрахованих осіб - учасників Накопичувального фонду та учасників недержавних пенсійних фондів.

Основними завданнями Державної інспекції з пенсійного страхування є:

–формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення, сприяння адаптації цієї системи до міжнародних стандартів;

–координація діяльності державних органів з питань функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення;

–здійснення державного регулювання діяльності суб'єктів системі накопичувального пенсійного забезпечення, контроль за дотриманням законодавства у цій сфері, стимулювання правомірної поведінки всіх суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення, у тему числі фізичних осіб, на користь яких здійснюється накопичування та інвестування коштів;

–захист прав фізичних осіб, на користь яких здійснюється

36

накопичування та інвестування коштів, шляхом вжиття заходів щодо запобігання порушення законодавства у системі накопичувальною пенсійного забезпечення, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

–сприяння розвиткові та успішному функціонуванню системи накопичувального пенсійного забезпечення;

–узагальнення практики застосування законодавства з питань системи накопичувального пенсійного забезпечення, пропозицій щодо його вдосконалення.

Питання для самоконтролю

1.Дайте інтерпретацію принципам солідарності та субсидіарності.

2.Що являє собою пенсійне страхування?

3.Які сектори поєднує в собі Пенсійна система країни?

4.Охарактеризуйте перший та другий рівень системи пенсійного забезпечення (солідарну та накопичувальну системи).

5.Хто здійснює управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування?

6.Які функції виконує Пенсійний фонд України?

7.Хто здійснює управління коштами Накопичувального фонду?

8.Назвіть основні завдання Державної інспекції з пенсійного страхування.

Бібліографічний список до теми

[6, 7, 8, 15, 17, 18, 22, 23, 24, 25, 27, 34 – 37]

37

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Модуль ІІІ. Державні фінанси Змістовний модуль 2. Податкова система

Семінарське заняття № 1

Тема 6. Податки. Податкова система

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про податкову систему України.

План заняття

1.Сутність, необхідність та види податків.

2.Податкова політика і податкова система України.

3.Організація податкової роботи та діяльність державної податкової служби.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розглядаючи перше питання, необхідно в першу чергу визначитися із такою економічною категорією, як податки, вивчити історичні аспекти становлення та розвитку податків, сучасний їх стан.

Вивчаючи категорію "податки" слід звернути увагу на їх визначення, що дається в діючому законодавстві. Так, у Податковому кодексі України податок трактуються як обов‘язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати.

38

Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску становить сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами суб'єктів господарювання та громадян, з одного боку, та держави — з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП, який формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Джерелом податків є нова вартість національного доходу. Податки мобілізують значну частину вартості додаткового продукту і частину вартості необхідного продукту, яка призначена на відтворення робочої сили. Державна частка національного доходу перетворюється у фонд грошових коштів держави, який використовується не тільки для досягнення загальнодержавної мети, а й для підтримки приватного сектору. Ця мобілізація національного доходу через податки здійснюється у сфері перерозподілу й обміну.

Відповідно до сутності податків, ця категорія розглядається як не тільки економічна, а й суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних платників податків. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується.

Для вивчення природи податку важлива роль відводиться дослідженню конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.

Функції податку — вияв сутності податку в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття та враховуючи, що податки виступають необхідним елементом централізації частини вартості національного продукту в бюджеті для державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості, можна визначити дві функції цієї категорії: фіскальну і розподільнорегулюючу, які мають об'єктивний характер та існують з моменту виникнення податків.

До основних елементів податку належать: платники податку; об‗єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Вивчаючи перше питання зверніть увагу на класифікацію податків. Для з'ясування місця та ролі кожного податку в суспільному виробництві важливою є класифікація, яка здатна сприяти досконалому відображенню специфічних особливостей окремих груп податків.

39

Податки можна класифікувати за певними ознаками. Основними з них є такі.

За економічним змістом об'єкта оподаткування: податки на доходи та прибутки; податки на споживання; майнові податки; ресурсні платежі або платежі рентного характеру.

За формою оподаткування: прямі податки; непрямі податки.

За рівнем державних структур, що впроваджують податки: загальнодержавні податки; місцеві податки та збори.

За способом встановлення податкових зобов'язань: розкладні (розкладкові) податки; окладні (квотарні, пайові, кількісні) податки.

За повнотою прав використання податкових надходжень: закріплені; регулюючі.

Вивчаючи друге питання, зверніть, в першу чергу, увагу на сутність податкової політики. Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Податкова політика є однією з найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний попит. Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з іншого

— забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі нормативно-правових актів із питань оподаткування, які розробляються, та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є: можливість податкової політики збільшити джерела доходів бюджету; здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу; спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.

Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Слід звернути увагу також на те, що податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними державними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми

40