2 курс. Ден. ФК / Фінанси Ден. (ІІ частина) Фін. 2011

Ця класифікація передбачена Бюджетним кодексом, а також пропонується для використання МВФ.

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні джерела — це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює МФУ, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела.

Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Джерелами фінансування бюджету є:

–кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень (від облігацій внутрішньої і зовнішньої державної позики, інших державних цінних паперів, позики та кредити);

–кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;

–повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

–вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Розглядаючи третє питання, звернуть увагу на те, що фінансова теорія передбачає три класичних концептуальних підходи до збалансування державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та економічні наслідки.

Збалансування на щорічній основі – витрати держави мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року. Це не завжди можливо, потрібно штучно збільшувати доходи, або обмежувати видатки;

Збалансування в ході економічного циклу – уряд балансує бюджет не щорічно, а в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому засади антициклічної політики. Під час падіння виробництва держава зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки), цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного піднесення держава підвищує податки і скорочує державні витрати, що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси, створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду. В конкретних роках виникає або дефіцит, або профіцит, за тривалістю періоди піднесення і падіння не однакові.

Збалансування на основі функціонування фінансів –

передбачає підпорядкування збалансування як на щорічній, так і на циклічній основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної

61

політики, а державний бюджет — інструмент її досягнення. Ця концепція допускає можливість існування дефіцитного бюджету, якщо такий дефіцит є необхідною умовою стабілізації економіки.

Четверте питання пов‗язане з класифікацією бюджетного дефіциту та причинами його виникнення.

Сучасна фінансова наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

1)строком виникнення (плановий і звітний дефіцит);

2)формою вияву

–відкритий – офіційно затверджений;

–прихований – офіційно не визнається і проявляється у формі завищення обсягу планових обсягів доходів, включення до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту;

3) причинами виникнення:

–вимушений дефіцит, пов‘язаний з необхідністю витрачати більше коштів, ніж можна мобілізувати (надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха тощо); необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та ін.).

–свідомий:

а) Пов‘язаний з особливостями державного регулювання: держава знижує податкові ставки для стимулювання економіки в період спаду. Недостатні фінансові ресурси вона компенсує позиками за мінімальних процентних ставок, що забезпечує високу надійність цінних паперів.

б) Пов‘язаний з неефективністю державного фінансового менеджменту: (кризові явища в економіці, неефективність внутрішніх та зовнішніх фінансово-кредитних зв'язків; наявність тіньового сектору в економіці та низька податкова дисципліна; значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків; надмірне зростання соціальних видатків порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту; надмірні витрати на утримання апарату управління, оборону та мілітаризацію економіки у мирний час; нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі; недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства; ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного законодавства суб'єктами фінансових відносин; корупція).

4) за напрямами дефіцитного фінансування:

–активний (пов'язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Він не є негативним явищем, і передбачає активний вплив держави на економічні процеси);

–пасивний (характеризується спрямуванням дефіцитних коштів

62

на фінансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, оборону, управління).

5) за критеріями визначення складових дефіциту:

–фактичний дефіцит це різниця між поточними видатками і поточними доходами держави;

–циклічний дефіцит — результат недонадходження доходів бюджету внаслідок циклічних коливань в економіці. За допомогою циклічного дефіциту бюджету можна виявити вплив ділового циклу на бюджет та визначити зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду. Обсяг циклічного дефіциту визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

–структурний дефіцит відображає різницю між видатками і доходами бюджету в умовах повної або високої зайнятості потенціальних виробничих і трудових ресурсів. У країнах з перехідною економікою проблеми структурного дефіциту бюджету ускладнюються маніпулюванням його розмірами, зокрема за допомогою таких інструментів впливу: податкова "амністія"; стягнення прострочених платежів; відстрочення розрахунків з постачальниками; запровадження додаткових чи тимчасових податків; відстрочення виплат зарплати працівникам державного сектору; відстрочення індексації зарплати відповідно до темпів інфляції; розширення практики приватизації державної власності тощо.

6) за строками дії:

–стійкий (спостерігається у довгостроковому періоді);

–тимчасовий (касовий) (спостерігається у короткостроковому періоді і як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з не синхронністю строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

Бюджетний дефіцит у цілому як особливе фінансове явище не обов'язково є негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не зустрічалася з бюджетним дефіцитом. Звичайно, за умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній і держава може оптимально зіставляти обсяг своїх доходів відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває дуже рідко, оскільки економічні кризи є поширеним явищем.

Джерела фінансування бюджетного дефіциту класифікують за способом залучення, за характером впливу на інфляційні процеси і за рівнем управління.

Вивчаючи шосте питання слід звернути увагу на те, що у світовій практиці одним із найважливіших методів боротьби з хронічними дефіцитами, основним видом діяльності, спрямованої на зниження обсягів державного боргу, інфляції і досягнення

63

сталого розвитку, було застосування спеціальних фіскальних правил. Ці правила набувають форми законодавчих норм, процедур бюджетного процесу і цифрових задач (граничних показників).

У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об'єднати у певні групи.

Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає "золоте правило" державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

Правила запозичень, щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Однак у сфері фіскальних правил не має уніфікованих вимог. Кожна країна сама встановлює свої фінансові обмеження, враховує власні потреби й враховує особливості свого бюджетного процесу.

Питання для обговорення

1.Що ви розумієте під бюджетним профіцитом?

2.Про що свідчить показник бюджетного дефіциту?

3.Які класичні концептуальні підходи до збалансування державного бюджету вам відомі? Назвіть їхні переваги та недоліки.

4.За якими класифікаційними ознаками групуються види бюджетного дефіциту?

5.Які вам відомі причини виникнення бюджетного дефіциту?

6.Якими можуть бути соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту?

64

7.Назвіть наслідки бюджетного дефіциту в Україні.

8.У чому полягає причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів?

9.Що ви розумієте під фінансуванням бюджету? Назвіть його

основні риси.

10.Як класифікуються джерела фінансування бюджетного дефіциту за Бюджетним кодексом України?

11.Яка різниця між зовнішнім та внутрішнім фінансуванням бюджетного дефіциту?

12.Що ви розумієте під монетизацією бюджетного дефіциту?

13.Що таке сеньйораж?

14.Що ви розумієте під інфляційним податком і які його особливості? 15.Як визначається рівновага між дефіцитом бюджету та його

фінансуванням?

16.Що таке фіскальні правила і яка їхня роль у боротьбі з бюджетними дефіцитами?

17.У чому полягає правове регламентування бюджетного дефіциту у країнах ЄС?

18.Назвіть фіскальні обмеження, встановлені Бюджетним кодексом України, та їхні недоліки.

19.Якою має бути оптимальна модель фіскального правила в Україні? 20.Які тактичні заходи може використовувати держава з метою

скорочення бюджетного дефіциту?

21.У чому полягає секвестр видатків бюджету?

22.Які можливі стратегічні напрями боротьби з бюджетним дефіцитом?

Тестові завдання

1.Дефіцит державного бюджету утворюється, якщо:

1) витрати держави зменшуються;

2) сума податкових надходжень скорочується;

3) сума витрат держави перевищує суму податкових надходжень.

2.Профіцит бюджету — це:

1)перевищення доходів держави над її видатками;

2)збільшення видатків держави;

3)перевищення видатків держави над її доходами.

3. У чому полягає сутність поняття бюджетного надлишку:

1)перевищенні доходів над видатками;

2)перевищенні видатків над доходами.

65

4.Який кредит використовується для покриття дефіциту Державного бюджету:

1) державний;

2) банківський;

3) комерційний?

5.Видами бюджетного дефіциту є:

1)податковий;

2)фіскальний;

3)циклічний і структурний;

4)внутрішній.

6. Державний бюджет стає дефіцитним, якщо:

1) постійні доходи бюджету держави переважають над його видатками; 2) спостерігається зменшення податкових надходжень до бюджету із

одночасним збільшенням видатків держави; 3) зростають видатки бюджету;

4) видатки бюджету підлягають секвеструванню.

7. Структурний бюджетний дефіцит — це дефіцит, який:

1) є результатом застосування активної дискреційної фіскальної політики; 2) запланований у законі про Державний бюджет на поточний рік;

3) є результатом циклічної економічної кризи;

4) варіанти відповіді 1), 2), і 3) неправильні.

8. Дискреційна (активна) фіскальна політика — це:

1)політика, що передбачає свідоме маніпулювання податками та видатками з боку уряду;

2)політика, яка передбачає автоматичну дію вбудованих стабілізаторів;

3)варіанти відповіді 1) і 2) правильні;

4)варіанти відповіді 1), 2), і 3) неправильні.

9.Дефіцит Державного бюджету створюється, якщо:

1) сума активів держави перевищує розміри її зобов'язань; 2) сума витрат держави перевищує суму надходжень; 3) видатки держави зменшуються; 4) сума податкових надходжень скорочується;

5) зобов'язання держави перевищують її активи.

10.Дефіцит Державного бюджету — це явище:

1)негативне;

2)позитивне;

66

3)нейтральне;

4)є різні оцінки.

Ключові терміни і поняття

Бюджетний дефіцит	Монетизація бюджетного дефіциту
Бюджетний профіцит	Секвестр бюджету
Баланс бюджету	Фінансування бюджету
Державний борг	Сеньйораж
Дефіцитне фінансування	Дефолт

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1.Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.

2.Правове регламентування дефіциту бюджету.

Бібліографічний список до семінарського заняття

[1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 14, 20, 22, 23, 24, 25, 27]

Семінарське заняття № 4

Тема 9. Державний кредит

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про державний кредит та державний борг.

План заняття

1.Сутність і функції державного кредиту.

2.Діяльність держави як позичальника, кредитора і гаранта.

3.Класифікація державного кредиту.

4.Державний борг.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Готуючись до першого питання зверніть увагу на те, що державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини:

як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави;

державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

67

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення.

Сутність регулюючої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на:

стан грошового обігу. Якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів. Зовнішній кредит так не впливає і там менше відсотки, є пільгові кредити?

виробництво і зайнятість. Якщо держава виступає позичальником економіка отримує ресурси через бюджетні видатки. Виступаючи як кредитор або гарант, держава може підтримувати різні галузі, окремі підприємства (надаючи кредити на поворотній основі, або гарантії за кредитами).

Контрольна функція державного кредиту. Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, надання державою кредитів і гарантій, на погашення кредитів. Контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Друге питання пов‘язане з діяльністю держави як позичальника, кредитора і гаранта.

Основна класична форма державного кредиту, коли держава

68

виступає позичальником коштів.

Якщо держава виступає позичальником, призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державне запозичення – операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

Уразі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення.

Утих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом.

Гарантійне зобов'язання – зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов'язання суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію.

Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України

69

виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України.

Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Готуючись до третього питання, зверніть увагу на те, що Державний кредит може бути декількох видів.

Державний кредит буває таких видів:

внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному

рівні.

Розгляньте основні форми внутрішнього державного кредиту:

1)державні позики;

2)перетворення частини вкладів населення в державні позики;

3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4)казначейські позики;

5)гарантовані позики.

Державні позики шляхом випуску облігацій є формою як

внутрішнього, так і зовнішнього кредиту, інші форми державного кредиту – відносяться тільки до внутрішнього кредиту.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства.

70