9.6. Психогігієна

Психогігієна як галузь сучасної гігієни вивчає стан нерво­во-психічного здоров'я людини, його динаміку у зв'язку з дією на організм людини природних, виробничих і соціально-побу­тових чинників та розробляє на основі цих досліджень науко­во обгрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення пси­хічного і соматичного здоров'я.

До основних завдань психогігієни належать: аналіз нервово-психічного здоров'я населення; розробка вікових стандартів розвитку психофізіологічних функцій та особливостей особис­тості; вивчення характеру впливу чинників середовища на організм та їх нормування з урахуванням динамічних зрушень психофізіологічних та психологічних показників функціональ­ного стану організму; наукове обгрунтування ефективних за­ходів щодо запобігання зрушенням у нервово-психічному стані, збереження та зміцнення психічного та соматичного здоров'я.

Психічне здоров'я людини характеризується відсутністю ви­ражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або важку ситуацію, а та­кож стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом.

Таким чином, визначальними рисами психічного здоров'я є не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово-психічний розвиток, що відповідає вікові, та сприятливий функціональний стан організму і передусім центральної нерво­вої системи.

Тому найважливішими критеріями психічного здоров'я є такі:

• відсутність або наявність виражених форм психічних за­хворювань та граничних нервово-психічних розладів,

• гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові,

• рівень розвитку показників стану провідних соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особли­востей особистості (властивості нервових процесів, аналі­заторних систем, уваги, пам'яті, темпераменту і характеру, розумова працездатність тощо), які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побу­тових завдань у повсякденній діяльності.

Епідеміологічні дослідження останніх років переконливо свідчать про те, що сьогодні питома вага людей з невротични­ми реакціями в різних країнах Європи коливається від 25 до 75 %. За даними комітету експертів ВООЗ, розлади психічного здоров'я, які порушують процеси соціального становлення особистості, зустрічаються практично в кожної двадцятої ди­тини. Це узагальнені дані світової статистики. Проте в розви­нутих урбанізованих країнах Західної Європи та Північної Америки кількість психічних зрушень, що мають функціональ­ну природу, є значно вищою. Зокрема, діти з невротичними проявами у Парижі складають 38 % від загальної кількості, в Цюриху — 28 %, у кантоні Во (Швейцарія) — 32 %.

Більшість неврозів виникає саме в шкільному віці. Установ­лено, що астеноневротичні реакції спостерігаються у 12—20 % дітей шкільного віку. Слід відзначити й те, що переважна більшість із них має психогенний характер, тобто виникає як наслідок дії психотравмівних ситуацій і належить до категорії так званих граничних нервово-психічних розладів. Однак хоча ці реакції є нетривалими, такими, що минають, вони являють собою незаперечні передумови формування та розвитку ста­ну психічної дезадаптації, для якої характерним є суттєве по­силення окремих рис та властивостей особистості, що зумов­люють її вибіркову уразливість до впливу окремих психоген­них чинників на тлі адекватної стійкості до інших.

Залежно від стану психічного здоров'я як доросле населен­ня, так і дітей та підлітків прийнято розподіляти на 4 групи:

1-ша група — цілком здорові;

2-га група — з легкими функціональними, передусім астеніч­ними, зрушеннями;

3-тя група — з доклінічними станами і клінічними формами захворювань у стадії компенсації;

4-та група — з клінічними формами захворювань у стадії субкомпенсації.

Проте поглиблений аналіз закономірностей психічного роз­витку дозволяє виявити чіткий зв'язок між доклінічними зру­шеннями психічного здоров'я та відхиленнями у процесі фор­мування особистості. Тому серед патологічних радикалів інди­відуальних змін характеристик вищої нервової діяльності найбільш вагомими є такі чинники, як підвищений невротизм, виражена емоційна збудливість, висока внутрішня тривожність, акцентуації характеру та знижена соціальна активність.

До особливостей особистості людини, які підлягають обо­в'язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних до­сліджень, слід віднести властивості темпераменту та характе­ру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово-психіч­ного стану.

Провідне місце в структурі особливостей особистості лю­дини займають властивості темпераменту, які належать до первинних форм об'єднання різноманітних психологічних яко­стей і являють собою сукупність потреб, головним змістом яких є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв'язком з морфологічни­ми, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням у тканину багатьох вищих інтегра­тивних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику інди­відуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до головних показників ступеня вираження окремих рис тем­пераменту слід віднести силу спонукання, або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів. З метою визначення властивостей темпера­менту використовують особистісні опитувальники X. Айзен-ка, Ч. Д. Спілбергера, В. М. Русалова та ін.

Комплексне вивчення особливостей особистості обов'язко­во має передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв'язок зі станом адаптацій­них систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Отже, якщо характеристики темпераменту є формальни­ми, відносно незалежними від змісту діяльності, то характеро­логічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведін­ки. З метою визначення властивостей характеру використо­вують особистісні опитувальники ММРІ, Mini-mult, P. Кеттел-ла, Г. Шмішека та ін.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності ви­значається комплексом чинників, які характеризують як особ­ливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типо­логічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль, безперечно, належить мотиваційній спрямованості. Так, висо­ка позитивна мотивація зумовлює готовність суб'єкта до здійснення в стислі терміни і з найбільшим ефектом заплано­ваної діяльності. У низці наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, пов'язаний із процесом формуван­ня мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань. З метою визначення особливостей мотиваційної спрямованості використовують особистісний опитувальник В. С. Горбачевського, тестову методику УСК та ін.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку у свідомості людини реалізується на основі самооціночних про­цесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності.

Отже, вивчення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозво­ляє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка людиною свого стану знач­ною мірою зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповід­но, той рівень домагань, який проявляється прагненням досяг­ти певної, конкретної та складної мети.

Таким чином, самооцінка психічного стану не лише відоб­ражує глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її вимог до себе, безпосередньо пов'язана із саморегуляцією поведінки, є однією із централь­них характеристик психічного розвитку. З метою визначення особливостей нервово-психічних станів використовують осо-бистісні опитувальники М. Люшера, САН та ін.

До провідних психогігієнічних принципів оптимізації по­всякденної діяльності людини слід віднести:

• проведення гігієнічного нормування виробничої (навчаль­ної) діяльності людини;

• визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів, і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких лежать перебудова структурної органі­зації особистості, психофізіологічні та поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;

• раціональну організацію позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямо­ваності та нервово-психічних станів людини, урахування віко­вих закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критері-альних показників особистості;

• обґрунтування та диференційоване запровадження за­ходів психогігієнічної корекції та реабілітації.

Особливу увагу щодо використання останніх слід приділя­ти в дитячому та підлітковому віці.

Охорона психічного здоров'я дітей і підлітків, забезпечен­ня оптимального функціонального стану їх організму насам­перед залежать від правильної організації навчального проце­су, дотримання санітарних, гігієнічних та психогігієнічних норм навчальної діяльності.

Основними критеріями психогігієнічної оцінки навчально­го навантаження є його відповідність функціональним мож­ливостям організму учнів на кожному окремому віковому етапі, визначення ступеня ефективності навчальної діяльності, успіш­ності соціальних контактів та емоційного благополуччя, за­своєння шкільних норм поведінки. Лише при позитивних їх характеристиках заняття в школі сприяють гармонійному пси­хічному розвитку, приносять утіху та радощі, дозволяють уник­нути розумових перевантажень, запобігають виникненню пси­хотравмівних ситуацій як у школі, так і вдома, розвитку ак-центуацій характеру та неврозів серед дітей і підлітків тощо.

До найсуттєвіших причин формування несприятливих зру­шень у структурі особистості належать такі педагогічні чин­ники, як незадовільна, передусім з психофізіологічної точки зору, побудова навчального процесу, інформаційне переван­таження мозку в умовах постійного дефіциту часу, нераціо­нальна організація позаурочної діяльності.

У ході проведення заходів психогігієни, психокорекції та психопрофілактики провідна роль належить шкільному пси­хологові та шкільному лікареві. Сфера діяльності психолога охоплює проведення індивідуальних та групових обстежень особливостей особистості учнів, оцінку організації та стану навчально-виховної роботи і планування заходів щодо її поліп­шення, психологічну консультацію та корекцію, організацію профорієнтаційної роботи тощо. Головними завданнями діяль­ності шкільного лікаря є виявлення та облік дітей, що мали або мають захворювання центральної нервової системи, за­тримку нервово-психічного розвитку, перенесли операції під наркозом, травми голови, алергічні захворювання, хронічні інтоксикації, хвороби, які зумовлюють загальну астенізацію

організму, тощо.

Велике значення для раціональної психогігієнічної роботи між дітьми та підлітками має виділення серед школярів так званих груп ризику щодо розвитку нервово-психічної пато­логії. Втім, у ході цього процесу необхідно враховувати не лише біологічні (захворювання, травми та ін.), але й педагогічні (не­раціональна організація навчального процесу та ін.) та психо-соціальні (підвищена ситуативна та особистісна тривожність, висока емоційна лабільність, виражені інтровертованість, со­ром'язливість та відлюдкуватість, схильність до самообвину-вачень і бурхливого реагування у відповідь на вплив стресо­вих явищ та ін.) чинники.

Значення та актуальність проблеми первинної профілакти­ки нервово-психічних відхилень у стані здоров'я майбутнього покоління підкреслюють значне зростання питомої ваги ос­танніх практично у всіх країнах світу. Тому, на думку екс­пертів ВООЗ, в умовах школи головним напрямком профілак­тики психічних захворювань є безпосереднє навчання, в ході якого діти набувають теоретичних знань і практичних навичок щодо запобігання психічним зрушенням та створення стабіль­ної, сприятливої атмосфери, яка зменшує ймовірність виник­нення стресових ситуацій.

Суттєва роль у здійсненні профілактики нервово-психіч­них захворювань належить і запобіганню шкільним пере­вантаженням, підвищенню привабливості навчальних занять, створенню сприятливого емоційного клімату, урахуванню ста­тевих відмінностей та індивідуальності кожної дитини.

Саме тому не слід, природно, забувати і про забезпечення індивідуального підходу до кожного учня, який уже десятки років декларується як пріоритетний у діяльності сучасної шко­ли, проте практична його реалізація залишається справою невирішеною.

Серед заходів профілактики нервово-психічних захворю­вань визначальна роль належить і раціональній організації позашкільної діяльності, що спрямована на розвиток творчих задатків та схильностей, художнього смаку, високих мораль­них принципів, духовного збагачення дітей і підлітків. Тому до провідних психогігієнічних основ оптимізації вільного часу школярів відносять вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нер­вово-психічних станів учнів, урахування вікових закономірно­стей їх змін протягом періоду шкільного життя, впорядкуван­ня позанавчальної діяльності за рахунок упровадження в по­всякденне життя активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості.