Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Аналіз ліричного твору.docx
Скачиваний:
37
Добавлен:
08.03.2016
Размер:
24.55 Кб
Скачать

6.Ключові образи твору.

Поезія Оксани Забужко насичена винятковими образами, але серед образів-улюбленців авторки варто виокремити – свічку, диригента, дзеркало-портрет й тінь: «… там, де зринають ці образи, поезія Забужко набуває часом просто шаленої екзистенціальної напруги». Так, яскраве палахкотіння свічки перетворюється на творче горіння – поетки чи диригента, – адже вони обоє у властивому тільки їм ритмі, своєрідному й феєричному, видобувають гармонію з жахливого космічного хаосу (наприклад, так є у тематично спорідненому вірші «Феєрія про диригента свічок» ).

Оксана Забужко спростовує розтиражований профанний образ жінки як пасивного об’єкта рицарської любові і служіння збоку активного чоловіка – у поетки з’являються різні варіації красивого образу непосидючого жіночого суб’єкта, що ламає голову над фавстівськими проблемами, що перебирає на себе головне емоційне навантаження вічних і однаково гострих дилем шекспірівських творів, що воскресає як жіноча версія біблійного Лазаря для пекла (чи раю) творчих мук. На цьому ж рівні суб’єкта та його образних втілень поетка прокреслює цікавий мотив двійництва – поетично перегукуючись щодо нього із своєю поетичною посестрою Сільвіє Плат, – у «Автопортреті зі свічкою» маємо низку перевтілень, реалізацію двійництва через асоціації та метафоричні перетворення. Як нам здається, у вірші складається атмосфера напруженого погляду і говоріння з двійником – свічкою, тінню, що проступають крізь автопортрет – точніше, навіть крізь дзеркало автопортрету. Якщо трохи пофантазувати, то уявляється, що Фрейд назвав би це Его-віршем, куди завзято й невідчепно просочується альтер-его – потойбічне, загрозливе, демонічне.

7.Мовні засоби

Про лірику О. Забужко можна сказати те саме, що й про прозу – вона не герметична, а до крайнощів відкрита: «…езотерична,… нервова, тобто переважно вона не розгортається, а нагнітається» .

Поезія «Автопортрет зі свічкою» має приголомшливу художню тканину – багатство та незвичайність художніх засобів вражає. Бачимо оцінні й зображальні епітети: «Як гарно,/ як високо горіла та свіча», Тигриний (рік), «вийнята з шухляди/ навпомацки», висотне «ля», «(і непохитна тінь моя,/ утричі більша й стеряніша втричі: на всю стіну)», «яке тонке твоє вогненне лезо», бездарна тінь, «кивнула тінь, кучмата і важка,/ неоковирна, темна, непритомна,/ обдемкувата тінь», збіса ніжний (пломінчик), «і я дмухнула – разом, спересердя!»; метафоричні епітети: вогненне лезо, «наставлене у тьму» (лезо), «зграйна легкість квіту» , «і ця движка, текуча/ співучість руху», «так розпростатись і горіти так - / безстрашно й трепетно, аж до поденків воску»; метафори: клоччя пилюги , підморг сірникана повен зріст своїстого вогню», «на ввесь засяг вощаного приділу», дух затамувать, «заклякши в півусмішці» , «вкинутий в рух» , «а то лиш знай чаджу, збавляю гнота» , «краду себе у Бога, чистота пломінчика, «я посміхнулась, димові і долі»; індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми): дотягання-до-себе, своїстий вогонь, леда-схит, вплав-в-собі-самій, од-леза-к-цвіту, од-цвіта-к-лезу, ніч орієнтально-рокова; прозопопея (уособлення): «свіча, здавалось, тільки-но й чекала», «вона взяла/ таке висотне «ля» (про свічу), «ти грала – віртуозно» (про свічу), «Боже мій,/ сказала я своїй бездарній тіні», «-Непогана фраза, - / кивнула тінь»; порівняння: «вкинутого в рух,/ мов у танок», «обдемкувата тінь – ожилий образ/ усіх моїх, проскнілих марно, днів,/ оспалий Хо», «тінь мою мені явила,/ як важкість тіла – спроба сп’ястись на пуант», «горіти так, як та свіча горіла» (метафоричне); антитеза: «як гарно,/ як високо горіла та свіча/ у ніч нового місяця і року/ (Тигриного!), коли в окрузі всій/ погасло світло!..» , «що злет – то й присідання/ (чи – припадання)», «І раптом я озлилась на свічу -/ за те, як легко їй дається сміти,/ чого не смію я!», «..і в запалій тьмі/ я посміхнулась, димові і долі»; патетичний вигук: «о, розумію вогнековтачів!»; патетичне звертання: до свічки – «моя красуне, як же ти гориш!..».

Отже, аналізована поезія Оксани Забужко має насичену художню мову, що забезпечує їй образність, естетичність і експресивність.