VMB

викликає розлад функції кори головного мозку. Нервові клітини перезбуджуються, виснажуються і гинуть. Руйнуються центри довгастого мозку, що призводить до паралічу м’язів глотки, язика, нижньої щелепи. Діючи на периферичну нервову систему, токсин гальмує виділення ацетилхоліну, що призводить до порушення нервово-м’язових зв’язків. Останнє зумовлює послаблення м’язів тіла, порушення рухів, паралічу серця, системи дихання, асфіксії. Однак існує думка, що пов’язані з дефіцитом ацетилхоліну явища не відіграють суттєвої ролі в патогенезі ботулізму.

Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, напівгострим та хронічним. У разі гострого перебігу захворювання у коней та великої рогатої худоби спостерігається стривоженість, погіршення рефлекторної збудливості. Тварини рухаються з трудом, часом лягають і не піднімаються. Порушується дихання, спостерігаються тахікардія і аритмія. Розвивається спочатку гіпотонія, а потім атонія шлунково-кишкового тракту. Виникає параліч нижньої щелепи, язика.

Зротової порожнини постійно виділяється слина. Жуйка відсутня.

Утварин інших видів ознаки дещо подібні описаним вище. Загибель тварин при гострому перебігу ботулізму досягає 90—95 %.

При розтині трупів спостерігається жовтяничність підшкірної клітковини, крововиливи на серці, серозних покривах, катаральногеморагічне запалення слизової оболонки кишечника. Головний мозок набряклий, з ознаками крововиливів.

Діагностика. Лабораторна діагностика грунтується на виявленні токсину і в меншій мірі на виділенні збудника.

Влабораторію надсилають проби корму, підозрюваного в токсино-утворенні, кров та паренхіматозні органи від трупів.. Матеріал подрібнюють і ретельно розтирають у ступці, додавши

541

стерильний пісок або побите скло. ‘Вносять подвійну кількість (від кількості матеріалу) фізіологічного розчину й матеріал суспендують. Одержану суспензію використовують для виявлення токсину та виділення збудника.

Посів матеріалу здійснюють на середовище Кіта — Tapoці. Частину його прогрівають при температурі 80 °С протягом 1 год і засівають на глюкозо-кров’яний агар Цейслера. Інкубують кілька днів, періодично продивляючись посіви. При появі ознак росту на живиль-середовищі роблять мазки, фарбують їх за Грамом і мікроскопують.

Ботуліновий токсин виявляють біологічним методом. Одержану вищезазначеним способом суспензію з патологічного матеріалу витримують при кімнатній температурі 1—2 год, а потім центрифугують при 3000 об./хв або фільтрують через бактеріальний фільтр. Цитризовану кров, сироватку крові, виділену культуру краще фільтрувати через бактеріальний фільтр. Необхідно враховувати, що у крові (сироватці) токсин швидко руйнується, тому досліджувати їх необхідно зразу ж після одержання.

Звільнену від мікроорганізмів рідину вводять білим мишам масою 16—18 г у дозі 0,5—0,8 мл інтраперитонеально або підшкірне. Паралельно заражають мишей цим же, але прогрітим при 100 °С протягом З0 хв матеріалом. При наявності ботулінового токсину тварини, яким вводили непрогрітий матеріал, захворюють з ознаками, характерними для ботулізму (послаблення м’язів, паралічі) і гинуть, а ті, яким вводили прогрітий,— залишаються живими.

Крім білих мишей, для постановки біологічної проби з метою визначення ботулінового токсину можна використовувати також морських свинок.

542

Ідентифікацію токсину здійснюють за допомогою реакції нейтралізації. Досліджуваний матеріал перед введенням тварині змішують з полівалентною та моновалентними антиботуліновими сироватками і витримують протягом ЗО хв при 37 °С. Тварини, які одержали суміш токсину з гомологічною сироваткою, виживають, решта — гинуть.

Імунітет. При ботулізмі імунітет антитоксичний і типоспецифічний. Перехворілі тварини залишаються чутливими до інших сероварів збудника (токсинів).

Для штучної імунізації тварин застосовують ботуліновий анатоксин. Нині імунізують головним чином хутрових звірів, зокрема норок, оскільки цим тваринам нерідко згодовують неякісні м’ясні продукти, внаслідок чого вони часто хворіють на ботулізм.

Застосовують концентрований формол-галуновий анатоксин типу С. Нормам вводять його з 40-денного віку до 1 мл внутрішньом’язо-во. Несприйнятливість настає через 15—20 днів і зберігається протягом року.

Розроблена також асоційована вакцина проти ботулізму та пастерельозу норок. Препарат містить антиген СІ. botulinum сероваріанта С та P. multocida штам «Норка». Вводять його внутрішньом’язово одноразово в дозі 1,5 мл незалежно від віку тварини. Імунітет формується протягом 2—3 тижнів і зберігається один рік.

У медичній практиці застосовують антиботуліонову сироватку.

Збудники злоякісного набряку

Злоякісний набряк (рановий газовий набряк, газова гангрена,

543

газова інфекція) — гостра неконтагіозна ранова інфекція тварин і людини.

Хворіють на злоякісний набряк усі види тварин, у тому числі й птиця. Захворювання характеризується появою набряків у м’яких тканинах, некротичними явищами, інтоксикацією організму. Хвороба виникає частіше після поранень. Особливо небезпечні глибокі й колоті рани. Спостерігається вона також зрідка й після хірургічних втручань та акушерсько-гінекологічних маніпуляцій. До злоякісного набряку чутливі й люди.

Захворювання зустрічається повсюди, має переважно спорадичний перебіг.

Збудники. Злояк сний набряк — захворювання полімікробної етіології. Основними його збудниками є патогенні клостридії: СІ. septicum, Cl. novyi, Cl. perfringens, Cl. histolyticum, Cl. sordellii. У сіль-

ськогосподарських тварин захворювання частіше викликає Cl. seрticum переважно в асоціації з іншими клостридіями. Збудники злоякісного набряку значно поширені в природі, розмножуються у шлун- ково-кишковому тракті тварин та людини. Після загибелі тварини кількість їх надзвичайно збільшується у зв’язку з прониканням клостридій в органи і тканини, де вони інтенсивно розмножуються, контамінуючи грунт та інші об’єкти зовнішнього середовища. У грунті вони можуть перебувати тривалий час, а при наявності сприятливих умов ще й розмножуватися.

Cl. septicum (vibrio septique) виділений у 1877 p. з трупа корови Партером і Жубером.

Морфологія. Cl. septicum — поліморфна паличка довжиною 2— 10 мкм і діаметром 0,8—2 мкм. В мазках з патологічного матеріалу та культури зустрічаються поодинокі палички, інколи розміщені парами,

544

коротенькими ланцюжками. Зрідка спостерігаються ниткоподібні клітини.

Збудник рухливий у молодій культурі, перитрих. Утворює овальні субтермінально й іноді центральне розміщені спори. Він погано фарбується спиртово-водними розчинами анілінових фарб у звичайних концентраціях. Грампозитивний лише у препаратах з молодих культур.

Культуральні властивості. Облігатний анаероб. Оптимальна для росту температура 37 °С, рН середовища — 7,6. На поверхні кров’яного агару формує ніжні блискучі колонії з нерівними бахромчастими краями, інколи спостерігається вуалеподібний ріст, а навколо колоній — зона гемолізу.

В середовищі Кіта—Тароці — ріст інтенсивний, зумовлює значне його помутніння та помірне газоутворення. Потім середовище стає прозорим, утворюється осад. При культивуванні на мозковому середовищі спостерігається газоутворення, колір середовища не змінюється.

Біохімічні властивості. Cl. septicum ферментує з утворенням кислоти і газу глюкозу, галактозу, левульозу, мальтозу і саліцин, зрідка сахарозу. Розріджує желатину. Лакмусове молоко зсідається з утворенням кислоти й газу. У невеликій кількості утворює H2S, індол не утворює.

Резистентність. Спори Cl. septicum витримують кип’ятіння протягом 2—15 хв. Роками вони зберігаються у грунті. Вегетативна форма збудника нестійка.

Патогенність. Cl. septicum патогенна для тварин усіх видів і людини. Збудник синтезує екзотоксин, до складу якого входять кілька компонентів:

545

α, β,γ. Переважає α-токсин. Останній характеризується гемолітичною та некротизуючою властивостями, зумовлює летальність. При внутрішньовенному введенні його у білих мишей спостерігаються судороги, паралічі, настає смерть.

β та -токсини — гемолізини, γ-токсин — гіалуронідаза. Виявляють також колагеназу та фібринолізин.

Cl. septicum може викликати злоякісний набряк у тварин та людини, а також брадзот у овець. Легко заражаються коні, велика рогата худоба, вівці, свині. Чутливі усі види лабораторних тварин. Частіше в експериментальних умовах заражають морських свинок. Матеріал ін’єктують внутрішньом’язово або підшкірно. Тварини гинуть протягом 8—20 год після зараження. На місці введення збудника волосяний покрив знімається, шкіра легко відокремлюється, підшкірний шар має червоний колір, м’язи набряклі, геморагічно інфільтровані, містять пухирці газу. В грудній та черевній порожнинах — значна кількість рідини. В мазках з серозних покривів поверхні печінки виявляють ниткоподібні клітини збудника.

Антигенна структура. У Cl. septicum виявляють соматичний (О) та джгутиковий (Н) антигени. За характеристикою останнього розрізняють шість серологічних варіантів збудника.

Cl. perfringens (Cl. welchii) виділений у 1892 p. Уелчем та Неттолом. Надзвичайно поширений. Входить до складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту, звідки, виділяючись, контамінує різні об’єкти зовнішнього середовища. Майже постійно виділяється з грунту, особливо з гумусу.

Морфологія. Cl. perfringens — поліморфна паличка довжиною 4— 8 і^ікм діаметром 0,6—1,5 мкм. Зустрічаються кокоподібні та ниткоподібні форми. В організмі, а також на збагачених білком

546

середовищах утворює капсулу. В процесі тривалого культивування на середовищах з дефіцитом білка здатність до капсулоутворення втрачається. Збудник утворює овальні субтермінально розміщені спори.

Cl. perfringens добре фарбується аніліновими фарбами. В препаратах з молодої культури — грампозитивний, з старої грамнегативний.

Культуральні властивості. Cl. perfringens — анаероб, але лабора-

торні штами можуть рости в мікроаерофільних і навіть в аеробних умовах.

На кров’яному агарі збудник формує дрібні (2—4 мм), спочатку мутні або сірувато-білі, а пізніше зеленкуваті колонії, навколо яких спостерігається зона гемолізу. Колонії неоднотипні: гладенькі (S- форма), шорсткі (R-форма) та слизисті (М-форма). Колонії S-форми майже правильної круглої форми з рівними краями та гладенькою поверхнею. Колонії R-форми мають шорстку поверхню, порізані краї інколи з ниткоподібними відростками. Колонії М-форми округлі, з куполоподібним рельєфом, слизистою консистенцією. Зустрічаються також і колонії змішаного (0-форми) варіанта. В препаратах, зроблених з S-форми колоній, збудник має вигляд коротких безкапсульннх клітин,з колоній R-форми — ниткоподібний або у вигляді ланцюгів з паличкоподібних клітин, в препаратах з М-форми колоній — виявляють капсульні клітини.

В середовищі Кіта—Тароці Cl. perfringens спричиняє помутніння та газоутворення. Через 3—5 діб середовище стає прозорим, а на дні пробірки з’являється значна кількість білуватого осаду. Відчувається запах масляної кислоти.

При культивуванні збудника на мозковому середовищі колір

547

останнього не змінюється.

Біохімічні властивості. Cl. perfringens ферментує з утворенням кислоти та газу глюкозу, лактозу, галактозу, сахарозу та мальтозу. Характеризується незначними протеолітичними властивостями: повільно розріджує желатину, коагульовану сироватку крові, білок курячого яйця. Індол, за деяким винятком, не утворює. Молоко не пептонізує. Протеолітична активність збудника сероваріанта А порівняно з іншими сероваріантами дещо вища. Желатину, наприклад, він розріджує за 24 год.

Антигенна структура. СІ. perfringens має шість антигенних сероваріантів: А, В, С, D, Е та F. Диференціація на сероваріанти пов’язана з антигенною характеристикою токсинів збудника і здійснюють її за допомогою реакції нейтралізації. Кожний сероваріант продукує специфічний екзотоксин, який нейтралізується лише гомологічною сироваткою.

Сероваріант А СІ. perfringens (C1. welchii) —збудник злоякісного набряку в людини та тварин. Він спричиняє ентеротоксемію у телят і свиней, некротичний мастит у овець, кіз та корів, харчову токсикоінфекцію у людини. Продукує альфа-, бетата каппа-токсини.

Сероваріант В СІ. perfringens (Lambdysenteribacillus) зумовлює анаеробну дизентерію (некротичний ентерит) у ягнят, козенят, телят, поросят, лошат і курчат. Продукує альфа- , бета- епсилон-токсини, протеїназу та гіалуронідазу.

Сероваріант С СІ. perfringens (Вас. paludis) виділяє α таβ-токсини. Викликає геморагічну ентеротоксемію у овець, зрідка у телят, поросят, кіз та верблюдів. Сероваріант D СІ. perfringens (Вас. ovitoxicus продукує α та ε-токсини. Викликає ентеротоксемію у овець («м’яка нирка»), «трав’яну хворобу» у коней. Сероваріант Е СІ.

548

perfringens продукує альфата йота-токсини, колагеназу та протеїназу. Виділяють від хворих на ентеротоксемію телят та ягнят. Сероваріант

F СІ. perfingens (Вас. enterotoxicus) виділяє альфата бета-токсини.

Викликає некротичний ентерит у людини.

Резистентність. Вегетативні клітини нестійкі. Спори можуть витримувати кип’ятіння до 3 год.

Патогенність. СІ. perfringens може викликати захворювання у різних видів тварин, людини. Характеристика викликаного ними процесу у значній мірі пов’язана з серологічним варіантом та особливостями штаму збудника. До експериментального зараження надзвичайно чутливі голуби, морські свинки, більш резистентні кролі, білі миші, щурі.

При внутрішньом’язовому або підшкірному введенні збудника морська свинка’ гине через 12—24 год. При розтині трупів на місці введення виявляють набряк, розплавлення тканини, скупчення газу. При зараженні інших видів лабораторних тварин ознаки подібні описаним вище.

Збудник виробляє не менше 15 факторів патогенності, що входять до складу його екзотоксину. Основним серед них вважається α-токсин -фосфоліпаза (лецитиназа С). Він характеризується летальною, некротизуючою, гемолітичною та цитопатогенною дією. (3-токсин — летальний некротизуючий фактор; гамма-токсин — також летальний фактор; дельта-токсин—летальний гемолітичний фактор; епсилонтоксин — летальний некротизуючий протоксин, що активується трипсином; тета-токсин—гемолізин з незначно вираженими летальними та некротизуючими властивостями; йота-токсин— летальний некротизуючий протоксин, що активізується трипсином; каппа-токсин — колагеназа; лямбда-токсин — желатиназа; мі-токсин

549

— гіалуронідаза; ні-токсин—дезоксирибонуклеаза. Виявляють також нейрамінідазу, плазмокоагулазу та фібринолізин.

Швидко розмножуючись в організмі, СІ. perfringens виділяє описані вище фактори патогенності, які зумовлюють швидкий розпад тканини. Колагеназа і гіалуронідаза руйнують сполучну тканину, лецитиназа- С —лецитин мембран м’язових волокон, фактори з гемолітичною та некротизуючою характеристиками зумовлюють відповідні дії. В результаті комплексної дії факторів патогенності збудника швидко розвиваються явища, що призводять до смерті тварини.

СІ. novyi виділений Нові в 1883 p. з трупа морської свинки. Морфологія. СІ. novyi — порівняно велика, довжиною 4—8 мкм,

діаметром 1—1,5 мкм поліморфна паличка. Капсул не синтезує. Утворює спори круглої чи овальної форми, розміщені субтермінально. Перитрих, рухлива у молодих культурах. Грампозитивна у молодих та грамнегативна у старих культурах.

Культуральні властивості. СІ. novyi — облігатний анаероб. Оп-

тимальна для його розвитку температура 37 °С,— рН — 7,8.

На кров’яному агарі утворює сірого відтінку шорсткі з випуклим центром колонії діаметром 3—8 мм. Краї колоній нерівні, порізані. Навколо них утворюється зона β-гемолізу.

В середовищі Кіта—Тароці збудник викликає інтенсивне помутніння, незначне газоутворення. Через кілька днір середовище світлішає, на шматочках печінки з’являється осад. Колір мозкового середовища СІ. novyi не змінює.

Біохімічні властивості. Серовари А, В, С ферментують глюкозу, фруктозу та мальтозу, сероваріант D — лише глюкозу. Всі серологічні варіанти збудника ферментують гліцерин.

550