Взаємини між медичними співробітниками, пацієнтом та його родиною

Природні можливості необхідні для розвитку здібностей людини. Індивідуальні їх особливості у кожної людини полягають у тому, якими темпами розвиваються її здібності, як швидко вона оволодіває знаннями і вміннями в тій чи іншій галузі діяльності й починає виявляти в ній власну творчість і оригінальність. Для розвитку здібностей потрібні відповідні суспільні умови,

взаємодія індивідуума з його середовищем, різностороння його діяльність.

Критерії зрілості особистості

Одна з головних якостей особистості в основному визначається рівнем і гармонійністю розвитку всіх сфер психіки, можливістю адаптації до всього, що відбувається навколо, здатністю досягти реальних результатів у своїй діяльності, а також рівнем об’єктивної самооцінки. Ось деякі основні показники, згідно з якими можна відрізнити зрілу особистість від незрілої:

1.Незріла особистість намагається змінити інших людей, пристосувати їх до себе. Зріла прагне змінити перш за все себе і переходить на гармонійну саморегуляцію у взаємовідносинах.

2.При конфліктах незріла особистість говорить: “Наді мною знущались”.

Зріла самокритично оцінює: “Я сам дозволив познущатись над собою”.

3. Незріла особистість понад усе намагається змінити обставини, зріла -

пристосуватись до них і в кожному мінусі побачити частинку позитивного.

4. Незріла особистість часто знає, але не вміє. Зріла не лише знає, але й уміє. Ось чому незріла особистість в основному критикує, а зріла робить справу

(хоч інколи при цьому мовчить або злиться).

5. Незріла особистість намагається влаштувати перш за все своє особисте життя, а потім береться за справи. У результаті не влаштовується ні те, ні інше і така людина потрапляє в залежність від інших людей. Зріла особистість

спочатку вирішує свої справи й отримує незалежність. Особисте життя влаштовується само по собі на основі саморегуляції.

6. Потреби зрілої особистості випливають із потенційних можливостей, з її успіхів і справ. Незріла особистість, не роблячи справи, копіює потреби зрілої особистості, збільшує їх кількість, не рахуючись із своїми реальними потенційними можливостями (згадайте потреби дорослих дітей, які “сидять на шиї” у своїх старіючих батьків).

7.Незріла особистість думає про результати, а зріла про справу, а

результат приходить після її завершення.

8.Незріла особистість хоче більше, ніж має, заслуговує і може. Вона не оцінює критично свої можливості, здійснює нераціональні вчинки і в результаті нерідко втрачає те, що має. Зріла особистість задоволена тим, що в неї є, і

виконує розумні дії, щоб додати до того, що має.

9.Незріла особистість хоче, щоб її справи вирішив хтось. Зріла робить це

сама.

10.Незріла особистість надіється, зріла діє.

11.Незріла особистість намагається управляти іншими людьми, зріла управляє собою. (Не плутати поняття “управляти” і “керувати”).

12.Незріла особистість - це “декорація, яка бажає стати фігурою”. Зріла особистість - це фігура, що не задумується, як вона виглядає в очах інших.

13.Незріла особистість спочатку приймає рішення, а потім підганяє факти під вибране наперед рішення (звідси підозрілість незрілої особистості). Зріла перш за все збирає факти, а потім на їх основі приймає рішення (звідси відкритість зрілої особистості).

14. Незріла особистість хоче зайняти високе положення, не займаючись самовдосконаленням. Зріла турбується про самовдосконалення, особистісний ріст. Високе положення приходить само по собі внаслідок чесного і наполегливого виконання своєї роботи та реалізації своїх можливостей.

Якщо підсумувати все вищесказане, то стає зрозумілим відомий вислів вітчизняного психолога С. Рубінштейна:

Особистість - це те, що людина хоче (її нужди і потреби), що людина може (її здібності і можливості) і що вона собою являє (її спрямованість,

характер і ступінь зрілості).

Етика взаємин у медичному колективі

Для середнього медичного працівника культура спілкування зі співробітниками в колективі — одне з необхідні умов високої ефективності праці, морального задоволення від нього.

Успіх лікування хворого, догляд за ним багато в чому визначається змістом і формою ділових взаємин середніх медичних працівників один з одним, лікарями, санітарками, керівниками установи.

Фельдшеру, акушерці, медичній сестрі, санітару легше працювати в дружному і споєному колективі зі здоровим психологічним кліматом, високою трудовою дисципліною, загальним прагненням виконувати службовий борг із максимальною віддачею сил, знань, досвіду.

Соціологи і психологи установили пряму залежність між моральним кліматом у колективі і продуктивністю праці, плинністю кадрів. У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного допомогти іншому,

виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним усі приємні і радісне,

лиха і негоди.

Навпаки, якщо колектив конфліктує через постійні непорозуміння у взаєминах між його членами інтриг, сварок, неповаги один до одного,

знижується ефективність праці колективу в цілому, якість роботи окремих співробітників. У такому колективі неприємно працювати, з'являється бажання залишити роботу. Ненормальна обстановка в колективі іноді зв'язана з хворобливим самолюбством окремих його членів, з небажанням прислухатися до корисних рад і в той же час із грубими помилками в роботі, порушенням трудової дисципліни, що волає поводженням. Таке поводження частіше порозумівається низькою культурою людини, його невихованістю, а часом є прикриттям ліні і небажання трудитися в повну силу, з повною віддачею своїх можливостей.

Цінність людської особистості визначається і тим, наскільки людина здатна поважати самого себе. В.Г.Бєлінський затверджував: якщо людина поважає власне достоїнство, він ніколи не піде на угоду з власною совістю.

Така людина не поставить особисті інтереси вище інтересів колективу і суспільства, не стане егоїстом і підлабузником, ошуканцем і кар'єристом, не буде прагнути жити за рахунок інших, перекладати свої обов'язки на колег.

Поважне відношення медичних працівників один до одного виявляється насамперед у формі звертання. Не припустимою фамільярністю з боку лікаря виявляємо звертання до сестер, акушеркам, санітаркам по імені.

Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе відношення до авторитету — своєму і товаришів. Зовсім справедливий думка,

що пацієнт і його родичі своє відношення медицині нерідко будують на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.

Субординація в роботі лікаря і медичної сестри необхідна, але вона нічого загального не має з зарозумілим; відношенням одного вищого працівника до працівника рангом нижче. Разом з тим ще зустрічаються лікарі, частіше молоді,

котрі поводяться з медичною сестрою некоректно, фамільярно.

Робота в колективі, великому чи малому, сприяє розвитку в медичного працівника суспільної свідомості, учить його бути принциповим,

непримиренним до недоліків у роботі, створює умови для колегіального (а

виходить, і найбільш правильного) рішення складних питань профілактики,

діагностики і лікування хворих. Саме в колективі кожен працівник може учитися глибоко осмислювати суспільне значення своєї повсякденної діяльності, краще зрозуміти її роль у державному масштабі.

Вінтересах хворого нерідко необхідно колективне обговорення його стану

ідодаток спільних зусиль цілої групи медичних працівників. Якщо в медичного працівника виникають сумніву, непевність у правильності заходів щодо надання хворим допомоги, варто відкинути чи самовпевненість помилкову соромливість і звернутися за порадою до колег, насамперед до більш досвідчених і знаючих, і з їхньою допомогою перебороти виниклі труднощі.

Поспішні і необдумані вчинки медичного працівника, ігнорування їм принципу колегіального підходу до рішення складних питань медичної практики можуть заподіяти хворим непоправну шкоду.

У боротьбі з недоліками в роботі не останнє місце займає товариська,

здорова критика. Нетерпиме відношення до критики в середовищі медичних працівників свідчить про слабість виховної роботи в колективі. Тільки низьким рівнем суспільної свідомості, невимогливістю до себе можна пояснити поводження деяких лікарів і середніх медичних працівників, що сприймають критику як особисту образу. Однак у присутності хворих критика на адресу будь-якого медичного працівника неприпустима. Якщо медичний працівник уміє переборювати свої слабості, самокритичний, то і справедливій критиці на його адресу з боку колег сприймається їм не як особиста образа, а як необхідна допомога. Товариська критика змушує ретельно проаналізувати причини дефектів у своїй роботі, відмітити шлях їхнього усунення, зробити визначені висновки, підсилити самоконтроль.

Критика — не єдина і не основна форма допомоги колег один одному.

Починаючий працівник має потребу в співчутливому відношенні старших і більш досвідчених товаришів по роботі, у їхній допомозі.

Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника повинне бути постійною турботою лікаря. Після обходу лікар повинний розповісти сестрі про зміни в стані хворих, дати їй пояснення до призначень, при необхідності звернути увагу медичної сестри на деякі об'єктивні і суб'єктивні зрушення в стані хворого, які варто врахувати при підготовці і під час проведення діагностичних і лікувальних процедур.

Підвищенню ділової кваліфікації сестри сприяє участь (хоча б періодичне)

у лікарських обходах. Медичні сестри з великим стажем роботи звичайно з почуттям подяки згадують лікарів, що не тільки вимогливі, але і чуйні до їхніх запитів і нестатків, допомагають підвищити професійний рівень, ділову кваліфікацію в широкому змісті слова. Обов'язком кожного лікаря і медичної сестри є взаємне збагачення накопиченим досвідом, підсумками своїх спостережень і міркувань. Лікар може навчити фельдшера, чи акушерку

медичну сестру, але нерідко і середній медичний працівник поділяється з лікарем своїм досвідом. Дійсно, молодий лікар може перейняти в досвідченого чи фельдшера сестри не тільки методику виконання якої-небудь діагностичної чи лікувальної процедури, але і здатність умовити, переконати хворого прийняти ліки, погодитися на зондування і т.д.

Лікар одержує від медичної сестри необхідну інформацію про зміни в стані хворого, про його реакцію на лікування, тому що сестра постійно знаходиться в постелі хворого, безпосередньо здійснює відхід за ним, виконує терапевтичні процедури. Якщо лікар виявляє цікавість до цієї інформації, заохочує прагнення медичної сестри помічати навіть найменші зрушення в стані хворого, учить цьому сестру, підвищується ефективність лікування.

Медична сестра зобов'язана інформувати лікаря про відмовлення хворого від чи ліків процедури, про неможливість виконати яке-небудь призначення,

про необхідність заміни одних ліків іншими і т.д.

Якщо лікар не знає про раптове погіршення стану хворого (наприклад, під час нічного чергування), про скарги хворого й інших важливих ознак динаміки захворювання, він може припуститися діагностичної помилки, недооцінити вагу стану хворого, призначити неправильне лікування. Отже, однією з найважливіших умов ефективного лікування є єдність дій лікуючого лікаря і палатної сестри. Це стосується лікарів і сестер, що працюють на лікарській ділянці, у санаторії і т. д.

У дитячих, терапевтичних, хірургічних і інших відділеннях завжди є важко хворі, що потребують цілодобової уваги лікаря і медичної сестри. Стан хворих із захворюваннями серця, бронхіальною астмою й ін. може раптово погіршитися, іноді виникає загроза життю хворого. Якщо стан хворого погіршилося в нічний час, медична сестра зобов'язана негайно викликати до хворого чергового лікаря. На жаль, деякі лікарі під час чергування вночі лягають спати, а чергові сестри соромляться їх будити. Намагаючись у такій ситуації допомогти хворим самостійно, медична сестра може допустити велику,

іноді фатальну помилку.

Одним зі шляхів підвищення діловий кваліфікація є всебічний і глибокий аналіз професійних помилок, причому в одних випадках, якщо вони є серйозними і повчальними для інших, розбір варто проводити колективно, в

інші — в індивідуальному порядку. Ясно одне: викорінювання помилок можливо тільки при активному їхньому виявленні.

Від професійних помилок варто відрізняти недбалість у роботі, байдужне,

бездушне відношення до хворого, професійну некомпетентність, за які провинений несе адміністративну чи судову відповідальність. Свідоме порушення професійної дисципліни, грубі погрішності в роботі, що виникають через несумлінний до неї відносини працівника, заслуговують самого суворого осуду товаришів.

Права й обов'язки медичної сестри чітко визначені офіційними інструкціями. Медсестра не повинна брати на себе функції лікаря: подавати відомості хворим і їхній близької про характер захворювання, його результаті,

трактувати результати лабораторних, інструментальних і інших досліджень.

Вона може подавати інформацію тільки про загальний стан хворих.

Рівною мірою сказане відноситься і до діяльності акушерки. Зокрема, вона не має права робити аборт. Незаконне лікування, у тому числі і зроблений акушеркою аборт, у нашій країні розглядається як карний злочин і карається по всій строгості українським законом.

Однією з важливих умов гарного психологічного клімату в медичному колективі, ефективності його діяльності є згуртованість і взаєморозуміння всіх співробітників незалежно від займаної посади, Зімкненню колективу сприяють вечора відпочинку, спортивні змагання і т.д. Однак це нічого загального не має з розважальними заходами на території лікувальних установ, так ще з

розпиванням алкогольних напоїв. Проведення в лікувальній установі, особливо в стаціонарі, урочистих зборів, концертів, інших святкових заходів, що супроводжуються голосною музикою, співом, гучними оплесками, недоречно а часом абсолютно неприпустимо, якщо поруч знаходяться важкохворі й умираючі.

Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

1. Можливі відносини між медпрацівниками і пацієнтами

Американський лікар і етика Роберт Віч описав чотири моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.

Батьківська, патерналістська (від лат. pater - батько) модель характеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар або медична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі для пацієнта рішення і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. "Свята неправда" як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування "плацебо" (від лат. рlасео - подобатися), тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективнодіючі ліки -

найбільш яскраві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.

Інженерна модель характеризується тим, що лікар або медична сестра зводять свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієнта. Міжособистий аспект взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця модель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологічного обстеження,

функціональної діагностики, у роботі з хворими в несвідомому стані в реанімаційних відділеннях.

Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають "друзями" хворого. Сам Р. Віч вважає, що така модель суперечить соціальному реалізму. Думаємо, що в цілому це правильно, але не можна забувати і про винятки. Наприклад, у випадках деяких хронічних захворювань пацієнт повинен бути підготовлений не тільки до грамотної оцінки свого стану (рівня артеріального тиску, вмісту цукру в крові або сечі), але і до відповідних заходів самодопомоги, наприклад, у кризових ситуаціях.

Контрактна модель у рідкісних випадках може виглядати як юридичне оформлений договір із пацієнтом (наприклад, як "Заява-зобов'язання донора сперми"). Значно ж частіше між медичним персоналом і пацієнтом встановлюється ніби неписана угода, відповідно якої лікар і медична сестра не просто вважають здоров'я хворого пріоритетною метою своєї фахової діяльності, але враховують також ситуації, коли сам пацієнт інакше розуміє це для себе, ніж медичні працівники. Наприклад, хвора на рак молочної залози відмовляється від рекомендованої їй лікарем радикальної операції з косметичних міркувань. По Р. Вічу, ця контрактна модель допускає послідовну повагу прав пацієнта.

2. Місце етики в роботі медичного працівника, поняття медичного такту

У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична етика", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.