Анато́мія — це наука про форму, будову організму та окремих його органів чи систем. Загальний термін анатомія охоплює анатомію людини, або антропотомія, анатомію тварин, або зоотомію, та анатомію рослин, або фітотомію. Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову. Анатомія людини має клінічні підрозділи:
нормальна анатомія — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла в нормі.
патологічна анатомія — вивчає вражені хворобою органи та тканини.
хірургічна анатомія вивчає будову тіла по ділянкам, з врахуванням положення органів та їх взаємовідношень відносно одне одного та відносно скелету людини.
Фізіологія тварин і людини — галузь науки, яка вивчає механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму, його органів, тканин, клітин та сублітинних утворень, використовуючи для вивчення й пояснення цих проявів методи й поняття фізики, хімії, математики й кібернетики. Фізіологія вивчає також закономірності взаємодії живих організмів із навколишнім середовищем, їх поведінки в різних умовах існування, а також на різних стадіях росту й розвитку, походження й розвиток фізіологічних процесів під час еволюційного та індивідуального розвитку. Знання закономірностей перебігу фізіологічних процесів дає змогу передбачати їх зміни за різних умов життєдіяльності та відкриває можливість втручатися в перебіг фізіологічних процесів у бажаному напрямку. Тим самим фізіологія є теоретичною основою медицини, ветеринарії та психології.
Морфологія людини - вчення про будову людського тіла у зв'язку з його розвитком і життєдіяльністю; включає анатомію, ембріологію і гістологію людини. Основним методом морфології є історичний, найяскравішим прикладом застосування цього методу — еволюційне вчення. Поряд з історичним широко використовують порівняльно-анатомічний метод. Важливе, хоча й дещо менше значення, ніж перші два, мають описовий, стереоморфологічний експериментальний та деякі інші методи. Антропометричну методику використовують для вивчення форми тіла і окремих його частин за допомогою різних вимірювань. Методика препарування — один з найдавніших способів вивчення будови тіла за допомогою його розтину.
Методи фізіологічних досліджень: експеримент, спостереження, Пересадка різних органів, метод перерізки головного мозку, біохімічні методи.
2. Будова клітини
До еукаріот належать три основні царства живих організмів: Тварини, Рослини та Гриби. Попри деякі відмінності у будові, їхні клітини схожі між собою і відрізняються від клітин прокаріот наявністю ядра та компартменталізацією цитоплазми на окремі відсіки за допомогою системи внутрішніх мембран. Живий вміст клітини називається протоплазмою, протоплазму оточено напівпроникною плазматичною мембраною або плазмалемою, зовні протоплазми можуть розташовуватись надмембранні структури, такі як клітинна стінка (у рослин та грибів) або глікокалікс (у тварин). До складу протоплазми клітини входить ядро та цитоплазма, яка у свою чергу складається із колоїдного розчину — гіалоплазми — та розміщених у ній органел — постійних структурних і функціональних елементів клітини. Окрім цього клітини можуть тимчасово накопичувати певні речовини, що утворюють клітинні включення. Основні властивості клітин — це подразнення, провідність, скоротність тощо.
3. Тканина— це сукупність клітин і міжклітинної речовини, з'єднаних єдністю походження, будови і функції, що історично склалася. В організмі людини виділяють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м'язову і нервову.
Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла, вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середовища, а також утворює залози.
Сполучна тканина представляє велику групу, яка включає власне сполучні тканини (рихла волоконна і щільна волоконна неоформлена і оформлена), тканини із спеціальними властивостями (ретикулярна, жирова), тверді скелетні (кісткова і хрящова) і рідкі (кров і лімфа).
М'язова тканина здійснює функцію руху, здатна скорочуватися. Існують два різновиди м'язової тканини: не покреслена (гладка) і покреслена (скелетна і серцева) — поперечносмугаста.
Нервова тканина утворює центральну нервову систему (головний і спинний мозок) і периферичну — нерви з їх кінцевими приборами, нервові вузли (ганглії). Нервова тканина складається з нервових клітин — нейронів (нейроцитів), відмінних особливою будовою і функцією, і нейроглії, яка виконує опорну, трофічну, захисну і розмежувальну функції. Функції нервової тканини — рецепторна і провідна.
4. Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла, вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середовища, а також утворює залози. Епітелій складається з епітеліальних клітин, які лежать у вигляді пласта на базальній мембрані. Він позбавлений кровоносних судин, його живлення відбувається за рахунок дифузії речовин із підлягаючої сполучної тканини. Виділяють епітелій багатошаровий: ороговіваючий, неороговіваючий і перехідний і одношаровий: простий стовбчастий, простий кубічний (плоский), простий сквамозний (мезотелій). Шкіра покрита ороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизові оболонки, залежно від будови і функції, вистелені одношаровим простим стовбчастим (тонка, товста кишки, шлунок, дихальні шляхи — гортань, трахея, бронхи), неороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки). Слизові оболонка сечовивідних шляхів покрита перехідним епітелієм. Серозні оболонки (очеревина, плевра) вистелені простим сквамозним (одношаровим плоским) епітелієм (мезотелієм).Функції епітелію:
— захисна (епітелій шкіри);
— всмоктування (одношаровий епітелій тонкого кишечнику);
— участь в обміні речовин і газів (одношаровий плоский епітелій, який вистилає кровоносні, лімфатичні судини і альвеоли);
— виділення (епітелій капсули ниркоподібних клубочків).
5. Сполучна тканина представляє велику групу, яка включає власне сполучні тканини (рихла волоконна і щільна волоконна неоформлена і оформлена), тканини із спеціальними властивостями (ретикулярна, жирова), тверді скелетні (кісткова і хрящова) і рідкі (кров і лімфа). На відміну від інших тканин сполучна сформована з численних кліток і міжклітинної речовини в якій знаходяться різні волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні). Міжклітинна речовина кістки тверда, кров і лімфа рідка.Функції сполучної тканини:
— трофічна (участь в обміні речовин — кров);
— захисна (фагоцитоз і участь у виробленні імунітету);
— механічна (опорна) — утворення зв'язок, сухожиль, хрящів, кісток;
— кровотворна (червоний кістковий мозок).
6. М'язова тканина здійснює функцію руху, здатна скорочуватися. Існують два різновиди м'язової тканини: не покреслена (гладка) і покреслена (скелетна і серцева) — поперечносмугаста.
Не покреслена (гладка) м'язова тканина складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, довжиною до 500 мкм, які розташовуються в стінах кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів. Міоцит має одне подовжене ядро, в цитоплазмі безліч скоротливих органел — міофіламентів і потовщень — щільних телець, частина з них прикріпляється до плазматичної мембрани. Не покреслена (гладка) м'язова тканина іннервується вегетативною нервовою системою.
Покреслена (поперечносмугаста) м'язова тканина утворює скелетні м'язи, що приводять в рух кісткові важелі, а також входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу, формує зовнішній сфінктер заднього проходу. Покреслена скелетна м'язова тканина побудована з багатоядерних поперечно-полосатих м'язових волокон складної будови, в яких чергують більш темні і більш світлі ділянки (диски), що мають різні світлопреломляючі властивості. Скелетні м'язи іннервуються спинномозковими і черепними нервами.
Покреслена серцева м'язова тканина, яка за своєю будовою і функціями відрізняється від скелетних м'язів, складається з серцевих міоцитів (кардіоміоцитів), які створюють комплекси, що з'єднуються один з одним. За своєю мікроскопічною будовою серцева м'язова тканина схожа на скелетну (поперечносмугаста покресленість), проте скорочення серцевого м'яза не підконтрольне свідомості людини.
7. Нервова тканина утворює центральну нервову систему (головний і спинний мозок) і периферичну — нерви з їх кінцевими приборами, нервові вузли (ганглії). Нервова тканина складається з нервових клітин — нейронів (нейроцитів), відмінних особливою будовою і функцією, і нейроглії, яка виконує опорну, трофічну, захисну і розмежувальну функції. Нервова клітина (нейрон) має тіло і відростки різної довжини, є морфо-функціональною одиницею нервової системи. Довгий відросток, по якому нервовий імпульс рухається від тіла нервової клітини до кінцевих апаратів, до робочих органів (м'яза, залози) або до іншої нервової клітини, називається аксоном (нейритом). Інші, більш короткі відростки (один або декілька), що звичайно дерево-подібно гілкуються, по яких нервовий імпульс прямує до тіла клітини, називаються дендритами. їх закінчення одержують нервовий імпульс від іншої нервової клітини або сприймають різного виду зовнішні дії.
Функції нервової тканини — рецепторна і провідна. Нервова тканина забезпечує аналіз і синтез сигналів (імпульсів), що поступають в мозок. Вона встановлює взаємозв'язок організму із зовнішнім середовищем і бере участь в координації функції усередині організму, забезпечуючи його цілісність (разом з гуморальною системою — кров'ю, лімфою).
8. Під час еволюційного розвитку багатоклітинних тварин відбуваються якісні та кількісні зміни тканин, внаслідок чого утворюються органи, які є морфологічно оформленою і функціонально спеціалізованою частиною організму. До складу органа завжди входить кілька тканин, які утворюють складну структуру, що має певну функцію. Вони складаються з опорної тканини — строми, яка, як правило, представлена кількома різновидами сполучної тканини, та паренхіми, що виконує основну функцію органа. Таким чином, строма та паренхіма — це дві групи тканин, об'єднаних для виконання певних функцій. Зовні орган обов'язково вкритий оболонкою різної будови. Розрізняють органи постійні і тимчасові, прогресивні та регресивні. Постійними, або дефінітивними, називають органи, які, виникнувши в процесі онтогенезу, функціонують до кінця життя індивіда (мозок, печінка, підшлункова залоза та ін.). Під тимчасовими, або провізорними, органами розуміють органи, які з'являються в організмі на нетривалий час, а потім зникають (амніон, хоріон, плацента, загрудинна залоза та ін.). Прогресивними називають органи, які відсутні або менш розвинені у нижчих споріднених форм тварин, а в процесі еволюційного розвитку стають досконалішими та більш спеціалізованими (м'язи лиця та кисті, великий мозок та ін.).
Поняття про регресивні органи ще не з'ясовано остаточно, але вважають, що це органи, які в процесі еволюції поступово редукуються і зникають (зяброві дуги, червоподібний відросток, зуби мудрості та деякі інші).
Сукупність органів одного походження, які мають спільні риси будови, пов'язані анатомічне і топографічне, а також виконують однакову функцію, називають системою органів.
9. Усі ці анатомо-фізіологічні системи об'єднані в єдину цілісну систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває в стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називають організмом.
Кров, лімфа і тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму. Внутрішнє середовище здійснює зв’язок між усіма органами й клітинами організму, між організмом і навколишнім середовищем. Здатність зберігати постійність внутрішнього середовища шляхом саморегуляції називається гомеостазом.
Тканинна рідина заповнює простір між клітинами, тканинами й органами. Вона утворюється з плазми та є посередником між кров’ю і клітинами. З кровоносних капілярів поживні речовини надходять у тканинну рідину, а потім по градієнту концентрації — у клітини. Продукти життєдіяльності клітин через тканинну рідину потрапляють у кров, яка доставляє їх до органів виділення.
Кров — вид сполучної тканини. В організмі людини вона виконує такі функції:
1) транспортна
2) захисна
3) регуляторна (гомеостатична)
Гомеостаз - відносна сталість складу та властивостей внутрішнього середовища біологічних систем різних рівнів організації. В основі гомеостазу лежать динамічні процеси, оскільки сталість внутрішнього середовища безперервно порушується і так само безперервно відновлюється.
10. Пасивну частина опорно-рухового апарату людини складає комплекс кісток та їх з'єднань - кістяк. Скелет складається з кісток черепа, хребта та грудної клітини (так званий осьовий скелет), а також кісток верхніх і нижніх кінцівок (додатковий скелет). Скелет характеризується високою міцністю і гнучкістю, яка забезпечується способом з'єднання кісток один з одним.
Поєднання необхідних механічних якостей кістки - одночасно гнучкості і механічної міцності - забезпечується її складом. Кость на 2 / 3 складається з неорганічної речовини (солей кальцію) і на 1 / 3 - з органічної речовини (білка оссеином). Солі кальцію надають кістки високу твердість, а осеїн забезпечує значну еластичність. У будові кістки виділяють окістя (периост), компактна речовина, губчасту речовину і кістковий мозок. Окістя покриває всю зовнішню поверхню кістки, крім суглоба. Її пронизує безліч тонких кровоносних судин і нервових волокон, по кістковим канальцям проникають у глиб кістки, за рахунок чого забезпечується її кровопостачання і іннервація. Щільна речовина, що складається з кісткових пластинок, щільним шаром покриває периферію кістки. Частина кісткових пластинок, що становлять компактна речовина, утворює власне структурну одиницю кістки - остеон - циліндричне утворення, що складається з декількох шарів кісткових пластинок циліндричної форми, як би вставлених один в одного і оточуючих центральний канал, в якому проходять нерви і кровоносні судини. Губчасту речовину кістки, розташоване під компактним, відрізняється пористою структурою. Воно створено кістковими перекладинами (трабекул), які, у свою чергу, також складаються з кісткових пластинок, орієнтованих відповідно до напрямку діючих на кістку навантажень. Кістковий мозок забезпечує функціонування кістки як органа. Розрізняють жовтий і червоний кістковий мозок. Жовтий кістковий мозок розташований в кістково-мозкової порожнини і складається в основному з жирових клітин (саме вони визначають його колір). Червоний кістковий мозок, розташований у губчатому речовині кістки, - орган кісткоутворення і кровотворення.
За формою все різноманіття кісток скелета поділяється на чотири групи: виділяють трубчасті, губчасті, плоскі і змішані кістки. Неоднакова роль цих кісток у скелеті обумовлює і відмінності в їх внутрішню будову.
11. Рухоме з'єднання більшості кісток надає скелету необхідну гнучкість і забезпечує свободу рухів. Крім фіброзних і хрящових безперервних сполук в скелеті існує кілька видів менш жорстких з'єднань кісток. Кожен з типів з'єднання залежить від необхідного ступеня рухливості та виду навантажень на дану ділянку скелета. З'єднання з обмеженою рухливістю називаються полусуставамі або симфізу, а перериваним (синовіальні) з'єднання - суглобами. Складна геометрія суглобових поверхонь у точності відповідає ступеню свободи даного з'єднання. Діартрози – це рухомі порожнинні сполучення кісток, які називаються ще суглобами. У суглобі відрізняють основні і обов'язкові для цього частини: суглобову сумку або капсулу поверхні кісток які зчленовуються і порожнину . Суглобова сумка прикріпляється по краю суглобових поверхонь, які оточуються нею з усіх боків. У неї 2 шари:
зовнішній – щільний, фіброзний
внутрішній – м’який, синовіальний, багатий на кровоносні судини.
Суглобові поверхні, сумка і порожнина є кардинальними ознаками всякого справжнього суглоба. Крім цих обов’язкових елементів у суглобах іноді зустрічаються деякі допоміжні апарати: допоміжні зв’язки, суглобові губи, диски, меніски та ін.
Форма суглобових поверхонь цілком відповідає функції суглоба і перебуває в певній залежності від м’язового апарату, який діє на даний суглоб. У більшості суглобів одна поверхня вгнута і утворює суглобову западину або ямку а друга, що їй відповідає, опукла і має назву суглобової головки Рухи в суглобі можливі тільки з умовою, якщо зчленівні поверхні суглобів тісно стикаються і не відходять одна від одної. Механізм і характер руху суглобів залежать від форми суглобових поверхонь. Всі суглобові поверхні з членівних кісток розкладаються як відрізки геометрично правильних тіл обертання, які утворюються при русі навколо прямої нерухомої лінії – осі – будь-якої іншої лінії, що називається твірною. Залежно від положення твірної до лінії осі в результаті її обертання навколо цієї осі утворюється те чи інше тіло обертання, тому відрізняють суглоби циліндричні, блокоподібні, еліпсоподібні, сідлоподібні, кулясті і плоскі. Рух в суглобі ніби повторює рух твірної: одна суглобова поверхня нерухома, а друга обертається навколо неї, як твірна навколо своєї осі. Суглоби можуть бути одноосьовими, двоосьовими, трьохосьовими (або багатоосьовими).
12.
1 - тім'яна кістка; |
2 - лобова кістка; |
3 - клиноподібна кістка; |
4 - скронева кістка; 5 - слізна кістка; 6 - носова кістка; |
7 - вилична кістка; 8 - верхня щелепа; 9 - нижня щелепа; |
10 - потилична кістка |
.
Мозковий череп має яйцевидну форму і утворений потиличної, лобної, клиноподібної, гратчастої, парою скроневих і парою тім'яних кісток. Особовий череп утворений шістьма парними кістками (верхня щелепа, нижня носова раковина, слізна, носова, вилична і піднебінна кістки) і трьома непарними (нижня щелепа, під'язикова кістка, сошник) і являє собою початковий відділ травного та дихального апаратів.
Кістки обох черепів з'єднуються один з одним за допомогою швів і практично нерухомі. Нижня щелепа з'єднується з черепом суглобом, тому найбільш рухома, що необхідно для її участі в акті жування.
Порожнина мозкового черепа є продовженням хребтового каналу, в ній міститься головний мозок. Верхній відділ мозкового черепа, утворений тім'яними кістками і лускою лобової, потиличної та скроневої кісток, називається зведенням або дахом черепа. Кістки склепіння черепа плоскі, їх зовнішня поверхня гладка і рівна, а внутрішня гладка, але нерівна, тому що на ній зазначаються борозни артерій, вен і прилеглих звивин головного мозку. Кровоносні судини розташовуються в губчатому речовині - діплое, що знаходиться між зовнішньою і внутрішньою пластинками компактної речовини. Внутрішня пластинка не така міцна, як зовнішня, вона набагато тонша і тендітна. Нижній відділ мозкового черепа, утворений лобової, потиличної, клиновидної і скроневими кістками, називається основою черепа.
13. Хребетний стовп - справжня основа скелета, опора всього організму. Конструкція хребетного стовпа дозволяє йому, зберігаючи гнучкість і рухливість, витримувати ту ж навантаження, яку може витримати в 18 разів більше товстий бетонний стовп. Хребетний стовп відповідає за збереження постави, служить опорою для тканин і органів, а також бере участь у формуванні стінок грудної порожнини, тазу і черевної порожнини. Кожен з хребців, складових хребетний стовп, має всередині наскрізне хребетна отвір У хребетному стовпі хребетні отвори складають хребетний канал), що містить спинний мозок, який таким чином надійно захищений від зовнішніх впливів. У фронтальній проекції хребта виразно виділяються дві ділянки, що відрізняються більш широкими хребцями. У цілому маса і розміри хребців збільшуються у напрямку від верхніх до нижніх: це необхідно, щоб компенсувати зростаючу навантаження, яке несуть нижні хребці. Крім потовщення хребців, необхідний ступінь міцності і пружності хребту забезпечують кілька його вигинів, що лежать в сагітальній площині. Чотири різноспрямованих вигину, що чергуються в хребті, розташовані парами: вигину, зверненого вперед (лордоз), відповідає вигин, звернений назад (кіфоз). Таким чином, шийний і поперековий лордоз відповідають грудної і крижовий кіфози .Завдяки такій конструкції хребет працює подібно пружині, розподіляючи навантаження рівномірно по всій своїй довжині.
Всього в хребетному стовпі 32-34 хребця, розділених міжхребцевими дисками і кілька різняться своїм пристроєм. У будові окремого хребця виділяють тіло хребця і дугу хребця, яка замикає хребетна отвір. На дузі хребця розташовані відростки різної форми і призначення: парні верхні і нижні суглобові відростки, парні поперечні і один остистий відросток, що виступає від дуги хребця тому. Підстава дуги має так звані хребетні вирізки - верхню і нижню. Міжхребцеві отвори, утворені вирізками двох сусідніх хребців, відкривають доступ до хребетному каналу ліворуч і праворуч. Шийний хребець відрізняється від інших тим, що має отвори в поперечних відростках. Хребетна отвір, утворене дугою шийного хребця, велике, майже трикутної форми. Тіло шийного хребця (за винятком I шийного хребця, який тіла не має) порівняно невелике, овальної форми і витягнуте в поперечному напрямку. На поперечних відростках шийних хребців можна виявити рудиментарні реберні відростки, які особливо розвинені в VI шийному хребці. VI шийний хребець називається також виступаючим, оскільки його остистий відросток помітно довше, ніж у сусідніх хребців. Грудний хребець відрізняється більшим, у порівнянні з шийними, тілом і майже круглим хребетним отвором. Грудні хребці мають на своєму поперечному відростку реберну ямку, яка слугує для з'єднання з горбиком ребра. На бічних поверхнях тіла грудного хребця є також верхня і нижня реберні ямки, в які входить головка ребра. Поперекові хребці відрізняються строго горизонтально спрямованими остистими відростками з невеликими проміжками між ними, а також дуже масивним тілом бобовидной форми. Крижові хребці існують роздільно до віку 18-25 років, після чого вони зростаються один з одним, утворюючи єдину кістку - крижі Крижі має форму трикутника.
14. Грудна клітина складається з ребер, з'єднаних передніми кінцями з грудиною, а задніми - з грудними хребцями. Передня частина грудної клітини, представлена грудиною і передніми кінцями ребер, значно коротша, ніж задня або бічні її поверхні. Порожнину грудної клітки, обмежена знизу діафрагмою, містить життєво важливі органи - серце, легені, великі судини і нерви. Також всередині грудної клітини (у верхній її третини, відразу за грудиною) знаходиться вилочкова залоза (тимус).
Проміжки між складовими грудну клітку ребрами займають міжреберні м'язи. Пучки зовнішніх і внутрішніх міжреберних м'язів проходять в різних напрямках: зовнішні міжреберні м'язи - від нижнього краю ребра косо вниз і вперед, а внутрішні міжреберні м'язи - від верхнього краю ребра косо вгору і вперед. Між м'язами розташовується тонкий шар пухкої клітковини, в якій проходять міжреберні нерви і судини.
Новонароджені мають грудну клітку, помітно здавлену з боків і витягнуту вперед. З віком у формі грудної клітини виразно проявляється статевий диморфізм: у чоловіків вона наближається до конусоподібної, що розширюється знизу; у жінок грудна клітина не тільки менше в розмірах, але відрізняється також і формою.
Грудиною називається довга губчаста кістка плоскої форми, що замикає грудну клітку спереду. У будові грудини виділяють три частини: тіло грудини, рукоятку грудини і мечоподібний відросток, які з віком (звичайно до 30-35 років) зростаються в єдину кістку У місці з'єднання тіла грудини з рукояткою грудини знаходиться спрямований уперед кут грудини.
Рукоятка грудини має дві парні вирізки на своїх бічних поверхнях і одну парну вирізку на верхній частині. Вирізки на бічних поверхнях служать для зчленування з двома верхніми парами ребер, а парні вирізки у верхній частині рукоятки, звані ключичних - для з'єднання з кістками ключиць. Непарна вирізка, розташована між ключичних, називається яремної Тіло грудини також має з боків парні реберні вирізки до яких прикріплюються хрящові частини II-VII пар ребер. Нижня частина грудини - мечоподібний відросток - у різних людей може значно відрізнятися розміром і формою, нерідко має отвір в центрі (найбільш поширена форма мечоподібного відростка наближається до трикутника; часто зустрічаються також мечоподібні відростки, роздвоєні на кінці).
Ребро являє собою довгу губчасту кістку плоскої форми, що згинається в двох площинах. Крім власне кісткової, кожне ребро має також хрящову частину. Кісткова частина, у свою чергу, включає три явно помітних відділу: тіло ребра голівку ребра з суглобовою поверхнею на ній і розділяє їх шийку ребра).
У тіла ребра виділяють зовнішню і внутрішню поверхні і верхній і нижній краї (крім I, в якому виділяють верхню і нижню поверхні і зовнішній і внутрішній краю). У місці переходу шийки ребра в тіло знаходиться горбок ребра У I-X ребер за горбком тіло вигинається, утворюючи кут ребра а сам горбок ребра має суглобову поверхню, за допомогою якої ребро зчленовується з поперечним відростком відповідного грудного хребця.
Тіло ребра, представлене губчастої кісткою, має різну довжину: від I пари ребер до VII (рідше VIII) довжина тіла поступово зростає, у наступних ребер тіло послідовно коротшає. По нижньому краю своєї внутрішньої поверхні тіло ребра має поздовжню борозну ребра; в цій борозні проходять міжреберні нерви і судини. Передній кінець I ребра також має на своїй верхній поверхні горбочок передній сходовому м'язи, перед яким проходить борозна підключичної вени, а за ним - борозна підключичної артерії.
15. Кістки верхньої кінцівки представлені поясом верхньої кінцівки (кістки лопатки і ключиці) і скелетом вільної частини верхньої кінцівки (плечова, ліктьова, променева, предплюсневие, плеснові кістки і фаланги пальців).
Скелет верхньої кінцівки (вид спереду): 1 - ключиця; 2 - лопатка; 3 - плечова кістка; 4 - променева кістка; 5 - ліктьова кістка; 6 - кістки зап'ястя; 7 - п'ясткові кістки; 8 - фаланги пальців |
16 - 17. У скелеті нижньої кінцівки виділяють пояс нижньої кінцівки (тазові кістки) і вільну частину нижньої кінцівки (парні стегнова кістка, надколенник, кістки гомілки - великої та малої гомілкових - і кістки стопи). Парна тазова кістка (мал. 15), утворює пояс нижньої кінцівки, у свою чергу, складається з зрощених лобкової, клубової і сідничної кісток. Разом з хрестцем і куприком вони утворюють кісткову основу тазу. До підліткового віку (14-17 років) складові тазову кістку лобкова, клубова і седалищная кістки існують окремо, з'єднані один з одним хрящем.
Тазова кістка і скелет вільної частини нижньої кінцівки:
1 - крижі; 2 - тазова кістка; 3 - гомілкова кістка; 4 - надколенник; 5 - малогомілкова кістка; 6 - великогомілкова кістка; 7 - кістки стопи |
18. Скелетна мускулатура складається з окремих м'язів, побудованих з м'язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в ній проходять. В давнину м'яз порівнювали з мишею), а тому у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку у м'язі прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні цього ж м'яза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом . Ці м'язи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.
М'яз в цілому побудований з пучків м'язових волокон. Кожне волокно має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою Довжина м'язового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм. Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі м'язові волокна. Червоні м'язи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і проміжний тип волокон. Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні м'язи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість м'язів мають усі три типи волокон.
Скелетні м'язи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій, сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи овалу. Підходячи до кінців м'язових волокон, пучки сухожилкових волокон роз'єднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний зв'язок між сухожилком і м'язом.
У м'язах м'язові волокна можуть розташовуватись по різному до осі м'яза. Саме за цією ознакою м'язи поділяють на перисті, прямі, колові, поперечні тощо.
В залежності від розташування м'язи поділяють на: поверхневі і глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.
Назви м'язів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний, трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок (поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).
За формою м'язи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі м'язи мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені м'язові волокна, а на його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими м'яз прикріплюється до кісток. Широкі м'язи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі м'язи відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких м'язів є два черевця - це двочеревцеві м'язи. Крім того, довгі м'язи можуть починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.
Для того щоб відбувався рух м'язи мають кріпитися до різних кісток, проходячи мимо суглоба, в якому виконується даний рух, а перетинаючи, якщо не самий суглоб, то вісь обертання цього суглоба. Деякі м'язи минають не один а два суглоби.
Згідно з усіма можливими рухами навколо трьох осей обертання існує шість ос-новних груп м'язів: згиначі (флексори) - розгиначі (екстензори), привідні (аддук-то-ри) - відвідні (абдуктори), пронатори (обертання рота- ція до серендини) - супінатори (ротація назовні).
М'язи мають допоміжєні апарати: фасції, зв'язки, слизові піхви сухожилків, блоки, сесамоподібні кістки.
Зв'язки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами над сухо-жилками м'язів
Блоки - це вкриті хрящем виїмки на кістках, в тих місцях, де через кістку пере-кидається сухожилок м'яза, який змінює свій напрям.
19. М'язи голови поділяють на дві групи — жувальні й мімічні.
Серед м’язів голови розрізняють жувальні, мімічні та колові.
- Жувальні кріпляться одним кінцем до скроневої кістки, другим до щелеп, рухають щелепи. До них належать: власне жувальний м’яз, скроневий, зовнішній та внутрішній крилоподібні.
- Мімічні м’язи кріпляться одним кінцем до кісток черепа, другим до шкіри. Їх функція – мімічні рухи обличчя (відбивають емоційний стан людини). До них належать: щічний та надчерепний м’язи.
- Колові м’язи прикріплені тільки до шкіри (круглий м’яз рота та ока).
20. М’язи шиї утворюють дві групи: поверхневі та глибокі.
До поверхневих належать: підшкірний м’яз та грудинно-ключично-соскоподібний. Найдовший з них — груднино-ключично-соско-подібний який двома своїми ніжками починається на груднині й ключиці І прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої кістки. Під час однобічного скорочення цього м'яза шия нахиляється в той чи інший бік з одночасним повертанням голови в протилежному напрямку. При скороченні обох м'язів голова підтримується у вертикальному положенні, у разі максимального скорочення їх вона відкидається назад.
Глибокі м’язи – драбинчасті м’язи шиї. Потиличний м’яз розташований в задній частині шиї, підтримує голову в нормальному положенні.
21. М'язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м'язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, голову, плече і опускають руки вниз. Глибокі м'язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М'яз — випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину.
Трапецієподібний м'яз починається від верхньої каркової лінії, каркової зв'язки, від остистих відростків і над остьової зв'язки всіх дванадцяти грудних хребців.
Функція. піднімається бічний кут лопатки. бічний кут опускається донизу ,лопатка приводиться.
Найширший м'яз спиниПочинається широким апоневрозом від остистих відростків і надостьової зв'язки нижніх 4 — 6 грудних, усіх поперекових і крижових хребців, від дорзальної ділянки клубового гребеня та від 4 нижніх ребер. прикріплюються до гребеня малого горбка плечової кістки.
Функція. При звичному положенні тіла розгинає, приводить і пронує плече.
Великий і малий ромбоподібні м'язи від остистих відростків двох нижніх шийних (малий) і чотирьох верхніх грудних (великий) хребців, закінчуються на присередньому краї лопатки.
Функція. Приводять лопатку.
М'яз — підіймач лопатки—Починається від задніх горбків поперечних відростків чотирьох верхніх шийних хребців, іде збоку донизу і прикріплюється до верхнього кута лопатки.
Функція. Піднімає лопатку.
Задній верхній зубчастий м'яз починається від остистих відростків двох нижніх шийних і двох верхніх грудних хребців, прикріплюється зубцями на задній поверхні II —V ребер назовні від їхніх кутів.
Функція. Піднімає ребра.
Задній нижній зубчастий м'яз починається від поверхневого листка грудопоперекової фасції на рівні остистих відростків двох нижніх грудних і двох верхніх поперекових хребців, прикріплюється зубцями до задньобічної поверхні IX-XII ребер.
Функція. Опускає ребра, сприяючи видиху.
М'яз — випрямляч хребта відходить масивним пластом від задньої поверхні крижової кістки, поперечних і остистих відростків поперекових хребців, клубового гребеня і грудо-поперекової фасції, тягнеться до потилиці й на рівні XII ребра ділиться на три м'язи.