Взаємини між медичними співробітниками, пацієнтом та його родиною

Ще за 1500 років до н.е. лікарі Древньої Індії давали фахову клятву. Для європейської медицини велике значення має етика старогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), особливо його знаменита "Клятва". Основні положення фахової медичної етики Гіппократа такі:

1)повага до життя ("Я не дам нікому, хто просить в мене, смертельного засобу і не покажу шляху для здійснення подібного задуму, точно так само я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія");

2)заборона на заподіяння шкоди хворому ("Я направлю режим хворих до їхньої вигоди, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і кривди");

3)повага до особистості хворого ("У який би будинок я не ввійшов, я

ввійду туди тільки для користі хворого, я буду далекий від усього навмисного,

несправедливого і згубного, особливо від любовних справ із жінками і

чоловіками, вільними і рабами");

4)лікарська таємниця ("Що б при лікуванні, а також і без лікування я не побачив або не почув стосовно життя людського із того, чого не варто розголошувати, я замовкну про це, вважаючи подібні речі таємницею");

5)повага до професії ("Клянуся поважати того, хто навчив мене лікарському мистецтву, нарівні з батьками . Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво").

Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу багато корифеїв медицини.

Все майже 50-літнє життя в Росії німецького лікаря (ревного католика)

Ф.І.Гааза (1780-1853), відомого своїм девізом "Поспішайте робити добро", - це справжній приклад моральної геніальності в людській історії. Не випадково в

1994 р. було підняте питання про офіційну канонізацію римсько-католицькою церквою "святого доктора". Головний урок медичної етики, залишений нам доктором Гаазом, який протягом чверті сторіччя був головним лікарем московських тюрем, полягає в тому, що і ув'язнені мають право на гуманне ставлення і якісне медичне обслуговування. У грудні 1982 р. Генеральна Асам-

блея ООН офіційно схвалила "Принципи медичної етики", що зробили такий підхід до ув'язнених нормою міжнародного права. Особлива роль М. І.

Пирогова (1810-1881) у формуванні самостійної сестринської професії нам відома. В роки Кримської війни, коли М. І. Пирогов керував діяльністю прибулих у розташування російської армії сестер милосердя, він вважав, що важливою функцією останніх є, зокрема, здійснення догляду за пацієнтами і передсмертна розрада поранених і хворих.

Частиною сестринської етики є деонтологія. Цей термін вперше вжитий Кантом, походить від грецького слова "deontos" - борг, належне - та "logos” -

навчання і визначає принципи поводження медичного персоналу, спрямовані винятково на максимальне підвищення ефективності лікування і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.

У наші дні вживаються обидва терміни - і "медична етика", і "медична деонтологія". Етика була частиною філософії, мислення поетів, коли,

наприклад, говориться "католицька" або "протестантська медична етика", це підкреслює вихідний світоглядний (у даному випадку - релігійний) аспект,

обов'язковий для лікарів і медичних сестер етичний принцип, норму і стандарт.

Поняття медичної деонтології відбивають саме ці конкретні норми і стандарти.

Початок сучасного етапу медичної етики пов'язаний з Другою світовою війною. Після війни світ дізнався про злочини фашистської антимедицини -

"акціях евтаназії", недобровільних медичних експериментах на військовополонених і т.д. У 1947 р. у вироку американського трибуналу нацистським лікарям був сформульований "Нюрнберзький кодекс" - свого роду етична абетка проведення медичних експериментів на людях. У цьому ж 1947р.

виникла Всесвітня медична асоціація (ВМА) - міжнародна урядова організація лікарів, яка прийняла в 1948 р. "Женевську декларацію", що є сучасним аналогом "Клятви Гіппократа", а в 1949 р. - "Міжнародний кодекс медичної

етики". Протягом півстоліття ВМА прийняла десятки етичних нормативних документів, які, по суті справи, і становлять сучасний зміст медичної етики,

відображеної у вигляді строго сформульованих норм (Декларацій, Заяв і т.д.).

Велика кількість нормативних документів з питань медичної етики зумовлена тим, що, по-перше, сучасний науково-технічний прогрес супроводжується в медицині появою цілком нових етичних проблем

(наприклад, у трансплантології), по-друге, надання медичної допомоги в останні 20-30 років усе частіше розглядається під кутом зору гарантій, захисту прав людини. Протягом останньої чверті ХХ ст. у медицині сформувалася Нова етика, в основу якої покладено "права пацієнта". Спочатку в США, а потім і в інших країнах для її визначення навіть стали вживати новий термін "біоетика".

Біоетику іноді визначають як вивчення етичних аспектів проблемних ситуацій у сучасній медицині - штучного запліднення, аборту, стерилізації,

нового визначення смерті людини (смерть мозку), евтаназії, трансплантації органів, медико-генетичного консультування, надання психіатричної допомоги і т.д. Важливо підкреслити, що в біоетичних дослідженнях беруть участь, крім спеціалістів-медиків, також філософи, богослови, юристи, соціологи і т.д.

Тобто біоетика - це міждисциплінарна область сучасних наукових досліджень.

Особливу гостроту багатьом біоетичним публікаціям надає, ніби постійно присутня у них суперечка із самим Гіппократом (наприклад, із проблем евтаназії або штучного аборту).

Ще одне стисле визначення біоетики може бути таким - це дослідження проблеми прав людини в сучасній медицині. Оскільки захист, гарантії прав людини - це не тільки теоретичне питання, але і практичне, в міру розвитку біоетики йде процес її інституціоналізації, тобто формування особливих суспільних установ, покликаних забезпечити захист прав людини в умовах сучасної медицини. Мова йде насамперед про етичні комітети, які здійснюють контрольні, консультативні функції при проведенні сучасних медико-

біологічних досліджень, аналіз конкретних морально-етичних колізій, що вини-

кають у сучасній клінічній практиці і т.д.

Основними принципами медичної етики є:

-принцип гуманності, поваги людської гідності особистості;

-принцип поваги моральної автономії особистості;

-принцип благодійності;

-принцип справедливості.

Роль Світового Лікарського Товариства (WMA) та Всеукраїнського

Лікарського Товариства (ВУЛТ) у формуванні сучасного лікаря

Світове Лікарське Товариство (World Medical Association – WMA)

засновано ще 1947 року 27 країнами з метою об’єднання та захисту прав лікарів і пацієнтів, тепер нараховує 94 країни-члена. Штаб-квартира WMA знаходиться у Франції.

Емблема Світового Лікарського Товариства (World Medical Association –

WMA)

Як єдина міжнародна орґанізація, яка прагне представити всіх лікарів без огляду на національність чи спеціальність, Світове Лікарське Товариство

(WMA) взяло на себе роль встановлення загальних стандартів у лікарській етиці, які застосовувані в усьому світі. Від свого початку в 1947році воно працювало, щоб запобігти будь-якому повторенню неетичної поведінки,

проявленої лікарями в Нацистській Німеччині та деінде. Першим завданням Світового Лікарського Товариства (WMA) було осучаснити Присягу Гіппократа для використання у ХХ-му столітті; результатом була Женевська Декларація, прийнята на 2-му Загальному Зібранні Світового Лікарського Товариства (WMA) в 1948 році. Відтоді вона була переглянена кілька разів,

найбільше – нещодавно у 2006 році. Другим завданням був розвиток Міжнародного Кодексу Лікарської етики, який був прийнятий на 3-му Загальному Зібранні у 1949 році і переглянений у 1968, 1983 та 2006 роках. Цей кодекс нині піддається подальшому переглядові. Наступним завданням було розвивати етичні настанови для досліджень на людських суб’єктах. Це забрало набагато більше часу, ніж перші два документи; настанов не було аж до 1964

року, коли вони були прийняті, як Гельсінкська Декларація. Цей документ також зазнає періодичних переглядів, найбільше нещодавно у 2000 році.

Додатково до цих основоположних етичних заяв Світове Лікарське Товариство (WMA) прийняло політичні заяви з понад 100 специфічних питань,

більшість із яких етичні з природи, тоді як інші стосуються соціомедичних тем,

включаючи медичну освіту і систему охорони здоров’я. Щорік Загальне Зібрання Світового Лікарського Товариства (WMA) переглядає деякі питання існуючої політики та/або приймає нові.

Світове Лікарське Товариство (WMA) є представником голосу лікарів більшості країн світу, незалежно від їхньої спеціальності, місця проживання чи практики, але вона об’єднує не окремих осіб, а лікарів, орґанізованих у свої єдині національні лікарські об’єднання. У жовтні 2008 року в Сеулі (Південна Корея) на 59-му Світовому Лікарському Зібранні (анґ. World Medical Assembly),

щорічному форумі цієї загальнолікарської орґанізації, Україну в особі Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ), як загальноукраїнської орґанізації, нарешті прийняли у світову лікарську родину. Враховуючи багаторічну активну діяльність Всеукраїнського Лікарського Товариства, як на загальноукраїнському, так і на міжнародному рівні, рішення про повноправне членство України 87 членом Світового Лікарського Товариства (WMA) в цій потужній та впливовій світовій лікарській орґанізації було прийнято одноголосно.

Емблема Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ)

Початок орґанізованого руху українських медиків нових часів розпочинався з Медичної комісії Народного Руху України. За активної участі В.Маргітича з УГС почали гуртуватися з 1989 року. Поволі почала визрівати ідея створення патріотичної професійної орґанізації українських медиків.

Утворився орґкомітет по створенню Української Медичної Асоціації (УМА).

Був написаний проект Статуту та Проґрами УМА, були розповсюджені листівки-відозви по лікарнях Києва і, користуючись депутатськими правами (в

умовах колишнього СССР!), були здійснені публічні звернення через ґазети до

лікарів України депутатами С.Нечаєвим та Л.Пирогом. (див.: “Вечірній Київ” №118 (13933) від 25 травня 1990р.)

27 травня 1990р. у малій залі НДІ ортопедії та травматолоґії відбулася Перша (установча) конференція Київської крайової орґанізації Української Медичної Асоціації (УМА) – Київської Медичної Асоціації (КМА). На конференції було зареєстровано 112 представників від 47 медичних установ м.Києва. Головою Київської УМА був обраний проф. Пиріг Л.А. 30 червня 1990р. у великій залі НДІ (науково-дослідного інституту) ортопедії та травматолоґії відбувся Перший (установчий) з’їзд Української Медичної Асоціації, у якому взяли участь 146 делеґатів, що репрезентували лікарів із 17

областей України. На з’їзді назву “УМА” було змінено на “ВУЛТ”

(Всеукраїнське Лікарське Товариство), з одного боку, оскільки медсестри та інші середні медпрацівники не виявили громадської активності, а з іншого боку також із ознаки на традицію існування лікарських товариств у Києві та Львові в дорадянські часи і наявності Світової Федерації Українських Лікарських Товариств у Вільному Світі, які збереглися в діаспорі після розгрому Українських Лікарських Товариств у підсовєцькій Україні. Президентом ВУЛТу був обраний проф. Любомир Пиріг, депутат Верховної Ради. Невдовзі

вийшов перший номер “Вісника Всеукраїнського Лікарського Товариства”

(Київ, 1990).

3-16 серпня 1990р. вперше на Батьківщині відбувся ІІІ Конґрес Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ) і вперше разом із українськими лікарями України (Української РСР), на якому ВУЛТ був

прийнятий до СФУЛТу.

24-30 травня 1991р. у м.Івано-Франківську відбувся I Європейський Конґрес

Українських Лікарських Товариств (ЄКУЛТ) у якому взяли активну діяльну) участь ВУЛТ та УЛТК. 24 лютого 1992р. ВУЛТ було нарешті зареєстровано

Міністерством Юстиції України, реєстраційний №209.

8-14 серпня 1992р. у м.Харкові відбувся IV Конґрес СФУЛТ. У підготовці з’їзду найбільш активну участь взяло Харківське Лікарське Товариство на чолі з його Головою проф.Людмилою Порохняк. 7 листопада 1992р. відбувся

Другий всеукраїнський з’їзд ВУЛТу у м.Ужгороді та наукова конференція

“Природні чинники в санаторно-курортному лікуванні”. Президентом ВУЛТ повторно було обрано п.Любомира Пирога. 30 липня 1993р. ВУЛТ було перереєстровано. Восени 1993р. у приміщенні Музею медицини України силами ВУЛТу та УЛТК була проведена конференція “Медицина і українська культура”.4-9 вересня 1994р. у м.Дніпропетровську в Катерининському палаці у парку ім.Т.Шевченка відбувся V Конґрес СФУЛТ.

28 квітня 1995р. у приміщенні Української Академії державного управління при Президентові України відбулась наукова конференція “Історія української медицини” та Третій всеукраїнський з’їзд Всеукраїнського Лікарського Товариства. Президентом ВУЛТу уло обрано академіка Л.Пирога. 1996р. у м.Одесі в приміщенні Одеського медінституту відбувся VI Конґрес СФУЛТ у якому взяли участь ВУЛТ та УЛТК.

17 травня 1997р. у приміщенні Української Академії державного управління при Президентові України відбулася науково-практична конференція присвячена проблемам орґанізації охорони здоров’я та у приміщенні Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця

(Кафедра військової медицини) відбувся Четвертий всеукраїнський з’їзд ВУЛТ.

Президентом ВУЛТу було обрано академіка Л.Пирога. 1998р. у м.Ужгороді відбувся VII Конґрес СФУЛТ у якому взяли участь ВУЛТ та УЛТК.

28-29 травня 1999р. у приміщенні Центру роботи з жінками Київської міської держадміністрації (вул.Мельникова 20) відбувся П’ятий всеукраїнський з’їзд ВУЛТ та науково-практична конференція “Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) і сімейна медицина”. На з’їзді 46 делеґатів представляли

Українські Лікарські Товариства з 10 областей України. Президентом ВУЛТу

було обрано академіка Любомира Пирога.

Етичний Кодекс Українського лікаря

Розділ 1. Дія кодексу

1.1. Положення Кодексу необхідно виконувати лікарям, адміністративному персоналу і науковцям, які мають безпосереднє відношення до лікувально-

профілактичної та наукової діяльності у галузі охорони здоров'я.

1.2. Підтримувати і контролювати виконання Кодексу повинні етичні комісії та комітети при закладах охорони здоров’я і наукових установах;

медичних та наукових федераціях, асоціаціях, товариствах та інших громадських організаціях у галузі охорони здоров'я, що визнають цей Кодекс.

1.3. Визнання Кодексу колективом лікарів закладу охорони здоров’я,

наукової установи, вищого медичного навчального закладу або закладу післядипломної освіти, медичною чи науковою федерацією, асоціацією,

товариством або іншою громадською організацією, що діє у галузі охорони здоров'я, підтверджується офіційною заявою до Комісії з питань біоетики при Міністерстві охорони здоров’я України (далі – Комісія з питань біоетики).

У разі порушення Кодексу лікарями медичних, наукових, освітніх закладів,

членами федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій,

що діють у галузі охорони здоров'я та визнають цей Кодекс, до них можуть бути застосовані санкції з боку етичних комісій або комітетів цих закладів і організацій.

Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря або науковця з професійної асоціації, членом якої він є.

1.4. У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу громадськими організаціями, окремими юридичними та фізичними особами,: які діють у сфері охорони здоров'я, відповідна Комісія з питань біоетики зобов'язана досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи з їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні,

адміністративні та юридичні санкції.

1.5.У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і суперечок щодо тлумачення, виконання або порушення положень Кодексу остаточне рішення залишається за Комісією з питань біоетики.

1.6.Комісія з питань біоетики, етичні комісії або комітети закладів охорони здоров’я, наукових установ, вищих навчальних закладів, лікарські об'єднання і асоціації мають право у разі потреби відстоювати і захищати у засобах масової інформації, суспільному житті та в суді честь і гідність лікаря за його згодою, якщо його професійні дії відповідають Етичному кодексу лікаря України.

Розділ 2. Лікар та суспільство

2.1. Головна мета професійної діяльності лікаря (практика і вченого) -

збереження та захист життя й здоров'я людини в пренатальному і постнатальному періоді, профілактика захворювань і відновлення здоров'я, а

також зменшення страждань при невиліковних хворобах, при народженні і настанні смерті.

Етичне ставлення до особистості пацієнта не припиняється і після його смерті.

2.2. Лікар виконує свої обов'язки з повагою до життя, гідності і особистості кожного пацієнта на основі морально-етичних принципів суспільства, виходячи з Клятви лікаря України та цього Кодексу.