Взаємини між медичними співробітниками, пацієнтом та його родиною

обмеженими досягнутим рівнем розвитку медичної науки й клінічної практики.

У складних випадках протікання патологічних процесів у організмі людини лікар нерідко передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності). У цьому випадку, діючи як особа і в конкретній складній клінічній ситуації, лікар виступає носієм не лише індивідуальних професійних якостей, але й тих реальних можливостей, які в певний історичний період має професія в цілому. Отже, до причин лікарських помилок можна віднести стан розвитку медичних знань, імовірність нетипового протікання хвороби в певного пацієнта, викликану особливостями його організму, рівень кваліфікації, професійний досвід лікарів, обладнання медичних закладів діагностичною технікою, їх забезпеченість лікарськими засобами. До цього можна додати й те, що постійно з’являються нові захворювання, а відомі, проте які рідко зустрічаються на практиці, теж можуть становити собою серйозну діагностичну проблему. Можливі й змішані захворювання, які важко розпізнати й лікувати.

Типовим випадком лікарської помилки є безпідставне призначення лікарських засобів. Часто цим грішать молоді лікарі, які з добрих намірів призначають хворому низку медикаментів на всі випадки життя: від голови, від серця, від безсоння. А це призводить до порушення балансу обміну речовин.

Людина починає почувати себе гірше, скаржиться на новий симптом і отримує черговий препарат. Потім досвідчений лікар перекреслює всі призначення,

залишаючи лише аскорбінову кислоту, і хворий одужує. Іншими поширеними випадками є користування ампулами без етикеток, внаслідок чого хворому вводилися не ті препарати; забудькуватість хірургів, коли в черевній порожнині після операції лишають предмети, як-то затискачі, серветки, тампони. Відомі також випадки з досвідченими лікарями, які підписували епікриз, а потім,

шоковані, віталися з "покійником" у коридорі клініки.

Єдиної класифікації лікарських помилок не існує. Умовно їх розрізняють за такими ознаками: діагностичні помилки (помилки при розпізнаванні захворювань і їх ускладнень, помилковий діагноз); лікувальні помилки

(тактичні помилки в лікуванні хворого); технічні помилки (прорахунки при

проведенні діагностичних і лікувальних процедур, операцій); організаційні помилки (недоліки в організації тих чи інших видів медичної допомоги);

деонтологічні помилки (помилки у поведінці лікаря, у його спілкуванні з хворими); помилки у заповненні медичної документації. Таким чином,

сутністю лікарської помилки в будь-якому випадку є добросовісна помилка відносно фактичних ознак вчиненого (встановленого діагнозу, призначеного лікування).

Куди більш небезпечним є нещасний випадок, який неможливо передбачити й попередити в принципі. У медичній практиці під нещасними випадками розуміють несприятливий результат лікування хворого через випадковий збіг обставин. Такі результати найчастіше пов’язані з індивідуальною підвищеною чутливістю хворого до деяких лікувальних препаратів або виникають під час проведення різних діагностичних операцій,

тобто їх не можна передбачити навіть у випадку найдобросовіснішого ставлення медичного персоналу до своїх службових обов’язків. З нещасними випадками найчастіше мають справу хірурги, коли в ході операції з’ясовується,

що хворий має якусь рідкісну патологію. Наприклад, під час звичайної операції по видаленню мигдаликів після видалення першого мигдалика раптом сильним фонтаном вдарила кров з другого. Кровотечу зупинити не вдалося, хвора померла. Виявилося, що хвора мала рідкісну патологію: дуга сонної артерії проходила крізь мигдалик. Однак якщо лікар видаляє апендикс і пошкоджує при цьому нормально розташовану клубову артерію, то це вже не нещасний випадок, а недбалість.

Правопорушення у сфері медичної діяльності кваліфікується у випадку наявності складу злочину. Зокрема, ст. 140 ККУ встановлює кримінальну відповідальність медичних працівників за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків через недбале чи несумлінне до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Науково-

практичний коментар до ККУ вказує, що невиконання професійних обов’язків означає, що медичний працівник не вчинив ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити. Про неналежне виконання професійних

обов’язків ідеться тоді, коли медичний працівник виконує свої обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово. Як злочин кваліфікуються такі дії:

несвоєчасний діагноз, залишення хворого без належного догляду, порушення правил виготовлення чи застосування лікарських засобів, невиконання медсестрою вказівки лікаря про застосування до хворого ліків чи процедур тощо. Але коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків,

а настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 ККУ виключається.

Питання кваліфікації лікарської помилки є дуже важливим, оскільки від цього залежить вирішення питання про настання чи ненастання відповідальності медичного працівника. Уся складність питання полягає в тому,

що визначити співвідношення лікарських помилок, правопорушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині погоджені критерії кожної з цих категорій. При судовому провадженні, під час якого з’ясовується наявність вини медичного працівника, для встановлення обставин звичайно залучають медичних експертів. Проте експерти - це ті ж лікарі, які залучаються для відповіді на питання, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідав нормам медичної професії. Як свідчить практика, лікарі проти один одного негативних висновків не роблять, якщо обставини це допускають. А

відсутність затверджених стандартів надання медичної допомоги дозволяє маніпулювати медичною термінологією, засобами й процедурами відповідно до конкретної ситуації з метою уникнути відповідальності. Але позбавити лікаря права на помилку й притягати його до кримінальної відповідальності щоразу,

коли він не зміг безпомилково визначити захворювання й так само безпомилково лікувати його, означає зупинення розвитку медичної науки, адже саме професійна ініціатива в складних і нештатних ситуаціях дозволяє досягти найкращого результату. У медичній практиці класичне протікання хвороби зустрічається в незначної кількості пацієнтів, а конкретні прояви ставлять перед лікарем щоразу нетипові задачі. І лише високий рівень професійності лікарів і застосування лікування, якого вимагає конкретна ситуація, дозволяє

вирішувати ці задачі. А тому, здається, питання правової кваліфікації лікарської помилки й надалі залишатиметься предметом дискусій серед юристів.

Гуманізму у роботі медичної сестри

М. Я. Мудров — основоположник клінічної медицини в Росії — давав високу етичну оцінку праці жінок, які залучалися до догляду за хворими, і

ласкаво називав їх «сиділками». Він відводив їм важливу роль у виходжуванні важкохворих і створенні сприятливої обстановки в лікарнях.

Традиції сестринською справи пов'язані із діяльністю Флоренс Найтін ейл (англ. Florence Nightingale; *12 травня 1820 — †13 серпня 1910) —

англійська медсестра, організатор і керівник загону санітарок під час Кримської війни 1853—1856 років, сестра милосердя і громадський діяч Великобританії).

Флоренс Найтінґейл народилася 12 травня 1820 у Флоренції. З 1837 по

1839 подорожувала з батьками по Європі. Якось вона відвідала один з

притулків для хворих бідняків на околиці Лондона, так званий «робочий будинок» і жахнулась від побаченого. Хворі лежали по троє - четверо на одному ліжку, точніше, на матраці з брудної соломи, заразних не відокремлювали від незаразних, лікарі бачили в них тільки піддослідних для медичної практики. Лікували лише тих, хто міг заплатити гроші. Про доглядальниць, Дейл Річардс, один з біографів Флоренс Найтінгейл, пише: «У

ті дні медсестри не мали ніякої підготовки, не було ніяких шкіл. Жінки просто просиджували біля ліжка хворого або вмираючого». У 1849 вирішила стати сестрою милосердя. У 1853 стала керуючої невеликій приватній лікарнею на Харлі-Стріт у Лондоні.

У жовтні 1854, в період Кримської кампанії, Флоренс Найтінгейл разом з

38 помічницями, серед яких були черниці і сестри милосердя, відправилася в польові госпіталі спочатку в Скутарі (Туреччина), а потім до Криму.

Послідовно проводила в життя принципи санітарії і догляду за пораненими. У

результаті менш ніж за шість місяців смертність у лазаретах знизилася з 42 до

2,2%. У 1856 році Флоренс на свої гроші поставила на високій горі в Криму над Балаклавою великий хрест із білого мармуру на згадку про солдатів , лікарів і медсестер, загиблих у Кримській війні.

Кримська війна зробила Флоренс Найтінгейл національною героїнею.

Повернулися з фронту солдати, розповідали про неї легенди, називаючи її «леді зі світильником», тому що ночами з лампою в руках вона завжди, як добрий світлий ангел, сама обходила палати з хворими.

Після повернення до Англії в 1856 Флоренс Найтінгейл було доручено реорганізувати армійську медичну службу. У 1857 уряд виділив кошти на організацію комісії з проведення в життя необхідних реформ. У 1859

Найтінгейл добилася, щоб лікарні були оснащені системами вентиляції і каналізації; лікарняний персонал в обов'язковому порядку проходив необхідну підготовку; у лікарнях велася строга статистична обробка всієї інформації. Була організована військово-медична школа, в армії велася роз'яснювальна робота про важливість профілактики хвороб.

Флоренс Найтінгейл написала ряд книг - «Нотатки про чинники, що впливають на здоров'я, ефективність і управління госпіталями британської армії» (Notes on Matters Affecting the Health, Efficiency and Hospital Administration of the British Army, 1858) і «Як потрібно доглядати за хворими»

(Notes on Nursing: What It Is and What It Is Not, 1860).

Під час війни Найтінгейл вдалося зібрати по підписці велику суму грошей,

на які в 1860 була організована перша в світі школа сестер милосердя при лікарні Святого Томи в Лондоні. Незабаром випускниці цієї школи почали створювати аналогічні установи при інших лікарнях.

Померла Флоренс Найтінгейл у Лондоні 13 серпня 1910. У 1883

Найтінґейл була нагороджена Королівським Червоним хрестом, а в 1907 —

орденом «За заслуги». Померла Найтінґейл у Лондоні 13 серпня 1910 року.

Жінка, котра народилася майже два століття тому — в 1820 році — й усі свої відміряні дев'яносто років присвятила праці медичною сестрою в багатьох країнах світу, першою збагнула необхідність реформи в медичній освіті, без якої будь-який прогрес у лікуванні хворих може бути зведений нанівець. Саме вона вперше у світовій історії організувала школу медичних сестер як автономний світський навчальний заклад із власними фондами та керівною радою, а не як підструктуру лікарні, й уперше застосувала наукові методи у вирішенні проблем сестринської справи. І саме Флоренс Найтінґейл перша заявила, що сестринська справа має бути незалежною, самостійною і почесною професією, суміжною з медичною, а не підпорядкованою їй. І тому саме день її народження — 12 травня — вважається Міжнародним днем медичної сестри.

Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.

Однією з основних рис характеру медичної сестри має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки. М.І. Пирогов говорив з цього приводу: «Необхідно мати мужність обнародувати свої помилки, щоб застерегти від них інших працівників».

Медична сестра повинна сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Вона зобов'язана бути завжди зібраною, спокійною і врівноваженою, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування.

Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд медичного персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з

прибраним під шапочку волоссям, медична сестра викликає довір'я хворого. І

навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Особливості спілкуваня медсестри у медичному колективі

Комунікативні навички і психологічна освіта потрібні медсестрі на всіх етапах сестринського процесу. Сестринський процес - це певний спосiб

мислення i дiй по вiдношенню до основних об’єктiв сестринської справи -

людей, довкiлля, здоров’я. Цей метод органiзацii i надання сестринської допомоги включає в себе пацiєнта i сестру як взаємодiючих осiб.