Нестандартизовані самозвіти

Оскільки “Я-концепція” проявляється здебільшого у розгорнутому самоописі (у щоден­никових записах, у нестандартизованих відповідях на питання анкети чи інтерв'ю, у листах і т.д.), з'являється можливість застосувати до деякої сукупності текстів процедуру контент-аналізу. На цьому заснована, зокрема, приведена нижче методика.

Тест двадцяти тверджень на самовідношення (1966). Випробуваного просять протягом 12 хвилин дати 20 різних відповідей на питання, звернене до самого себе: «Хто я такий?». Випробуваного просять давати відповіді в тому порядку, у якому вони спонтанно виникають, і не піклуватися про послідовність, граматику і логіку. Аналіз даних досліджень дозволив виділити ряд категорій, що згодом використовувалися в контент-аналізі: соціальні групи (стать, вік, національність, релігія, професія), ідеологічні переконання (філософські, релігійні, політичні і моральні висловлення), інтереси і захоплення, прагнення і мети, самооцінки.

Загальна тенденція полягає в тому, що «приєднані» твердження, у яких фіксується приналежність випробуваного до тієї чи іншої категорії людей («студент», «син», «чоловік»), виносяться раніш, ніж «диференційні» (вказують на специфічну ознаку - «занадто товстий», «невдачлива людина»). Найбільш часті категорії, виявлені на великих вибірках у закордонних дослідженнях: професійна ідентичність, сімейна роль і статус, подружня роль і статус, релігійна ідентичність, стать і вік. У відповідях досить чітко просліджуються соціологічні закономірності; так, вік частіше згадують молоді і люди похилого віку, жінки частіше згадують свій сімейний статус, чоловіки - статеву приналежність. У той же час психологічні закономірності, що лежать в основі відповідей на питання тесту, дотепер недостатньо ясні. Звичайно робиться припущення, що порядок називання категорій відповідає виразності і значимості відповідних ознак, тобто структурі самоідентичнос-тей, однак ця теза не є доведеною. Цілком можливі впливи з боку стереотипів заповнення офіційних анкет і облікових карток чи з боку захисних стратегій, при яких найбільш значиме відсувається «на потім».

Діагностичне використання прийому 20 тверджень має потребу у виявленні соціокультурних норм, специфікованих за віком і статтю, у рішенні теоретичних і методичних проблем кодування відповідей. Уже показано, що відповіді дітей відрізняються від відповідей дорослих: перші частіше визначають себе через свої ситуативні і часткові прояви. Ясно також, що в етнічно однорідному суспільстві відповіді, що стосуються раси і національності, будуть зустрічатися рідше, ніж в етнічно різнорідному. Необхідно розрізняти відповіді, що стосуються самоідентичності в рамках індивідного рівня самосвідомості (тобто такі, що відображають приналежність до таких груп, до яких неможливо не належати, живучи в суспільстві, статеву, вікову, національну, сімейну) і відповіді, що стосуються особистісної самоідентичності. Остання відбиває приналежність випробуваного до груп людей, членство в яких є результат або власного вибору, самовизначення, або специфічних обставин життя, або специфічної самооцінки (мислитель, захисник навколишнього середовища, невдаха, фантазер і т.д.). Особистісна самоідентичність, таким чином, стуляється з найбільш значимими вимірами диференційної складової «Я-образу». Без знання соціокультурних і статевовікових норм інформативними виявляються лише крайні, найбільш нетипові випадки, як, наприклад, вказівка тільки на свої недоліки чи вказівка тільки на свої індивідні ідентичності.

Оцінюючи стандартизовані самозвіти із застосуванням контент-аналізу в цілому, треба відзначити, що основне їхнє достоїнство в порівнянні зі стандартизованими самозвітами складається в потенційному багатстві відтінків самоопису й у можливості аналізувати самовідношення, виражене мовою самого суб'єкта, а не нав'язаним йому мовою дослідження. Це, однак, є й одним з обмежень цього методу - суб'єкт із низькими лінгвістичними здібностями і навичками самоопису виявляється в гіршому положенні в порівнянні з людиною, що володіє багатою лексикою і навичками самоопису для передачі своїх переживань. Ці розходження можуть затушовувати розходження в самовідношенні і «Я-концепції» у цілому. З іншого боку, усякий контент-аналіз обмежує можливість обліку індивідуальної своєрідності випробуваного шляхом накладення готової системи категорій, тим самим наближаючи результати, отримані цим методом, до тих, що виходять за допомогою стандартизованих самозвітів. На нестандартизовані самозвіти також впливає стратегія самопрезентації, що повинна враховуватися при інтерпретації результатів.

Ідеографічні методики, засновані на використанні психосемантических закономірностей, аналізі індивідуальних матриць, при якому простір самоопису і його змістовних осей не задаються апріорно на основі усереднених даних, а виявляються за результатами конкретного досліджува­ного, причому результати інтерпретуються не шляхом співвіднесення з «нормою», а в порівнянні з іншим и характеристиками того ж суб'єкта, можуть також застосовуються в діагностиці «Я-концепції».

Ці методи були викладені раніше при описі діагностики індивідуальної свідомості; вони цілком придатні і до аналізу самосвідомості, а саме до диференціюючої складової «Я-концепції». Відзначимо лише, що основними труднощами в їхньому застосуванні є необхідність більш диференційованої системи діагностичних висновків, заснованої на вивченні різноманітних індивідуальних варіацій, які виявляються цими методами. Якщо така дослідницька робота не пророблена, то діагностичне значення тих чи інших варіантів структур свідомості чи самосвідомості виводиться зі здорового глузду, що, природно, зводить нанівець цінність самої ідеографічної процедури.

Використання проективних технік у дослідженнях самовідношення і «Я-концепції» у цілому викликане необхідністю редукції впливу стратегій самопрезентації і засновано не на психоаналітичному тлумаченні проекції, а скоріше на уявленнях про прояв загальної властивості нашого відображення дійсності - його прогностичності (Леонтьєв А. М., 1975; Рубінштейн С. Л., 1959), і виявляється в тому, що структура особистості, уявлення про себе, і самовідношення, можуть «проектуватися в недостатньо структурованій ситуації» (Соколова Є.Т., 1980). Як правило, проективні показники використовуються для аналізу трьох різних аспектів самовідношення, що певною мірою скриті при аналізі прямого самозвіту . Мова йде по-перше, про ті несвідомі компоненти самовідношення, що припускають внутріо­собистісний захист, який не допускає це самовідношення до свідомості; по-друге, про «непомічене, ненавмисне самовідношення», що викликає в людини труднощі при їх адекватній вербалізації; по-третє, про ту «небажану» самооцінку, що суперечить соціально-прийнятним зразкам особистості.

Найбільше часто для аналізу самовідношення використовується екс­пресивна проективна методика малювання людини, розроблена К. Маховер. Оскільки при інтерпретації існує відома невизначеність: чи відносити той чи інший аспект малюнка до «Я-концепції» і самовідношення чи до образотворчої здатності людини. Окремі автори запропонували модифікацію методики, з наступною оцінкою малюнка за тими чи іншими стандартними самооціночними шкалами (Shannon D., 1965). Були виділені графічні особливості малювання, що мають діагностичне значення, зокрема стать, форма частин, пропуск деталей, орієнтація малюнка на аркуші, послідовність малювання; ці особливості, інколи не мають достатнього теоретичного й емпіричного обґрунтування (Хоментаускас Г. Т., 1985).

Символічні завдання на виявлення «соціального Я» - одна з найбільш популярних проективних методик. Діагностичний інструмент являє собою серію оригінальних символічних проективних проб, спрямованих на вимір самовідношення і самоідентичності.

Розроблювачі методики Б. Лонг, Р. Циллер і Р. Хендерсон виходили з припущення, що фізична дистанція на аркуші паперу між кружками, що символізують «Я» і значимих інших, може бути інтерпретована як психологічна дистанція, позиція ліворуч від інших - як пережита цінність «Я», позиція вище - як пережита «сила» «Я», всередині фігури, складеної з кружків інших, - як включеність і залежність, поза - як незалежність «Я». Передбачалося також, що невербальні відповіді досліджуваних менше піддаються впливу факторів, іррелевантних виміру «Я-концепції».

Символічні завдання відповідають різним аспектам (вимірам) «Я-концепції»:

Самооцінка визначається як сприйняття суб'єктом своєї цінності, значимості в порівнянні з іншими. Досліджуваному на аркушіі паперу пред'являється рядок, що складається з восьми кружків, і пропонується вибрати кружок для себе і для інших людей зі свого оточення. Чим лівіше розташований кружок, що означає самого досліджуваного, тим вище його самооцінка.

Сила визначається як перевага, рівність чи підпорядкованість стосовно визначених авторитетних фігур. Мірою сили є більш високе положення кружка, що позначає «Я», у порівнянні з кружками, що позначають інших. Досліджуваному пред'являється кружок, що означає «Я», в оточенні півкільця, що складається з інших кружків. Досліджуваний повинен вибрати з цих кружків той, котрий означає іншу людину (батька, учителя, начальника).

Індивідуація - пережита, мислима подібність чи відмінність від інших людей. Досліджуваному пред'являється аркуш паперу з розміщеними на ньому у випадковому порядку кружками, що позначають інших людей; внизу розміщаються два кружки: штрихування одного з них збігається, а іншого не збігається зі штрихуванням інших кружків. Випробуваному пропонується визначити, який із двох зайвих кружків означає його «Я».

Соціальна зацікавленість - сприйняття себе частиною групи чи відокремленим від інших. Досліджуваному пред'являється аркуш паперу з зображеним на ньому трикутником, на вершинах якого знаходяться кружки, що позначають інших людей (наприклад, батьків, учителів, друзів). Досліджуваний повинен розмістити кружок, що означає «Я». Якщо кружок розміщують всередині трикутника, то досліджуваний сприймає себе як частина цілого, якщо поза ним - то він сприймає себе відокремленим від соціального цілого.

Ідентифікація - включення чи не включення себе в «Ми», що утворюється з конкретним іншим. Досліджуваному пред'являються горизонтальні ряди кружків, ліві крайні з яких позначають конкретних людей (матір, батька, друга, вчителя і т.ін.). Досліджуваний повинен вибрати кружок у кожному ряді, що позначає його. Чим більше кружків між «Я» і іншим, тим слабкіше «Ми».

Егоцентричність — сприйняття себе «фігурою» або «тлом». Досліджуваний розташовує кружок, що означає «Я», і кружок, що позначає іншого, усередині великого кола. Якщо свій кружок досліджуваний розташовує ближче до центра, ніж кружок іншого, це свідчить про егоцентричність.

Складність - міра диференційованості «Я-концепції». Досліджуваному пропонуються 10 горизонтальних рядів геометричних фігур різної міри складності. Чим складніший вибір фігури для «Я» робить досліджуваний, тим більш складною є його «Я-концепція».

Простота й оригінальність символічних завдань, можливість їхнього застосування до різного контингенту досліджуваних (починаючи з трирічних дітей і закінчуючи дорослими) привертають до цієї методики велику увагу. У літературі представлено достатньо даних, зібраних як авторами методики, так і іншими дослідниками, що свідчить про надійність і валідність завдань, хоча і не в однаковій мірі кожного з них (Wylie R, Burns R., 1979).