IPO

1. Предмет і завдання історії первісного суспільства

ІПС висвітлює початковий етап становлення й розвитку людини і суспільства, який завершився з виникненням стародавніх цивілізацій. Це найбільший період історії,

який за тривалістю майже в 600 разів перевищує всі наступні періоди історичного розвитку разом взяті. А за можливостями відтворення та історичного дослідження – один із найбільш складних і суперечливих етапів розвитку людства. Зрозуміло, що від тих неосяжно далеких часів (понад 3,5 (1,5) млн.р.т.) до нас дійшло обмаль історичних свідчень. Реконструкція ІПС – це результат синтезу різних наук:

археології, антропології, приматології, геології, генетики, етнографії та лінгвістики.

До того ж досліднику первісності здебільшого доводиться мати справу з фрагментами або суперечливими рештками того далекого минулого. Все це спричинює те, що в первісній історії залишається ще чимало невирішених проблем.

ІПС досліджує найдавніші етапи виникнення і розвитку людства, тобто започатковує вивчення історичного процесу як такого. Предметом дослідження ІПС є вивчення історії з часу виникнення людини і суспільства до створення перших держав. Завдання ІПС: з’ясувати час і місце виявлення людини, зародження і розвиток господарської діяльності (всебічне вивчення життя людини за ІПС). ПС – це дописемна історія, яка потребує використання, крім специфічних джерел, ще й додаткових методичних і теоретичних засад.

2. Знання про первісне суспільство у середньовіччя

Історичні джерела Середніх віків показують, що вчені тих часів досягли великих успіхів в багатьох науках, та це не відноситься до ІПС. До 15-16 століть (Епоха Великих Географічних Відкриттів) навіть накопичення етнологічних матеріалів йшло дуже повільно. Середньовічна наука була в руках церкви, яка розглядала історичний процес зі сторони Біблії. Інші пояснення походження людини рахувалися єрессю і жорстоко переслідувались. Мігель Сервет вказав на схожість будови тіла людини і мавпи, за що був спалений в 1553 році. Андрій Везалій написав книгу "Будова людського тіла" в якій розповів, що у жінок і чоловіків однакова кількість ребер (12 з обох боків) за що ув вбитий інквізиторами в 1564

році. Є деякі джерела раннього і середнього середньовіччя, що дають нам точні дані про різні племена, але їх не багато. Відомі книги італійця Плано Карпіні і Гільома Рубрука. В Епоху Великих Географічних Відкриттів з’явилось багато літератури в якій описувались новознайдені населення та їх звичаї. Томас Гоббс (англійський філософ) в 1651 вперше видав гіпотезу, що первісна община була матріархальною.

3. Місце різних наук у вивченні історії первісного суспільства

Дослідження історичного процесу базується на історичних джерелах (носії інформації, яка є основою для реконструкції минулого людства), якими по суті є будь-які матеріальні об’єкти, створені в процесі діяльності людини. Особливістю джерелознавства первісної історії є залучення археологічних, етнологічних,

антропологічних, лінгвістичних, природничих джерел для її вивчення. Важливе значення для реконструкції періоду ПС має фізика, хімія та інформатика.

Археологія постачає ІПС прямими фактами, що мають більш-менш тверду хронологічну приуроченість, що спирається на методи абсолютного датування або,

за їх відсутності, на порівняльно-типологічний метод. Хронологічно вона охоплює повністю часові межі існування первісного суспільства. Вивчає господарську діяльність, зброю, знаряддя праці, поселення (можемо дізнатись чисельність,

матеріал, технології виготовлення, щільність населення), обряди поховання (соц.

статус, діяльність людини, хронологія, фізичні особливості людини), релігійні погляди, етапи розвитку, соц. розшарування. Виборність археологічного матеріалу при розкопках залежить від того, що земля зберігає нам не весь комплекс культури,

а лише те, що потрапляло на горизонт проживання або закладалося в могили. При зміні місця проживання все цінне забиралося з собою, в будинках і на поселеннях залишався мотлох, він і потрапляє до рук археологів. Будь-яка культура і будь-яке суспільство знищували всі сліди попередніх суспільств і культур, знищувалося під впливом природних явищ. Все ж, при всіх цих обмеженнях археологічний матеріал безперечно дозволяє здійснити ряд наукових процедур і зробити певні висновки, в

чому і полягає його історичне значення. Він дає можливість простежити динаміку зовнішніх форм культури.

Етнологія тісно контактує з археологічними дослідженнями, вона дає можливість дізнатись про сімейні відносини, духовні аспекти, культ, речі побуту, традиції. Але етнологічні дослідження виникають лише з появою цивілізацій. Вся розробка її була націлена на те, щоб з найбільшою повнотою і ретельністю описати предмет дослідження, а саме культуру і побут, соціальні інститути та суспільну структуру того чи іншого народу. Традиційно при цьому найбільша увага приділялася відсталим народам, і в цьому пункті особливо етнологія контактує з ІПС, оскільки культура відсталих народів служить основним матеріалом для первісно-історичної реконструкцій. Етнологія дає нам багатий матеріал щодо функціонального значення окремих предметів речової матеріальної культури, але ще більша її роль в реконструкції суспільних відносин і духовної культури первісності.

Палеоантропологія – наука, що вивчає скелети первісних людей різних епох і,

використовуючи результати вивчення біології сучасної людини, приводить до встановлення їх біологічних характеристик. Проблеми: фрагментація залишків, в

давнину практикувався обряд трупоспалення, різнорідність популяцій, погане збереження скелету, могильники найчастіше складаються з поховань декількох поколінь. Реконструкція: дані приматології, данні досліджуються в першу чергу морфологічно, порівнюються з іншими знахідками, реконструкція кісток, опис і вивчення ендокранів (зліпків внутрішньої порожнини черепної коробки) створює базу для дослідження мозкової діяльності. За допомогою антропології ми можемо дізнаватись про еволюцію зовнішності та розумової діяльності, прослідити вплив зовнішніх факторів на розвиток людини, розселення ойкумени, перенаселення людей.

Четвертина геологія дає можливість дізнатись про зміни земної поверхні протягом історії первісного суспільства, рівень океану і його динаміку, інтенсивність берегової тектоніки, місцеві особливості серйозних змін природного середовища в різних частинах ойкумени, зміну клімату (палеокліматологія), палеозоологію,

палеоботаніку, хімічний аналіз (для вивчення поселень). Геологія має важливе значення для хронології - нашарування геологічних шарів, стратиграфічні колонки в

печерах, послідовність горизонтів залягання на відкритих стоянках важливі для періодизації. Методи хронології: геологічні дослідження, стратиграфічний принцип,

залягання геологічних шарів, геохронологічної метод (стрічкові глини). Проблеми:

різне нашарування в різних областях ойкумени у зв'язку з різними кліматичними умовами викликають суперечки в хронології.

Археозоологія (палеозоологія) охоплює вивчення всіх викопних тварин, вивчення кісткових останків тварин (давніх і приручених). Вивчення залишків птахів, риб,

тварин і безхребетних важливі для реконструкції характеру полювання, рибальства,

збиральництва. Вивчає древні види, їх еволюцію, проблему доместикації тварин.

Проблема: фрагментація.

Археоботаніка - збиральництво, зародження землеробства, еволюція флори, її вплив на первісних людей. Має зв'язок з археологією. Використовує дендрохронологічний метод.

Фізика і хімія. Розширили технічні можливості історії, збагачення її реконструкції.

Досить ефективні 4 методи хім. датування: радіокарбонний - період напіврозпаду С в 5730 років з помилкою в 40 р.; калій-аргоновий - піврозпад калію і аргону, в 2

млн. р., фіз. (археомагнітний, термолюмінесцентний).

Лінгвістика. Спостереження над вокалізацією мавп, у тому числі і вищих, спекуляції антропологів по тлумаченню морфологічних структур мозку і голосового апарату в плані відновлення генезису мови занадто невизначені, щоб їм можна було надавати серйозне значення. Моріс Сводеша створив принципові засади і лексикостатистики,

і глотохронології.

4. Питання термінології в ІПС

Не одноманітні погляди і на термін «первісна історія» . Деякі радянські вчені вважають невдалим прийнятий в західній літературі термін «доісторія»

(«передісторія», «преісторія»), який відриває безписемними первісну історію від письмової історії. Однак і термін «первісна історія» («історія первісного суспільства») частина радянських дослідників розглядає як недостатньо точний.

При цьому вказують, що якщо початкове людство було дійсно первісним, то пізніше воно вже вийшло з цього стану. Крім цього, назви первісних людей у різних країнах не одноманітні. Всі ці проблеми термінологічного характеру ускладнюють процес дослідження та вивчення історії первісного суспільства.

5. Періодизація та хронологія ІПС

При вивченні ІПС, використовують два види хронології: абсолютну та відносну.

Абсолютна встановлює точні або приблизні дати існування явищ в часі. Ці дати можуть рахуватись в різних одиницях часу (день, рік, тисячоліття) від якогось визначеного моменту, який називають ерою. Важливу роль в вивченні ІПС відіграє метод, який полягає в розпаді вуглеводу в органічних залишках (допомагає встановити точну дату найдревніших об'єктів). Його відкрив Ліббі. Існують ще магнітний, дендрохронологічний і фторовий методи встановлення дат древніх об’єктів.

Відносна - при її встановленні час не вимірюють мільйонними одиницями, а лише оцінюють співвідношення між подією в часі (висвітлює подію яка пройшла раніше чи пізніше іншої, але не каже пізніше чи раніше). Зазвичай використовують геологічну або археологічну систему хронології. Відносна геологічна хронологія заснована на послідовності напластування земної кори. Ділиться на 5 геологічних ер: архейську. археозойську, палеозойську, мезозойську і кайнозойську. Також використовують археологічну відносну хронологію. Палеоліт (нижній-100 тис.років назад, середній40 тис.років назад і верхній-6 тис.років назад), мезоліт (10-6

тис.років), неоліт (6-4 тис.років), енеоліт (4-3 тис років), бронзовий вік (2 тис.років),

залізний вік 1 тис.років). Відносна археологічна хронологія не є періодизацією ІПС.

Вона має велике значення для вивчення та систематизації древніх пам'ятників. А.

Фергюсон (шотландський філософ) - в 1767 році створив хронологічну періодизацію, в якій поділив розвиток людства на 3 етапи: Дикість, Варварство,

Цивілізація.

6. Місце людини в природі

В епоху палеоліту (40-15 тис. років), основу існування первісного суспільства складало полювання на великих тварин, яке супроводжувалось збором комах,

молюсків, рослинної їжі і т .п. Первісна людина брала від природи рівно стільки,

скільки було необхідно для забезпечення її харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення і систематичного використання знарядь мисливства і праці. Для їх виробництва використовувався кремінь, кварц, гірський кришталь, вулканічна лава. Техніка виготовлення знарядь поступово вдосконалювалась. Важливою відмінністю між людьми і іншими видами тварин було використання вогню. Спеціалісти вважають,

що близько 300 тис. років тому людина почала використовувати вогонь, що виникав від блискавок та інших причин, а близько 150 тис. років тому людина навчилась добувати його. Його використання зробило людину менш залежну від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізовувались природою. За своїм складом це органічні відходи їжі і одежі, які є звичними для навколишнього середовища. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення, однак в цілому її взаємостосунки з природою носили гармонійний характер. Первісна людина сприймала світ,

відчуваючи себе частинкою природи. Л. Леві-Брюль у своїй праці ―Первісне мислення‖ відмічає, що між групами первісних людей і землею на якій вони існували встановились відносини співучасті, коли кожна соціальна група відчувала себе містично пов`язаною з тією частиною території, яку вона займала або по якій пересувалася.

7. Найбільш близькі родичі людини в тваринному світі

За будовою і фізіологічним особливостям найбільш близькими родичами людини є людиноподібні мавпи-гомініди. Вивчення генетичних механізмів показало найбільшу схожість людини з шимпанзе. Поряд з сімейством антропоморфних у всіх класифікаціях виду приматів виділяються сімейство гомінід, що об'єднує сучасну людину і її найближчих предків. Для всіх представників цього сімейства

характерні великий мозок, який за складністю своєї будови перевищує мозок інших приматів, випрямлене положення тіла і ходіння на двох кінцівках, рухлива і здатна до тонкого маніпулювання кисть з розвиненим великим пальцем, протиставленим всім іншим. Гомініди в антропології виділяються на підставі двох простих критеріїв:

двоногість і редукція зубо-щелепного апарату (зменшення іклів, параболічна форма зубної дуги, укорочені щелепи). Вони також відрізняються від інших приматів більш великим мозком (від 600 до 2000 см3). Схожість людини з мавпами:

харчується готовими органічними речовинами; організм багатоклітинний; подібний план будови скелета і систем органів: нервової, дихальної, кровообігу, травної і т.д..

З класом ссавців людину об'єднує: волосяний покрив; молочні залози і вигодовування дитинчати молоком; високорозвинена нервова система; поділ грудної та черевної порожнин діафрагмою; внутрішньоутробний розвиток плода;

великі розміри головного мозку, що має численні звивини, спрямованість очниць вперед, протиставлення першого пальця іншим на верхніх кінцівках, наявність нігтів на пальцях. За будовою і фізіологічним особливостям найбільш близькими родичами людини є людиноподібні мавпи. Відмінності людини від мавп:

прямоходіння (притаманне тільки людині); будова руки (кістки пальців рухливі,

великий палець протиставлений іншим), тільки людська рука здатна до тонких видів роботи і високоточних рухів; сильно розвинені тім'яні, скроневі і лобові частки мозку, в яких розташовані найважливіші центри психіки й мови, розвинена мова;

організація життя не тільки за біологічними, але і за соціальними законами.

8. Давні гомініди.

До кінця середнього і до верхнього плейстоцену, виключаючи його останній етап,

відносять форми, що займають проміжне положення між найдавнішими гомінідами і сучасною людиною. Вони характеризуються великою морфологічною різноманітністю. Більш ретельне їх вивчення показало, що всі вони відносяться до одного виду - Homo primigenius, - інакше названому неандертальською людиною (за назвою місця першої знахідки у Німеччині поблизу Дюссельдорфа). Пізніше останки неандертальців були виявлені в Англії, Бельгії, Німеччині, Франції, Іспанії,

Італії, Швейцарії, в Криму, в різних областях Африканського материка, у Середній Азії, Палестині, Ірані, Іраку, Китаї. Давні гомініди були середнього зросту, сильного статури, з добре розвиненою мускулатурою, менш рухливі, обсяг мозку від 1200 до

1600 см3, але їх структура мозку була примітивна - слабо розвинені лобні долі.

Гомініди - найбільш високоорганізоване сімейство людиноподібних мавп. Включає сучасну людину, його попередників - палеоантропів і архантропів, а також, на думку більшості вчених, австралопітекових. У сімейство включають 2 підродини -

австралопітекові і власне люди (Homininae) з 1 родом - людина (Homo) і 2 видами -

людина прямоходяча (Н. erectus) і людина розумна (Н. sapiens). Н. sapiens

поділяється на 2 підвиди - неандерталець (Н. s. neanderthalensis) і сучасна людина

(Н. s. sapiens). Деякі дослідники до роду Homo відносять окремі види пітекантропа,

неандертальця і сучасної людини. Гомініди є гілкою вищих приматів, яка після відокремлення її від спільної з понгідами гілки призвела до виникнення Н. sapiens.

Однією з ключових проблем походження сімейства є питання про час дивергенції від загального вихідного предка гомінідної і понгідної гілок еволюції. Дані палеонтології (кісткові залишки копалин вищих приматів) свідчать про розбіжності гомінідів і понгідів (15-20 млн. років тому, в епоху середнього або навіть нижнього міоцену) від вихідної предкової групи - дріопітеків, кісткові залишки яких виявлені в Африці, Азії та Європі.

9. Знахідки австралопітеків та їх значення

Австралопітек - група приматів, за будовою проміжна між мавпами та людьми.

Існували приблизно 6-4 мільйонів років тому переважно на території південної Африки. У будові черепа австралопітека ми бачимо як примітивні (спадистий лоб,

великі надбрівні валики) так і прогресивні (параболічна форма щелепи) риси. В

середньому, його об’єм мозку становить 520 см3. Зріст їх був від 120 до 150 см.,

вага від 30 і до 70 кг. Вони були всеїдними, жили в праобщині. Вони вже вміли користуватися палкою та каменем.

Вперше австралопітеки були виявлені в 20-30 рр. 20 ст. Спочатку вчені вважали, що це вид високорозвинутої мавпи, аж до 1953 року, поки Л.Ліні в Олдувайській

ущелині не знайшов їх залишків. Вчені також знайшли кістки австралопітека, якому дали назву Люсі, вона жила приблизно 3 млн. років тому. Вперше рештки австралопітека були знайдені у 1924 році на півдні Африки в Таунгі і описані у 1925

році Робертом Дартом: скроня маляти, відомого як «Бейбі із Таунга», дозволила зробити висновок, що австралопітеки були прямоходячими.

10. Знахідки людини розумної та їх значення

В Європі перші H. sapiens з'явилися близько 60 тис. років тому. Пройшовши через Південну Азію десь 45 тис. років тому, вони досягли Австралії, а 12 тис. років тому через так званий Берингійський міст дійшли до Північної Америки. Становленню людського суспільства сприяли виникнення мови, узгоджені колективні дії та праця.

Серед людиноподібних істот людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою та здатна до її створення. Вирізняючою особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності.

Дуже високий ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе — не менш 90% схожих генів. Проте в морфологічному відношенні людина вельми відрізняється від людиноподібних мавп пропорціями кінцівок, S-подібною формою хребта з виразними вигинами в шийному й поперековому відділах, особливим розташуванням і розвитком деяких м’язів у зв’язку з прямоходінням, низькою розширеною формою тазу, сплощенням в передньозадньому напрямі грудної клітки,

склепінчастою стопою з масивним та приведеним великим пальцем при деякій редукції решти пальців, наявністю повного зіставлення великого пальця кисті,

сильним розвитком папілярних візерунків на пальцьових подушечках рук.

Об'єм головного мозку у них був таким же, як і в наших сучасників — 1500-

1800см3, зріст — 170-180 см. Знахідки були зроблені в різних місцях земної кулі, в

тому числі і на території бувшого Радянського Союзу. Найбільш відомі з них, які зроблені у Франції поблизу містечка Кро-Маньйон,— кроманьйонці. Цей етап еволюції людини характеризується трьома основними особливостями: припиненням

біологічної і початком соціальної еволюції; формуванням основних рас; високим рівнем розвитку культури, який характеризується обробкою не лише кам'яних знарядь праці, а й прикрас, кам’яних фігур, малюнків. Все це свідчить про появу на цій стадії абстрактного мислення.

11. Знахідки пітекантропів та їх значення

Першим був знайдений найбільш давній з усіх відомих зараз первісних людей -

пітекантроп. Кістки пітекантропа вперше були виявлені в результаті пошуків, що тривали з 1891 по 1894 рр. голландським лікарем Е. Дюбуа поблизу Трініля на о.

Ява. Знайдені ним черепна кришка і стегно відразу показали величезне значення трінільскіх знахідок, так як було виявлене одне з найважливіших ланок у ланцюгу розвитку людини. У 1936 р. в Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа. У 1937 р місцеві жителі доставили в Бандунгську геологічну лабораторію з Сангірана найбільш повну кришку черепа пітекантропа, з скроневими кістками, а потім в Сангірані були виявлені й інші останки пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Всього зараз відомі знахідки останків принаймні семи особин пітекантропа.

Як показує сама його назва, пітекантроп (мавполюдина) пов'язує древніх високорозвинених мавп типу австралопітека з первісною людиною більш розвиненого типу. Про таке значення пітекантропа найбільш повно свідчать черепа зі знахідок в Трінілі та Сангірані. У цих черепах поєднуються специфічні мавпячі й чисто людські риси. До перших відносяться такі особливості, як своєрідна форма черепа: похилий лоб і велика товщина черепних кісток. Але в той же час пітекантроп був уже цілком двоногою істотою. Обсяг його мозку (850-950 см3) був у 1,5-2 рази більше, ніж у сучасних людиноподібних мавп. Однак за загальними пропорціями і ступенем розвитку окремих часток мозку пітекантроп більше наближався до антропоїдів, ніж до людини. Судячи по знайденим залишкам рослин,

пітекантроп жив у лісі, що складався з дерев, які й зараз ростуть на Яві, але в умовах дещо більш прохолодного клімату, існуючого нині на висоті 600-1200 м. Непрямим доказом того, що пітекантроп виготовляв кам'яні знаряддя праці, служать грубі