Rybalka_Ivan_Istorija_Ukrajiny_Pidruchnyk_dl_39_a_vuziw_Chastyna_1

від Путивля до Острогозька і далі на південь і схід пересе­ ленці заснували багато слобід, з яких виросли міста, такі, як Харків, Суми, Лебедин, Охтирка, Білопілля та ін.

Таким чином, відбувалося швидке заселення Слобід­ ської України, що дістала назву від слова «слобода», як називали переселенці свої нові місця проживання.

Російський уряд співчутливо ставився до переселенців із України, наділяв їх землею, допомагав їм хлібом, посів­ ним матеріалом, грошима, не порушував їхнього козаць­ кого устрою.

Інтенсивно розгорталися і переговори між Хмельниць­ ким та російським урядом. Наприкінці грудня 1650 — на початку січня 1651 р. Хмельницький направив до царя по­ сольство на чолі з М. Сулічичем. У січні 1651 р. до Чигири­ на прибув російський дипломат — думний дяк Ларіон Лопухін, у липні до Хмельницького заїхав, повертаючись із Москви, назаретський митрополит Гавриїл, який повідо­ мив, що «наказано ему, гетману, его государскую милость и заступление объявить». У серпні того ж року до Москви - було надіслано гетьманських послів С. Савича, Л. Мозиря,

І.Золотаренка.

Улютому 1651 р. Земський собор у Москві розглянув питання про можливість розірвати мир з Польщею і при­ йняти Військо Запорізьке у підданство царя. Собор вирі­ шив прийняти Військо Запорізьке під високу руку москов­ ського царя і почати війну з Польщею. Але тоді це рі­ шення не було втілене в життя, бо Росія ще не була готова до війни з Польщею.

Після укладення Білоцерківської Боротьба угоди в другій половині 1651 — на народних мас початку 1652 р. в Україну почали наприкінці 1651— повертатися магнати й шляхтичі, на початку 1652 р. які відновлювали феодально-крі- Розгром польсько- посницькі порядки. У відповідь на шляхетського це уже наприкінці 1651 р. на По- війська під Батогом дніпров'ї, Чернігівщині й Полтав­ щині спалахнули великі селянські повстання. Протестували й незадоволені складанням

зменшеного реєстру козаки, більша частина яких мала по­ вернутися в підданство до панів. Народні маси фактично не прийняли ненависну Білоцерківську угоду.

В цей час польський уряд і Хмельницький збирали сили для нових битв. Коронний гетьман Калиновський своє 20-тисячне військо, в якому було багато іноземних найман­ ців, розташував на Брацлавщині, в долині недалеко від

220

м. Ладижина (поблизу сучасного села Четвертинівки Тростянецького р-ну Вінницької обл.), на невигідних пози­ ціях. Перед табором була річка, на флангах ліси й болота, за табором — гора Батіг. Приспавши увагу польського ко­ мандування повідомленням про похід у Молдову начебто невеликого загону козаків, Хмельницький з чотирма ко­ зацькими полками — Чигиринським, Черкаським, Переяс­ лавським, Корсунським — і загонами татар на чолі з мур­ зою Нурадіном швидко наближався до польського табору. 22 травня 1652 р. почалися сутички кінноти. Козацьке вій­ сько оточило противника. Наступного дня, коли підійшли його основні сили, відбулася генеральна битва. Оточені з усіх боків, польські війська, в тому числі й Калиновський, були майже повністю знищені.

Битва під Батогом була блискучим зразком операції на оточення і винищення військ противника. Сучасники по­ рівнювали її з перемогою карфагенського полководця Ганнібала в 216 р. до н. е. над римлянами під Каннами.

		Унаслідок	розгрому		польсько-
	Наступ	шляхетських	військ	під	Батогом
	польсько-	і селянсько-козацьких повстань
шляхетських військ		влада шляхетської		Польщі на
на	Правобережжі	більшій частині України знову бу-
на початку 1653 р.		ла ліквідована. З початку 1653 р.
	Бої	польсько-шляхетські війська від-
під	Монастирищем	новили руйнівні напади на україн­
		ські міста й села. Особливою жор­

стокістю відзначався польський шляхтич Стефан Чарнецький, який у березні 1653 р. з десятитисячним військом раптово з'явився на Брацлавщині. Але Іван Богун на пів­ нічний схід від Брацлава під м. Монастирищем (тепер се­ лище міського типу Черкаської обл.) розгромив його.

Як польський король, так і Богдан Молдовський Хмельницький готувалися до но- похід 1653 р. вих битв. Однак увагу Хмельниць­ кого відвертали молдовські спра­ ви. Проти союзника Хмельницького Лупула виступали ва-

ласький господар Матей Басараб і семиградський князь Юрій Ракоці, які при підтримці польського уряду у квітні 1653 р. захопили Ясси і посадили на господарський стіл ватажка молдовських бояр канцлера (логофета) Стефана Георгіцу. Лупул закликав на допомогу українські війська. Тиміш Хмельницький 21—22 квітня 1653 р. розгромив Гео­ ргіцу і повернув господарський стіл Лупулові, а потім ра­ зом з молдовським військом почав наступ на Валахію.

221

Спочатку він здобував перемоги, але коли валаські війська дістали допомогу від Польщі, козацько-молдовські загони зазнали поразки. Козаки й Тиміш повернулися до Чигирина.

Лупула вигнано з Ясс, І він утік до Хмельницького, у якого попросив допомоги. Родина Лупула з численними скарбами сховалася у фортеці Сучаві на березі Серету. Тиміш із загоном швидко рушив на допомогу і уже 10 серпня об'єднався з сучавським гарнізоном, обложеним молдовським, угорським, валаським і польським війська­ ми. 2 вересня 1653 р. Тимоша було поранено, і через чоти­ ри дні він помер. 9 жовтня сучавський гарнізон змушений був здатися, але на почесних умовах: козаки вільно ви­ йшли з Сучави, вивізши і тіло Тимоша.

	Головне польське		військо восени
Бої під	1653 р. зосередилося під м. Жван-
м. Жванцем	цем (тепер	село	Кам'янець-По-
	дільського	р-ну	Хмельницької

обл) поблизу Кам'янця-Подільського, на лівому березі Дністра, напроти Хотина. Очолював його сам польський король. Українські війська і татарські загони оточили польське військо, яке опинилося в тяжкому становищі че­ рез холодну зиму, голод, часті атаки козаків та захоплення ними польської казни. Але й цього разу шляхетське війсь­ ко було врятоване татарами. Кримський хан Іслам-Гірей 5 грудня 1653 р. уклав з польським королем сепаратну угоду, за якою король зобов'язувався заплатити татарам 100 тис. польських злотих і дозволив їм протягом 40 днів грабувати й брати ясир на Волині. Щодо України було до­ мовлено, що її відносини з Польщею регулюватимуться умовами Зборівської угоди.

Залишивши під Жванцем частину військ на чолі з Іва­ ном Богуном, Хмельницький з іншими полками 24 грудня 1653 р. прибув до Чигирина.

6. Українсько-російський договір 1654 р. Приєднання України до Росії

Україна За шість років війни у численних на роздоріжжі кривавих битвах український на­ род величезним напруженням сво­ їх сил здобув багато перемог над польсько-шляхетськими

військами. Але завдаючи відчутних ударів Речі Посполи­ тій, Хмельницький у перший час ще не мав наміру відрива­ ти Україну від Польської держави. Він стояв, як про це

222

говорить ряд істориків (В. К- Липинський, Д. І. Дорошен­ ко та ін.), на позиції козацького автономізму, тобто пра­ гнув перетворити козацтво на рівноправний з шляхтою стан, а Україну урівноправити в межах Речі Посполитої з Польщею і Литвою.

Уже в перші роки війни в Україні, та і в Польщі, поши­ рювалися чутки, що Хмельницький хоче "відновити «давньоруське» або створити нове князівство, що він титу­ лує себе «князем Русі», що козаки хочуть заснувати неза­ лежну державу. Але тоді для унезалежнення України ще не склалися необхідні передумови. Як відзначав В. К- Ли­ пинський, головні учасники війни — неграмотна козаччина і таке ж неграмотне селянство не могли витворити своєї власної державної ідеології, керівна верства — козацькі старшини і шляхта не мали належної ваги, щоб провести в життя свої сепаратистичні плани. Та й гетьман Хмель­ ницький не набув тоді ще всенародної довіри. Лише в ході війни в процесі формування Української козацької держа­ ви дедалі більше поширювалася й утверджувалася ідея незалежності цієї держави.

Однак чим далі тривала війна, тим більше Хмель­ ницький, старшини і народні маси переконувалися, що ли­ ше своїми силами без чужої допомоги Україна в той час визволитися з-під влади шляхетської Польщі не могла. Одним із претендентів на роль покровителя України міг бути турецький султан, який мав достатньо сил, щоб про­ тистояти зазіханням Польщі на Україну. Між Хмельниць­ ким і султанським урядом велися переговори. В 1651 р. Оттоманська Порта навіть оголосила про прийняття у ва­ сальну залежність гетьмана і Військо Запорізьке. Але реально допомога турецького султана обмежувалася тіль­ ки тим, що у бої включалися лише татари, які були дуже ненадійними союзниками і своєю зрадницькою поведінкою, грабунками й забиранням людей у неволю завдавали ве­ ликого горя населенню України. До того ж не могла зник­ нути релігійна несумісність православних і мусульман, не­ нависть до «бусурманів».

Природно, що в цих умовах погляди Хмельницького й населення України зверталися до одновірної Москви. Піс­ ля першого листа цареві Олексію Михайловичу від 8 черв­ ня 1648 р. Богдан Хмельницький протягом усієї війни під­ тримував зв'язки з царським урядом, домагаючись вклю­ чення Російської держави у війну з шляхетською Поль­ щею. Хмельницький перед московськими послами підкрес­ лював необхідність спільного захисту єдиної для ро-

223

сійського і українського народів православної віри, роз­ вінчував перебільшені уявлення про силу шляхетської Польщі, наголошував на великих перевагах, що їх матиме Росія в разі переходу України під владу царя.

У Москві розуміли важливість союзу з Україною, бо він передусім відкривав шлях на південь — до Чорного моря і на захід. Він послаблював Польщу, розладнував можли­ вий союз Хмельницького з Туреччиною, посилював Росію випробуваним 300-тисячним козацьким військом. Але три­ валий час, через складні внутрішні й зовнішні умови, а та­ кож з розрахунку на ослаблення обох воюючих сторін — Польщі й України, царський уряд займав вичікувальну позицію, обмежуючись відправленням в Україну хліба й солі, дозволом українцям переселятися на окраїнні землі, обміном посольствами. *

Особливо пожвавилися зв'язки між Богданом Хмель­ ницьким і російським урядом у 1652—1653 рр.— останні роки визвольної війни. Майже безперервно йшли посоль­ ства з України в Москву і з Москви в Україну. У січні 1652 р. Хмельницький послав до Москви свого посланця Івана Іскру. Іскра у посольському приказі заявив, що геть­ ман і «все військо запорізьке» бажають, щоб «.„царськое величество пожаловал велел их принять в свою царского величества сторону...». У грудні 1652 — січні 1653 рр. у Москві провадили переговори Самійло Зарудний з товари­ шами. Зарудний говорив, щоб цар «...велел их принята под свою государеву высокую руку...»

6 січня 1653 р. Хмельницький скликав у Чигирині раду старшин, яка вирішила з Польщею не миритись, а продов­ жувати добиватися прийняття України під високу руку мо­ сковського царя. У квітні — травні 1653 р. переговори в Москві провадило посольство, очолюване Кіндратом Бурляєм і Силуяном Мужиловським. У розмові з представни­ ками царського уряду 22 квітня посли заявили, що україн­ ці з поляками миритися не хочуть і просять царя їх «...при­ нять под свою государеву высокую руку и учинил-бы им на неприятелей их на поляков помочь думою и своими госуда­ ревыми ратными людьми». В свою чергу царський уряд виряджав своїх послів до Богдана Хмельницького, зокре­ ма наприкінці травня 1653 р. виїхали до Чигирина А. Мат­ веев та І. Фомін.

Ускладнення становища в Україні змусило царський уряд прискорити вирішення питання про її долю. 22 черв­ ня 1653 р. в Україну з Москви вирушив стольник Федір Ладижинський з грамотою царя Олексія Михайловича,

224

в якій давалася згода на перехід України під високу царську руку. Про це в грамоті говорилося так: «И мы, великий государь, возревновав о бозе благою ревностию и возжелев по вас... изволили вас принять под нашу царского величества высокую руку... А ратные наши

люди по нашему	царского величества указу збираютца
и ко ополчению строятца».
	Для остаточного розв'язання пи-
Рішення Земського	тання про відносини України з Ро-
собору 1 жовтня	сією і початок війни з Польщею
1653 р.	1 жовтня 1653 р. було винесене
	на розгляд Земського собору, який

зібрався у Грановитій палаті Кремля. В рішенні Земського собору вказується, що «бояре и думные люди», а також «столники и стряпчие, и дворяне московские, и дьяки,

ижильцы, и дворяне ж и дети боярские из городов, и го­ ловы стрелецкие, и гости, и гостиные и суконные сотни

ичерных сотен и дворцовых слобод тяглые люди, и стрель­ цы» «приговорили», щоб царю «... гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское с городами их

иземлями принять под свою государскую руку». Земський собор вирішив почати з Польщею війну, «сто­

яти и против польского короля война весть». Для дальшої долі України важливим було визнання Росією України як вільної, незалежної країни. Про це у рішенні Земського собору говорилося так: «Чтоб их не отпустить в поддан­ ство турському султану или крымскому хану, потому что они стали присягою королевскою вольные люди».

Присутні на Соборі висловлювали бажання брати участь у війні, говорили, що вони будуть за честь пам'яті батька царя і самого царя Олексія Михайловича «стояти и против литовского короля война весть», служилі люди «за их государскую честь учнут с литовским королем битися, не щадя голов своих и ради помереть за их государскую честь». «А торговые всяких чинов люди вспоможеньем и за их государскую честь головами ж своими ради помереть...»

Після ухвали Земського собору Посольство 9 жовтня 1653 р. для її здійснення В. Бутурліна. з Москви в Україну було вирядже-

Переяславська рада но посольство на чолі з ближнім боярином Василем Васильовичем Бутурліним. Крім Бутурліна, в складі посольства були

окольничий І. Алферов і думний дяк Л. Лопухін. А всього в посольстві їхало понад 40 різних сановників і службов-

8 «Історія України», ч. 1

225

ців: дев'ять стольників, три стряпчі, сім дворян, 13 піддя­ чих і перекладачів. Посольство супроводжували 200 стріль­ ців з трьома офіцерами.

До Переяслава посольство прибуло 31 грудня 1653 р. і було урочисто зустрінуте старшинами. Богдан Хмельниць­ кий, який за кілька днів до цього повернувся з-під Жванця в Чигирин, прибув до Переяслава 6 січня 1654 р. і 7 січня відвідав Бутурліна.

Про діяльність посольства В. Бутурліна, Переяслав­ ську Раду і оформлення відносин між Україною і Росією українських документів в оригіналах фактично немає. Ді­ знаємося про ці події передусім з Статейного списку — тобто письмового звіту — посольства В. Бутурліна, в яко­ му, звичайно, події зображуються у вигідному для ро­ сійського уряду світлі. У цьому списку говориться, що вранці 8 січня у гетьмана відбулася таємна рада з гене­ ральними старшинами й полковниками, на якій, мабуть, обговорювалися умови («статті») переходу України під владу російського царя.

Того ж дня, 8 січня, як говориться далі у списку, о дру­ гій годині дня ударами в литаври скликався народ на за­ гальну раду «... слышати совет о деле хотящем совершитися». За короткий час на майдані зібралося «великое множество народу всяких чинов» — козацькі старшини, козаки, селяни, міщани, духівництво, шляхтичі, тих, хто присягали в Переяславі цього дня цареві, перелі­ чуються 284 чол.

Коли народ зібрався, говорилося далі в Статейному списку В. Бутурліна,— в коло вийшли старшини Й геть­ ман. Ставши посередині, Богдан Хмельницький звернувся до народу з промовою. Коротко розповівши про шестиріч­ ну війну проти шляхетської Польщі, гетьман сказав, що Рада скликана для того, щоб народ обрав собі «... госуда­ ря из четырех, кого вы хощете»: турецького султана, крим­ ського хана, польського короля або російського царя. Далі Хмельницький охарактеризував кожного з них. Він сказав, що турецький цар це бусурман: всім вам відомо, якої біди зазнають наші браття, православні християни, греки, і в якому утиску вони від безбожних. Кримський хан також бусурман; ми його поневолі прийняли до дружби, і якого нестерпного лиха ми зазнали! Яка неволя, яке нещадне пролиття християнської крові, які утиски від польських па­ нів,— нікому з вас розповідати не треба... А православний християнський великий государ цар східній є з нами одно­ го благочестя грецького закону, одної віри, ми одно тіло

226

з православною церквою Великої Росії, що головою має Ісуса Христа. Цей великий християнський государ зми­ лувався над нестерпним пригніченням православної церкви в нашій Малій Росії, не знехтував наших шести­ річних безперестанних благань, тепер прихилив до нас милостиве царське серце, зволив прислати до нас своїх великих ближніх людей з своєю царською ласкою,— «... которого естьли со усердием возлюбим, кроме его царския Высокий руки, благотишнейшаго пристанища не обрящем. А будет кто с нами не согласует теперь, куды хочет вольная дорога».

«К сим словам весь народ возопил: волим под царя во­ сточного, православного...» Після цього переяславський полковник Павло Тетеря ходив по колу і запитував, чи Всі так бажають. «Рекли весь народ: вси единодушно. Потом гетман молыл: буди тако. Да господь бог наш сукрепит под его царскою крепкою рукою. А народ по нем вси еди­ ногласно возопил: боже, утверди, боже, укрепи, чтоб есми во веки вси едино были».

Після закінчення Ради Хмельницький і старшини по­ їхали до «заїзжого» двору, де розміщалося російське по­ сольство. Бутурлін урочисто передав Хмельницькому цар­ ську грамоту, яку зачитав присутнім військовий писар. Бу­ турлін у своїй промові розповів про хід переговорів з Поль­ щею, про попередні зносини Війська Запорізького з Мо­ сквою і про рішення царя прийняти під свою руку гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями, а також допомогти їм «государевими ратними людьми» у боротьбі проти Польщі.

По закінченні цієї зустрічі Хмельницький з старши­ нами й послами «в кареті» поїхали до соборної Успенської церкви, де місцеве українське духівництво, а також духів­ ництво московське, що прибуло разом з послами, уже під­ готувалося до прийняття від гетьмана і старшин присяги цареві.

Але прибувши до Успенської церкви, Хмельницький зажадав від російських послів учинити «веру», Тобто при­ сягу, від імені царя, що «ему, государю, их, гетмана Богда­ на Хмельницкого и все Войско Запорожское, польскому королю не выдавать, и за них стоять, и вольностей не на­ рушать, и хто был шляхтич, или казак и мещанин, и хто в каком чину наперед сево и какие местности у себя имел, и тому б всему быть попрежнему». Бутурлін став доводи­ ти, що в Московській державі тільки піддані самодержцю «веру чинят», а того, що «за великого государя веру учи-

8*

2*7

нити, николи не бывало и впредь не будет». Гетьман же і все Військо Запорізьке без всякого сумніву мусять присяг­ ти цареві, а «великий государь учнет их держать в своем государском милостивом жалованье, и в призренье, и от недругов их во оборони и в защищенье, и вольностей у них не отымает, и маетностями их, чем кто владеет, великий государь их пожалует, велит им владеть попрежнему».

Але така відповідь Бутурліна не задовольнила Хмель­ ницького та старшин, і вони пішли*на двір переяславсько­ го полковника Павла Тетері на раду, а посли залишилися, в церкві. З ради Хмельницький присилав до церкви Тетерю й миргородського полковника Лісницького, які перекону­ вали послів скласти присягу, але вони знову відмовилися зазначивши, що гетьману і полковникам «непристойно»' говорити про «веру» царя, тому що «государское слово пременно не бывает».

Через деякий час Хмельницький і старшини повернули­ ся до церкви і заявили послам, що вони «во всем покладываютца на государеву милость, и веру по евангельской за­ поведи великому государю вседушно учинить готовы, и за государское многолетное здоровье головы складывать ра­ ди; а о своих делах учнут они, гетман и все Войско Запо­ рожское, бити челом великому государю». Після цього гетьман і старшини склали присягу, «веру государю учи­ нили на том, что быти им з землями и з городами под госу­ даревою высокою рукою навеки неотступным». Отже, Хмельницький і старшини Склали присягу за умови, що російські посли гарантували царським словом здійснення висуненйх ними вимог — оборони України від зазіхань во­ рогів, збереження існуючого адміністративного устрою

ісуспільного ладу.

Склавши присягу, Хмельницький з старшиною поїхали на «заїзжий двір», де Бутурлін урочисто вручив Хмель­ ницькому привезені з Москви корогву (прапор), булаву, ферезею (кафтан), шапку,а також подарунки — «соболі». При врученні кожної речі Бутурлін виголошував промову. Після цього гетьман з товаришами відбув з «заїзжого двору».

9 січня і в найближчі дні в тій же соборній церкві було приведено до присяги «сотников, и ясаулов, и писарей, и казаков и мещан». За московськими даними в Переяславі склали присягу 284 чол.

Бутурлін та інші посли, крім Переяслава, прийняли присягу на вірність російському цареві від населення Чер­ нігова і Ніжина.

228

10—12 січня 1654 р. гетьман Хмельницький, писар Виговський та інші старшини вели переговори з Бутурліним та іншими царськими послами. Йшлося про міжнародні й військові питання (оборона України від можливого польського наступу, відносини з Кримським ханством та ін.) і про внутрішній устрій України. Хмельницький і стар­ шини домагалися, щоб був збережений становий поділ, щоб шляхтич був шляхтичем, а козак козаком, а міщанин міщанином, щоб козаки судилися у полковників і сотників, щоб не відбирали у козаків та їхніх вдів маєтностей, щоб війська козацького було 60 тис, щоб на гетьманську була­ ву був наданий Чигиринський полк. Бутурлін і посли запевняли.що цар «пожалует их, хто в каком чину был, и ны­ не будет так же: шляхтич шляхтичем, казак казаком, ме­ щанин мещанином».

12 січня до послів прийшли писар Виговський, військо­ вий суддя Самойло, переяславський полковник Тетеря та інші старшини, тобто, мабуть, більша частина Старшин­ ської ради. Вони сказали послам: «Не изволили де вы при­ сягать за великого государя нашего его царское величе­ ство, и вы де дайте нам письмо за своими руками, чтоб вольностям их, и правом, и маетностям быть попрежнему, для того чтоб всякому полковнику было что показать, приехав в свой полк». На це посли відповіли: «то дело не­ статочное, что нам дати вам письмо за руками своими, да и вам о том говорить непристойно. Мы вам и преж сего сказывали, что царское величество вольностей у вас не отимаем, и в городах у вас указал государь до своего госу­ дарева указу быть попрежнему вашим урядником и судитца по своим правам и маєтностей ваших отнять государь не велит». •

До російських послів окремо, без відома гетьмана, при­ йшла шляхта (Остап Виговський, батько писаря, його син Данило, Силуян Мужиловський та ін.). Шляхтичі говори­ ли, щоб «шляхта была меж козаков знатна, и судилась бы по своим правом, и маетностям бы за ними быть попрежне­ му». И приносили на письме имена свои, воєводства и уря­ ды розписали». Але Бутурлін відповів шляхті, що «они де­ лают непристойным обычаем: еще ничево не видя, сами себе пописали воеводства и уряды, чего и в мысль взяти не годилось».

13 січня Хмельницький з старшинами приїхав до Бу­ турліна з прощальним візитом, передав листа до царя, в якому дякував цареві за те, що він прийняв Військо Запо­ різьке «под крепкую и высокую руку». 14 січня Бутурлін

229