40. Суть і різновиди аліментарної неплідності

Повноцінна і збалансована годівля тварин – основний фактор, що визначає перебіг всіх фізіологічних процесів в їх організмі, забезпечує досягнення максимальної продуктивності і високої якості продукції, здатності до відтворення і пристосування до антропогенних, біотичних і абіотичних умов існування.

Аліментарна неплідність може бути потрійного походження:

1. на ґрунті загального голодування (що рідко буває) чи постійного недогодовування тварин;

2. на ґрунті перегодовування чи високоенергетичної однобокої годівлі при обмеженому моціоні чи повній його відсутності (що часто трапляється у свинарстві);

3. на ґрунті якісно неповноцінної годівлі.

Аліментарна неплідність обумовлена порушенням норм, правил і режиму годівлі тварин.

Неплідність на ґрунті загального недогодовування (голодування). Недогодовування – це зменшення кількості і якості кормів в раціоні тварин протягом тривалого часу, що супроводжується зниженням усіх функцій організму і клінічно проявляється їх помарнінням або виснаженням.

Неплідність на ґрунті перегодовування (ожиріння) буває при згодовуванні тваринам великої кількості бурякового жому, браги, макухи, надмірне застосування концентратів без врахування норм. Виник розлади, особливо при відсутності моціону, нейрогуморальної регуляції статевої ф-ії, зокрема в ланці гіпофіз-яєчник. На ґрунті розладів проміжного обміну приводить до значного збільшення вмісту кетонових тіл у крові, що в свою чергу порушує роботу ферментних систем. Паренхіматозна тканина в яєчниках заміщується жировою, що депонує у своїх клітинах прогестерон, який гальмує фолікулогенез.

Неплідність на ґрунті якісно неповноцінної годівлі наступає тоді, коли загальна поживність раціону відповідає установленим вимогам щодо фізіологічної потреби організму, але у ньому не вистачає таких життєвоважливих компонентів як білки, вітаміни, макроелементи і мікроелементи або кількісне співвідношення між ними порушене.

Зниження енергетичного рівня годівлі приводить до зниження активності гіпоталамо-гіпофізарного комплексу, зменьшується виділення ФСГ і ЛГ, послаблюється функціональна активність яєчників, гальмується фолікулогенез та овуляція.

При недостатньому забезпеченні організму білком у тварин спостерігається тривала анафродизія, знижується біологічна повноцінність гамет, зростають випадки ембріональної смертності, народження недорозвиненого приплоду і, навпаки, при надмірній білковій годівлі на фоні нестачі вуглеводів виникають розлади травлення, а тоді й обміну речовин та функцій ендокринної системи.

При силосній годівлі виникає великий дефіцит цукру (на 50–80 %), знижується засвоєння інших поживних речовин, що сприяє ацидозу, пригнічує захисні сили організму і є передумовою для виникнення запальних процесів, сприяє виникненню ацидозу, жирової дегенерації внутрішніх органів, особливо печінки, знижується її нейтралізуюча функція і замість глюкози в кров поступають кетонові тіла.

Проте при концентратному типі годівлі і нестачі легкозасвоюваних вуглеводів у рубці жуйних змінюється відношення ЛЖК – знижується в них вміст оцтової та пропіонової кислот, зростає доля масляної кислоти. В результаті – знижується концентрація цукру в крові до 32–36 г/л, зростає кількість кетонових тіл до 98–100 мг% (норма 2–7 мг%).

За недостатнього постачання тварин вітамінами порушується функція ферментів і гормонів, що негативно відбивається на морфології яєчників і матки, гальмуються процеси їх нейрогуморальної регуляції. В порожнині матки створюється внутрішнє середовище, у якому яйцеклітина і спермії або зигота гинуть. Клінічно такі розлади проявляються неповноцінним статевим циклом з анафродизією або німфоманією.

Обмін поживних речовин в організмі тварин тісно пов’язаний з вмістом у раціоні необхідних макро- та мікроелементів.

Діагностика аліментарної неплідності базується на аналізі поживності раціонів годівлі тварин, даних біохімічних досліджень крові з врахуванням біогеохімічних провінцій та симптомів виявленої патології.

Профілактика аліментарної неплідності передбачає нормовану годівлю тварин з врахуванням їх фізіологічного стану, продуктивності і характеру використання. Обов’язковим елементом профілактики є регулярний моціон та випасання тварин.

20В 41. Фізіологія і біохімія сперми Сперма – складна біол.рідина. утворюється під час еяколяції та складається з чол..стат.кліт. та плазми сперми.

У жеребця та кнура сперма розбавлена в 30-50 разів, за рахунок секрету придаткових залоз, у бугая і барана в 2-5 разів.

Сперміїв в еякуляті: баран-24-50%, бугай-10-20%, кнур-7%, жеребець -3%.

Об’єм еякуляту: баран-1-5мл, бугай-4-15мл, жеребець-50-100мл, кнур-200-400мл. на об’єм і концентрацію сперміїв в спермі впливає: порода, тип годівлі, умови утримання, стан здоров’я, кратність взяття сперми, тип нервової діяльності.

Сперма містить: вода – 85-98%; сухі речовини – 2-15%(білки більше 60%, ліпіди- до 13%, мінеральні речовини – 1,8%).

Спермій – це високоспеціалізована клітина,що скла з головки( містить генетичну інформацію),шийки(збудження руху),тіла(метаболічна) та хвоста(рухова) Середня довжина 58-70мкр, а ширина 1-5мкр. Спермії містять 75% води і 25% сух р-ни(білки ,ліпіди,мінер.р-ни)

У придатку сім’яника спермії набувають додаткового ліпопротеїнового покриву, що склад з білкіа та ліпідів, які містять фосфор. Голівка складається з складного білку( нуклеопротеїд та ліпопротеїд).,ДНК.Серед амінокислот у сперміях найбільше аргініну. Тіло і хвіс на 75% скл.з простих білків

Плазма сперми – секрети, виілення придатка сім’яника , ампул сім’япроводів, секрети придаткових стат. залоз, а також уретральних.,розбавляє густу масу сперміїв, активізує, збуджує рух сперміїв, а також створює умови для переживання сперміїв протягом 1-2діб у стат.орг.самки., і є поживним середовищем для сперміїв.