64.Стилі педагогічного спілкування

Унікальність особистісних якостей, комунікативних можливостей вчителя, його творча індивідуальність, характер стосунків з учнями, специфіка учнівського колективу виявляються у стилі педагогічного спілкування.

Принципово важливими особистісними якостями педагога є його ставлення до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, негативне, зокрема ситуативно-негативне, стійке негативне), володіння організаторською, комунікативною техніками.

Стиль педагогічної діяльності супроводжують стилі поведінки (конфліктний, конфронтаційний, співробітництва, компромісний, пристосовницький, стиль уникнення, придушення, суперництва і захисту), які створюють його фон, надають йому відповідного емоційного забарвлення. Кожний стиль припускає домінування монологічної або діалогічної форми спілкування.

Стиль спілкування залежить передусім від ставлення до дитини і може бути авторитарним, демократичним або ліберальним.

Педагогічне спілкування має певну систему стилів . їх особливості залежать від обставин та індивідуальних характеристик учасників (В. Кан-Калік). Серед них виокремлюють:

1) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Головними його ознаками є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, співроздуми та співпереживання щодо спільної діяльності. Від учителів, які обирають такий стиль спілкування, діти не відстають, оскільки спілкування з ними сповнює їх позитивними емоціями;

2) спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Але інколи педагоги перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно впливає на весь навчально-виховний процес;

3) дистанційне спілкування. Таке спілкування обмежується формальними взаєминами. Навіть позитивне ставлення педагога до дітей не дає йому змоги уникнути авторитарності, що знижує загальний творчий рівень спільної з учнями роботи (у класах можуть бути нібито хороша дисципліна, висока успішність, але відчуватимуться значні прогалини у вихованні учнів). Певна дистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути головним критерієм у стосунках;

4) спілкування-залякування. Для нього характерне негативне ставлення до учнів і авторитарність. Вдаються до нього педагоги, нездатні організувати спільну діяльність. Ознаки такого спілкування проявляються в репліках: “Я не погрожую, але попереджаю”, “Спробуйте тільки..., попереду іспит...”;

5) спілкування-загравання. Воно поєднує позитивне ставлення до дітей з лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, подобатися дітям, але не шукає доцільних способів організації взаємодії, не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілого педагога, але справжньої користі йому і дітям не приносить.

65-69 Виховання та його особливості Існує чотири типи виховання

Авторитарний тип виховання. Батьки цього типу дуже суворі. Вони вимогливі до своїх дітей, тримають їх під постійним контролем. Такі батьки в той же час не реагують на запити і потреби дітей. Менш сприйнятливі до потреб дітей. Вимагають послуху і карають часто дуже суворо. Не піклуються про те, щоб діти виросли незалежними і впевненими у собі людьми. Діти, на їхню думку, повинні беззаперечно виконувати вимоги батьків. Такі батьки дуже рідко (інколи взагалі ніколи) пояснюють своїм дітям, чому вони пред'являють такі вимоги до дітей. Власна влада для цих батьків - понад усе. Якщо дитина розбила дорогу вазу - її негайно карають (не переймаючись про випадковість того, що трапилось.) Індиферентний тип виховання. Байдужість. Тип характеризується низьким рівнем вимогливості, але з іншого боку, відмічається слабкою реакцією на запити і потреби дитини, віддаючи перевагу іншим справам. Необхідність встановлювати правила і виховувати дитину - це для них марна витрата часу. Якщо хтось займається вихованням дітей, то це бабусі і дідусі. Діти, частіше за все, в таких сім'ях, виховуються в інтернаті, дитячому садку. Розбита ваза - привід покричати на дитину і цим обмежитися ( може і не бути реакції). Дозволяючий тип виховання. Для батьків цього типу перш за все властиво задовольняти потреби, усі потреби дитини і бути невимогливими. Діти в таких сім'ях виростають, як без батьківського догляду. Батьки хочуть бути не батьками, а друзями. Мама і тато намагаються домовитися з дітьми, дозволяючи їм приймати участь у суперечках. Часто рішення залишаються за дітьми. Поведінка таких дітей практично нічим не обмежена. Вони роблять те, що їм хочеться. Розбита ваза може стати причиною хвилюватися за дитину, навіть якщо дитина розбила її навмисне. Авторитетний тип виховання. Для дітей встановлені правила, рамки, границі. Батьки послідовні у контролі над дітьми і правильно розуміють, чого вимагають від дітей. Прагнуть пізнати потреби і запити дітей. Потреби дітей для батьків важливіші, ніж суворе дотримання правил. Коли бажання дитини порушують встановлені правила, тоді правила одержують верх над дитячими бажаннями. Обов'язковий контроль дітей з боку батьків. В обговоренні питань допускається обмін думками, проте останнє слово залишається за батьками. До різних дітей застосовується індивідуальний підхід. В дітях вітається незалежність, але в рамках, встановлених батьками. На прикладі розбитої вази: запитають у дітей, як це сталося. Продемонструють своє почуття з приводу розбитої вази і покарають винуватця, якщо розбита не навмисне - закличуть дитину бути більш охайною.