7. Пані Боварі

Флобер не лише намагався якомога повніше дослідити особистість. Головним для письменника залишається соціальний чинник. Він створює «Етюд провінційних звичаїв», як сказано в підзаголовку твору. Основний предмет зображення митця - провінція і провінційні типи, тобто пересічні обивателі та їх звичаї, стосунки, мораль. Герої нічим не вирізняються зі свого середовища. Це звичайний провінційний лікар Шарль Боварі, його дружина Емма, аптекар Оме, священик, лихвар Лере та багато інших. Але в цій звичайності приховується та трагічна закономірність, що тяжіє над суспільством загалом. І проблема, навіть, не в тому, що все і всі звичайне, а в тому, що це духовно обмежене, морально нище товариство, де за простотою прихована мізерність існування, міщанство, які гублять людину. «Йонвіль так і залишився глухим закутком, незважаючи на доступ до ринків збуту. Мешканці уперто тримаються малоприбуткового лугівництва, замість підносити рільничу продукцію, і ледаче містечко, одвертаючись од нив, розростається до води» [16; 79].

Що ж являло собою Йонвільське товариство? Жіноцтво, в основному, займалося плітками: Варто було Еммі пройтися з Леоном до мамки Берти, як «увечері про це вже знали у всьому Йонвілі, і мерова жінка, пані Тюваш, заявила в присутності своєї служниці, що пані Боварі себе компрометує» [16; 97].

Чудовим прикладом передачі зовнішнього світу, як видовища, може служити бал у Воб`єссарі. І знову майстерність Флобера: бал «перетворився» на маскарад студентів, прикажчиків. «Добірне» товариство, що й казати. Точність у зображенні подібна точності в науці: за науку говорять факти, так само й митець повинен уникати висновків, моралізаторства, оцінок. Точні описи і характеристики, чоловіки в більярдній, портрети предків, зал, ряди сидячих жінок. Автор звертає увагу на чоловіче товариство, яке уособлює в собі так званих «світських левів». «В їхніх байдужих поглядах відбивалася спокійність щоденно задоволених бажань; крізь делікатні манери просвічувалася та особлива брутальність, яку породжує панування над істотами, покірними і норовитими: їзда на конях і товариство купованих жінок» [16; 63].

Важливе місце в романі посідає тема розрахунку, грошей. Флобер пише про свій час, коли через гроші одружуються, через них страждають, мають любовні стосунки, гинуть. Гроші в романі рахують усі. Шарль одружується вперше з розрахунку, «… сподівався, що одруження поліпшить його становище, гадав, що стане вільнішим буде порядкувати самим собою і своїми грішми» [16; 31]. Та й вдруге, хоч він і відчував пристрасть до Емми, посаг мав для нього неабияке значення. «Дядько Руо такий багатий, а вона така вродлива!» [16; 40] Емма теж знає силу грошей, тому вона й вмовляє Іполіта на безглузду операцію, використавши останній аргумент - це буде безкоштовно. Проблема грошей розроблена Флобером у вражаюче буденному плані. Гроші міцно увійшли в тогочасний побут, вони є важливою частиною мерзенного існування, яке викриває автор.

Вервечку провінційних типів продовжує кюре Бурнізьєн, змальований Флобером з убивчою іронією. Як священик, він мав би бути найбільше причетним до духовного, насправді ж найтупіший серед обивателів Йонвіля і найбільш «матеріалістичний» за своїми інтересами й схильностями. Суспільна функція священика - бути духовним наставником своєї пастви, вміти зціляти стражденні людські душі. Але добродій Бурнізьєн найменше до цього вдатний, зате добре вміє лікувати корів і серед фермерів має репутацію гарного ветеринара. «От сьогодні вранці мені довелося їхати аж у Нижній Діовіль, а все через корову» [16; 115]. Бурнізьєн невипадково показаний у буденних ситуаціях: то він прикидається до чарочки, то лає хлопчаків, які бешкетують у церкві. У сцені розмови Емми із священиком автор використовує прийом семантичної несумісності: Емма говорить йому про одне, а він відповідає зовсім інше.

« - Погано, - відповіла вона, - Важко мені.

- І мені теж, - сказав священик. - Ці перші жаркі дні так розслабляють» [16; 114]

Емма шукає в нього допомоги, розради «…а ті, панотче, у яких є хліб, але нема … - дров на зиму? - перехопив священик» [16; 116]. Невипадково роман Флобера викликав обурення в клерикальних колах Франції, де Бурнізьєн був сприйнятий як карикатура на духовенство.

По-своєму виразні в «побуті провінції» коханці головної героїні Леон і Родольф. Перший із них - клерк нотаріальної контори, людина незначна й практично обережна, він вдається до романтичних поз, скаржиться на розчарування, самотність, чим і приваблює Емму. Перша їх зустріч зображена на контрастному фоні. Образ Леона вияскравлюється на фоні Шарля. «Картуз Шарля був насунутий мало не на самі очі, товсті губи ворушилися, що надавало всьому обличчю якогось дурнуватого виразу» [16; 105]. Уперед виступив Леон «… великі голубі очі, мрійливо задивлені в хмари, здавались Еммі яснішими й гарнішими від гірських озер…» [16; 105]. На той час (дія роману відбувається десь в 30-х роках) романтизм у Франції був серед міщанського середовища, він став набутком Леонів і Родольфів. При цьому відбулося його окарикатурення, що і обігрується іронічно автором «Пані Боварі».

Родольф протиставлений Леону активністю. У зображенні стосунків Родольфа і Емми автор знову вдається до контрастного зіставлення як на рівні форми так і на рівні змісту. Сцена першої зустрічі героїв підчас виставки, коли Родольф говорить Еммі ніжні слова на тлі пафосних промов, які відображають всю лицемірну мораль суспільства; сцена ставання, коли він пише одне, а думає про зовсім інше. «Бідолашна, вона вважатиме мене за бездушний камінь… Треба б тут капнути на папір слізку-другу, та що вдієш - я не вмію плакати» [16; 194].

У такий спосіб автор підкреслює контраст дійсного і сутнісного. Те, що зовні аж ніяк не відповідає істинній сутності речей, явищ, стосунків. Цей художній прийом допомагає авторові викрити приховану сутність суспільства. «Обов`язок - це почувати велич, кохати красу, а не схилятися перед суспільними умовностями з усіма їхніми мерзотами» [16; 142].

Та найвизначніша й найколоритніша постать йонвільського середовища аптекар Оле. На відміну від інших обивателів містечка, він ніби й не замикається в побуті, його інтереси нібито широкі та різноманітні. Він схиляється перед наукою - «мій бог - це бог Сократа, Франкліна, Вольтера і Беранже!» [16; 85]. Він поборник прогресу й освіти, «філософ» і «вільнодумець», що висміює релігію. «Але мені нема потреби ходити до церкви, цілувати срібні тарілки і годувати своїм коштом зграю шарлатанів, які й без того їдять краще, ніж ми з вами» [16; 85]. За політичними поглядами він ліберал і перебуває в опозиції до уряду, співпрацює в місцевій газеті й часто виступає з критикою властей. Та справа передусім у тому, що за всім цим криється поверховість розуміння, міщанська обмеженість і самовдоволеність, а головне - дріб`язковий практичний розрахунок. «… аптекареві діти бували у Берти дедалі рідше. Пан Оле враховував різницю в їх суспільному становищі і зовсім не був зацікавлений у підтриманні колишніх дружніх стосунків» [16; 38] Опозиційність Оле, зрештою, пояснюється тим, що, на його думку, уряд «не вміє цінувати й відзначати гідних людей», а найдостойніша в світі людина в його очах - він сам. Цей активіст-кар`єрист бере участь у фальсифікації результатів виборів «він зробив потай чималі послуги панові перфектові» [16; 317]. Саме в такий спосіб він, «примирившись з урядом», добивається омріяної державної нагороди - ордену Почесного легіону, «Фармацевта гризло потаємне честолюбство: йому кортіло хреста» [16; 316]. Після смерті лікаря Боварі «… клієнтура в нього величезна; начальство його не чіпає. Нещодавно його нагородили орденом Почесного легіону» [16; 319].

Особливе місце у романі посідає лихвар Лере, пересічний, буденний. «З цього крамаря був дуже спритний ділок» [16; 106]. Це дрібний хижак, павук, що тихенько і облесливо тче павутину, в якій заплутується недосвідчена Емма. Виждавши момент, він накидається на свою жертву й стає безпосередньою причиною її самогубства. Лихвар Лере доповнює картину «побуту провінції», без нього вона була б трохи площинною.

На тлі життєвої трагедії жінки, яка не знайшла себе у житті тогочасного суспільства, Флобер змальовує розлогу картину життя сучасної йому французької провінції, відтворює галерею характерних для неї людських типів. Висновки, до яких приходить автор внаслідок цього спостереження, ще більш песимістичні, ніж ті, які мав на увазі Бальзак у своїх критичних оцінках основ буржуазного суспільства. Картини провінційної рутини з її сірим, нікчемним існуванням перетворюються в романі Флобера не уособлення усієї Франції, здоровий дух якої неухильно деградує, підпорядковуючись антилюдяним законам буржуазної моралі.

Франція в романі - лише назва провінційної кав`ярні, яку, до речі, ось-ось опишуть, бо її, як і Емму, «доконав векселями» торговець Лере. Минула слава великої держави - Наполеон - тепер спокійнісінько сидить на колінах у нового її господаря - Оме (один із синів аптекаря був названий Наполеоном). «Оме полюбляв імена, що нагадували б про якусь велику людину, славетний подвиг або благородну ідею, і за цим принципом охрестив усіх своїх чотирьох дітей» [16; 95]. А нинішній «державний корабель» представлено в романі парою «худющих шкап», що привозять на свято представника префектури. Героїчну історію Франції тепер, за пропозицією Оме замінить «список пияк», який «з точки зору статистики, це становило би своєрідний літопис, до якого можна було б звертатися по довідки» [16; 150].

Що людина може протиставити цій лаві безглуздя, що змиває на своєму шляху красиві почуття, великі держави, самовіддану працю? Звідси й непевність того враження, яке самому письменнику навіювали образи його твору і, яке у його листах вилилося у метафоричний вислів: «пишу сірим по сірому».

Ті проблеми, які підносить Флобер у своєму романі й досі залишаються актуальними. Людина в цьому світі опиняється перед вибором: або високі моральні цінності і бідність, або розлучення з найкращими властивостями душі й успіх та процвітання в суспільстві.

За своїми жанровими ознаками «Пані Боварі» наближений до соціально-психологічного роману. Перед читачем постав світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних. Перед читачем постав повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, фермер та ін. їхнє життя заповнене дріб'язковими справами, інтересами і турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Це середовище представлене нечисленними, але точно обраними постатями, які в сукупності дали повну «побутову картину провінції».

Існує навіть таке поняття як «боваризм». Цим словом називають постійне невдово-лення людини, яка поривається до вигаданого світу і не може зрадіти нічому, що має в реа-льності.

Емма Боварі все сплутала. Як пише Флобер, «чуттєва насолода розкішшю ототож-нювалась в її збудженій уяві з духовними радостями, вишуканість манер — з витонченістю переживань». «Вона передплатила дамський журнал і читала там усе підряд: замітки про прем’єри, перегони, вечори; її однаково цікавили і дебют співачки, і відкриття магазину. Во-на слідкувала за модою; у Бальзака і Жорж Санд шукала уявного втамування своїх пристрас-тей.» «Все, що оточувало її, здавалось їй винятком, справжньою випадковістю, себе ж вона вважала її жертвою, а за межами цієї випадковості їй ввижався безмежний край любові та щастя». Порив до вигаданого світу руйнує найзвичайніші природні людські почуття: Емма байдужа не лише до чоловіка, але й до власної дитини, маленька дочка лише дратує її.

Роман Флобера — роман про страшний крах Емми Боварі, це історія жінки, яка пройшла шлях від подружніх зрад до самогубства отрутою для щурів.

Але невдоволення Емми Боварі написане достовірно та заразливо. Їй «ставало зо-всім нестерпно під час обіду в маленькій їдальні зі скрипучими дверима та пічкою, що по-стійно диміла. Еммі здавалося, що їй подають на тарілці всю гіркоту життя, і коли від варе-ної яловичини йшла пара, у неї всередині наче клубами підіймалась відраза». Залишається сподіватись на те, що мудрого читача охопить жах не від того, що щасливий чоловік, який не хапав зірок з неба, нудний для Емми, а від того, що Емма стала «дратівливою, плотолюбною, хтивою».

І рай, і пекло людина носить сама в собі. Нічим не краща пічка і чайник на ній вті-люють затишок і щастя в повісті Діккенса «Цвіркун на запічку». Щастя гарантоване лише тим, хто вміє дивуватися та радіти тому, що має, і дякувати за це.

Чи варто говорити про очевидне, про те, що тепер існує набагато більш, ніж за часів Флобера, розвинута індустрія для «боваризму», для понурої огиди по відношенню до реаль-ності та прагнення до гламурного і «стильного» світу глянцевих журналів, світських хронік, телесеріального «мила», дамських романів і тому подібного. Лялька Барбі, яку потрібно не притискати до серця й заколисувати, а одягати у вечірні сукні й засовувати до пластмасового особняка, схиляє до «боваризму» з зовсім уже ніжного віку.

Сюжет роману взято із життя. В основі його лежала драма, що розгорілася в родині лікаря Деламара із околиць Руана, який після смерті першої дружини запропонував руку і серце молодій і чарівній дочці сусіда-селянина. Красуня виявилася дівчиною з великими запитами. Чоловік їй незабаром набрид, і вона завела коханців. Витративши велику суму грошей на вбрання і прикраси, вона наробила боргів і отруїлася. Пізніше закінчив життя самогубством і чоловік. Цей сюжет майже без змін ліг в основу роману "Пані Боварі".

Давався роман авторові важко, писав його протягом 5-ти років, і в 1857 р. твір побачив світ. Працюючи над книгою, письменник відмовився від усіх принад життя, зачинився у своєму маєтку, день і ніч сидів, ламаючи пера, шматуючи папір, але знову писав, переписував сторінки майбутнього роману. Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища прозаїк вивчав сумлінно. Ретельно розробляв романіст місце дії: ми неначе власними очима бачили сільські краєвиди й Руанські вулиці, інтер'єри аптеки, будинків. Відомо, що Флобер спеціально читав медичні праці, в яких описане отруєння, перед тим як створити відповідну сцену у творі. Коли була вже написана більша частина роману, автор влаштував його читання друзям - літераторам, а ті в один голос радили припинити роботу над книгою. "Сюжет тебе згубить", - в один голос заявляли вони, і для цього були серйозні підстави. Флобер же вважав, що не немає сюжетів гарних і поганих, цікавих і нецікавих, усе залежало від їх розробки, від глибини проникнення в зображуване, від досконалості його художнього втілення.

Г. Флобер із небаченою силою і драматизмом розкрив конфлікт між мрією і реальністю, з якими рано чи пізно доводиться зіткнутися всім людям. У 1856 р. роман був надрукований у журналі "Паризький огляд", а через рік вийшов окремою книжкою. Автора було звинувачено у розпусті й притягнуто до судової відповідальності. З 29 січня до 7 лютого 1857 р. тривав цей процес. Стараннями адвоката Скнара, якому був присвячений роман, звинувачення були відхилені. Пізніше письменник згадував: "Процес цей створив мені величезну рекламу".

За своїми жанровими ознаками "Пані Боварі" наближений до соціально-психологічного роману. Перед читачем постав світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних. Перед читачем постав повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, фермер та ін. їхнє життя заповнене дріб'язковими справами, інтересами і турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Це середовище представлене нечисленними, але точно обраними постатями, які в сукупності дали повну "побутову картину провінції".

Усі герої роману "Пані Боварі" вигадані автором. Дія відбувалася у вигаданих типових містечках, з яких детально описане тільки одне - Ионвіль. У суперечці про зміст і форму Флобер віддавав перевагу формі: "Немає ні поганих, ні хороших сюжетів. Якість твору залежить не від сюжету, а від його виконання". Письменник порушив канонічні правила побудови сюжету: експозиція роману майже вдвічі більша за основну дію. Головна героїня тричі проходила шлях від визрівання мрії до її краху: вона створила уявлення про якийсь ідеальний світ, шукала його навколо себе і не могла знайти. Гостре розчарування розбило її серце, стало причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічого її не навчив: Еммина душа знову почала жити ілюзіями, які приречені на загибель під тиском вульгарної реальності.

Тема роману: вульгарно-буденне, зашкарубле життя французької провінції.

Ідея: протест проти егоїзму, бездуховності, черствіння; утвердження моральних і духовних цінностей людини.

Автор підняв вічний конфлікт між реальним та ідеальним і майстерно відобразив внутрішній світ героїні. Розрив між реальністю та ілюзією, життя у самоомані, бажання уявити себе іншою, ніж вона була насправді, стали причинами трагічного фіналу. Це явище виявилося настільки типовим, що згодом отримало назву "бова-ризм".Флобер психологічно мотивував кожен вчинок персонажів, відмовившись від характерного для раннього реалізму змалювання панівної пристрасті.

Емма - дочка фермера. Свою героїню автор не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком. Коли їй виповнилося тринадцять років, батько віддав її до монастиря. Саме там під впливом бульварних романів сформувалася її ідеальна мрія: у майбутньому на неї чекатимуть красиве життя і піднесене кохання. У реальному житті вона побачила навколо себе тільки нудьгу, сірість і порожнечу фермерського побуту. їй судилося жити у сонному Ионвілі, у середовищі ситих тілом і душею обивателів, із чоловіком, якого вона не кохала. Звичайно, ідеал Емми, її мрії і поривання у чомусь навіть смішні, але вона вкладала в них свою душу, вона справді страждала, по-своєму протестуючи проти життя "кольору плісняви". Емма не могла втекти від прози життя, навіть основний мотив самогубства - нестача грошей на красиве життя - остаточно розвіяв ілюзії. Розбиті уявлення про подружнє життя як романтичний політ душі, загинула мрія про ідеальне кохання, сподівання хоч "жалюгідного щастя" було потолочене Рудольфом, Леоном та Лере. Однаково закінчилися всі надії героїні, всі три історії її морально-духовного занепаду.

Композиція твору циклічна:

I частина - життя Емми і Шарля до одруження; весілля.

II частина - знайомство з Леоном, стосунки з Рудольфом.

III частина - взаємини з Леоном, смерть героїні.

Флобер швидше співчував Еммі, ніж засуджував її. Письменник у прагненні бути неупередженим виробив необ'єктивний стиль. У книзі не було ліричних відступів, авторських коментарів та втручань. Дійсність показана з точки зору різних персонажів. Представлені образи-символи (весільний букет, печатка з девізом "Любов у серці", зелений шовковий портсигар, розписка від мадам Лампрер, дорожні речі, пісня жебрака тощо). Так, пісня жебрака символізувала шлях і фінал морального падіння героїні. У Флобера описів дуже мало, переважали деталі. Ми не знайдемо розгорнутого опису зовнішності героїні, передано лише враження від неї Шарля, Леона, Рудольфа. Авторське ставлення простежувалося лише у відборі характерних деталей і тонких відтінків слів. Для прозаїка принципово важливою була відсутність прямолінійно сформованої авторської позиції, адже читач мав усе осягнути і оцінити сам.

Шарль Боварі був завершеним образом, у якому втілені обмеженість і міщанська самовдоволеність. Але виявилося також, що цей примітивний і смішний Шарль був здатний на глибоке й сильне почуття, він продовжував любити дружину навіть після її смерті, а розкриття того, що вона його зраджувала, призвело його до тихого ідіотизму. Він почав викликати не тільки іронічний сміх, а й співчуття, став зворушливим.

Священик Бурнізьєн. Суспільна функція священика - бути наставником, уміти зціляти стражденні душі. Але він найменше до цього був здатний. У нього краще виходить лікувати корів. Серед своїх прихожан він мав репутацію гарного ветеринара. Коли Емма, переживаючи душевну кризу, звернулася за порадою до свого духовного пастиря, він порадив їй випити води з цукром. Отже, це ще одна із гримас "побуту провінції".

Рудольф. Розчарована Емма, спочатку підсвідомо, а потім на практиці зрадила Шарлю. Вона сподівався, що хоча б коханець справдить її мрії, але знову помилилася. Рудольф - егоїстичний самець, який дивився на жінок як на розвагу. У коханні Рудольфа не було нічого романтичного, а лише пошук тілесних насолод. Емма не відчувала фальші його слів. Відраза до Шарля штовхнула її в обійми цього цинічного донжуана. Від нього вона чекала широких жестів, але її обранець - чоловік іншого типу, ніж той, яким вона собі уявляла, і результатом її чергового розчарування став нервовий зрив.

Леон - другий коханець Емми, повна протилежність попереднього. Цей юнак приваблював її своєю чистотою, недосвідченістю у сердечних ділах. Ось хто буде обожнювати її - це стане нагородою за всі її страждання. З ним вона повністю ніби втілила свою мрію. Проте це щастя - лише видимість. Реальність знову готувала Еммі нищівний удар, цього разу смертельний. Леон виявився слабкою людиною, йому пообіцяли підвищення по службі з умовою, що він ніколи більше не побачиться із коханкою. Леон погодився. її також обтяжували фінансові проблеми. Це стало причиною арешту і розпродажу майна Боварі.

Лихвар Лере - дуже пересічний, буденний і дрібний хижак, павук, який тихенько плів своє павутиння, в якій і заплуталася недосвідчена Емма. Виждавши момент, він накинув на свою жертву павутину й став безпосередньо причиною її самогубства.

Основна думка твору: у житті людина повинна мати свій ідеал, прагнути до чогось світлого, чистого. Людина повинна вірити в реальність свого життя, бачити і цінувати його красу, принаду. Психологізм Флобера межував із натуралістичним зображенням дійсності, але головним для нього залишалося соціальне. Тому це не просто замальовка з життя окремої людини чи провінції, а широка картина життя Французького суспільства.