Отруєння беладонною.

Отруєння даною рослиною тварин можливе при попаданні їх на ділянки засіяні беладонною. Найбільш чутливі до беладонни велика рогата худоба та коні. Отруєння коней наступає від 120 – 180 г. вжитої сухої трави. У ВРХ від меншої кількості – 60 г.

Більш стійкі до беладонни вівці і кози. Вони переносять без шкоди для себе значну кількість листків рослини - кози до 750 г. Кролики майже не чутливі до беладонни. Вони переносять довге згодовування листями беладонни – протягом тижнів та місяців.

Отруєння дурманом звичайним

При зборі дурману у спекотні дні можливе отруєння парами рослини. При вдиханні пилу, що утворюється, можливі алергічні реакції із симптомами бронхіальної астми.

В природніх умовах отруєння дурманом спостерігаються в коней, великої рогатої худоби та птиці, зокрема гусей. Отруєння відбувається через поїдання листя та стебел дурмана звичайного, в сіні та в вигляді зеленої трави.

Отруєння блекотою чорною

Не дивлячись на склад сильних алкалоїдів блекота рідко буває причиною справжніх отруєнь тварин. Тварини зазвичай уникають поїдання даної отруйної рослини через її неприємний запах та смак.

Більш реальну загрозу отруєння несуть в собі зерна блекоти, при змішуванні з відсівом молотими відходами. Але в даному випадку для того, щоб проявилося отруєння потрібна велика кількість насіння так як значна кількість їх залишаєтся непережовуваним і проходить без змін в шлунково-кишковому тракті тварин. В одному випадку 300г. наполовину зрілого насіння, більш сприятливого до дії шлунково-кишкового тракту викликали ознаки отруєння, які не стали смертельними для коня.

4. Токсикодинаміка

Атропін – алкалоїд, що міститься в рослинах родини пасльонових, блокатор М-холінорецепторів, однаковою мірою зв’язується з М1-, М2-, і М3-підтипами мускаринових рецепторів.

Впливає якна центральні, так і на периферичні М-холінорецептори.

Діє також (хоча значно слабкіше) на Н-холінорецептори.

Перешкоджає стимулюючій дії ацетилхоліну; зменшує секрецію слинних, шлункових, бронхіальних, слізних і потових залоз.

Знижує тонус м’язів внутрішніх органів (бронхів, шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози, жовчних проток і жовчного міхура, сечівника, сечового міхура); спричиняє тахікардію, поліпшує AV-провідність.

Знижує моторику шлунково-кишкового тракту, практично не впливає на секрецію жовчі й підшлункової залози.

Розширює зіниці, утрудняє відтік внутрішньо очної рідини, підвищує внутрішньо очний тиск, спричиняє параліч акомодації.

У середніх терапевтичних дозах впливає на центральну нервову систему й спричиняє відстрочений, але тривалий седативний ефект, збуджує дихання.

У більших дозах спричиняє параліч дихання.

Збуджує кору головного мозку (у високих дозах), у токсичних дозах спричиняє збудження, ажитацію, галюцинації, коматозний стан.

Зменшує тонус блукаючого нерва, що призводить до збільшення частоти серцевих скорочень (при незначній зміні артеріального тиску) і деякого підвищення провідності в пучку Гіса.

Дія виражена сильніше при початково підвищеному тонусі блукаючого нерва.

Після внутрішньо венного введення максимальний ефект проявляється через 2-4 хв.[13]