[Ред.]Образ в літературі

(Зінаїда Тулуб. Людолови, [1])

"Знав старий, кому що співати і розповідати. Не один раз сходив він з кінця в кінець не сам лише рідний степ, але й Крим і Туреччину. Розмовляв він татарською мовою, розумів турецьку. На все надивився старий протягом свого довгого віку. І для кожного скрізь находив він належне слово. Знав він, як промкнутися в башівські палаци, розповідав він їм барвисті й фантастичні легенди й казки, а сам придивлявся до всього, намагався довідатись і добре затямити..."

[Ред.]Знищення та відродження

У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли безслід. Чутки про те, що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено, доказів не знайшли. Наприкінці XX ст.Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства.

[Ред.]Відомі кобзарі

До нас дійшли імена лише кількох таких творців, зокрема це:

Автентичні кобзарі:

• Остап Вересай

• Гнат Гончаренко

• Михайло Кравченко з Великих Сорочинців, автор думи «Чорна неділя у Сорочинцях»

• Петро Ткаченко

• Степан Пасюга

Радянські кобзарі

• Кушнерик Федір

• Євген Мовчан

• Євген Адамцевич, автор «Запорозької похідної».

[Ред.]Репертуар

Кобзарська «пісенна наука» містила:

1. Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не менче 12 псальмів.

2. «Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка», тощо).

3. «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).

4. «Причити»;(серед цього й голосіння).

5. «Сердешні подяки».

6. «Битовщини» — співані оповідання про життя буття.

7. «Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».

8. «Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата», тощо).

9. «Звичайні» — світські та обрядові пісні.

10. «Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.

11. Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.

Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.

Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.

Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд  народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.

ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.

Дума

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також інші значення. Див. Дума (значення).

Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть.

Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.