[Ред.]Композиція

Незважаючи на гнучкість виконання дум, досить стрункою і сталою є їх композиція, що характеризується рисами властивими тільки цьому жанру. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає одні і ті ж складові елементи, жанрову структуру.

Думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується на основіхудожнього паралелізму:

Після заспіву йде власне дума (розгортання сюжету з усіма епічними елементами композиції і ліричними відступами).

У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою: сюжет розгортається лінійно в хронологічній послідовності, події передаються якнайприродніше без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії.

Завершується дума кінцівкою, яка називиається славословіє, бо у ній прославляються подвиги, відвага, справи героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу:

Фабули та сюжети дум, як правило, пов'язані з історичним минулим народу, описують певні події, часто конкретних осіб. Побудовані вони за схемою епічних сюжетів, де присутні всі складові компоненти — зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв' язка. Рідше у твір вводяться ліричні відступи, що відіграють роль прологів та епілогів. Сюжет більшості дум, подібно до балад, розгортається в напруженому двобої протилежних сил — добра і зла. Як правило, це з одного боку козаки, охоронці рідної землі, а з іншого — вороги-нападники.

[Ред.]Поетика

Поетика дум дуже своєрідна. Хоч у них і є художні засоби, типові для українського фольклору, однак співці дум використовують їх в оригінальних поєднаннях, невластивих для інших жанрів.

Заспіви, як правило, починаються вигуками «ой», «гей» і мають характер прелюдії, що переважно пояснює місце, час, обставини дії, характеристику подій або героїв. Тому в них часто вводяться пейзажні елементи, а то й доволі розгорнуті пейзажі. Побудовані вони найчастіше на прийомі паралелізму, який зустрічається і у самій розповіді, де виконує функцію підсилення психологізму, емоційної наснаги. Прийом паралелізму підсилюється нагромадженням однотипних фігур, найчастіше епітетів, які створюють певний настрій, глибше розкривають характер героя, детальніше описують події.

Наприклад, у думі про братів Азовських:

Таке нагромадження виражальних засобів є однією з характерних рис українського народного епосу. У пісні такого «згущення» майже не буває, бо вона обмежена певними ритмічними і мелодійними рамками. Але імпровізований характер дум відкриває для їх виконавців можливість використання цього прийому досить широко. Він певною мірою відіграє також роль уповільнення, яке досягається шляхом використання інших художніх засобів, зокрема повторенням близьких мотивів чи епізодів та ретардацією — спеціальним уповільненням розповіді через повторення певних фразформул, а також вводяться ліричні відступи. Це посилює епічність творів.

[Ред.]Стилістичні особливості

Стиль дум підкреслено урочистий, піднесений, чому сприяє вживання певних поетичних форм, крім традиційних епітетів (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, тяжка неволя). Найбільш своєрідним стилістичним поетичним засобом, що зустрічається в думах частіше, ніж в інших жанрах, є тавтологічні звороти чи синонімічні пари хліб-сіль, мед-вино, орли-чорнокрильці, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари, п'є-гуляє, а також коренеслівні пари — піший-піхотинець, жити-проживати, кляне-проклинає, п'є-підпиває, квилить-проквиляє та ін.

Вони надають текстові певного емоційного відтінку. Урочистість стилю підкреслюється використанням архаїзмів, старослов'янізмів таполонізмів (златоглавий, глас, іспадати, розношати, соглядати, перст, глава та ін.). Ліризм дум підсилюється застосуванням здрібніло-пестливих форм типу неділенька, матіночка, братик ріднесенький, зозуленька, миленький, сивенький, жалібненько та ін.

Важливу поетико-змістову функцію виконують в думах риторичні запитання, риторичні оклики, звертання, як, наприклад, «земле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», а також анафора (єдинопочаток).