77. Пряма-непряма мова.

Пряма мова – буквальне відтворення чужого висловлення з усіма його граматичними особливостями, яке вводиться в текст словами автора (абоавторською мовою – uvozovací věta). Вона граматично не залежить від слів автора, але тісно зв'язана з ним інтонаційно й за змістом. Слова автора вказують на те хто, коли, де, за яких обставин висловив слова прямої мови. До складу авторської мови входять такі слова: сказати, запитати, спитати, відповісти, згадати, поцікавитися, подумати, засміятися, зрадіти,...

Пр.: Ми спитали журавля:

– Де найкраща земля? –

Журавель відповідає:

– Кращої рідної немає. –

Див. розділові знаки в СУМ, 2001, с. 363-368.

Непряма мова – недослівна передача чужої мови, слова автора становлять головну предик. частину, непряма мова оформлюється у вигляді СПР, сполучена зі словами автора сполучниками: чи, наче, щоб. Пр.: Мати сказали синові, щоб він не затримався на факультеті. Змішуванняпрямої й непрямої мов називається напівпрямою мовою. Пр.: Мати сказала синові, нехай Олена зателефонує їй. (непряма мова наближається до прямої)

Розділові знаки при прямій мові та цитатах

Діалоги:

<< – Що сталося? – спитав гончар, підходячи. – Двері, тату, украдено. – голосно сказала дівчина. – Які там двері? – здивувався гончар. – Що з хати – в сіни. Знято у завіс. – і дівка раптом розсердилася: – От не люблю ж! Коли б ви тут не розбалакували, коли б дома діло робили, то й двері були б цілі, тату! >> (О. Ільченко)

Без виділення прямої мови в абзац уживається при цитації, для оформлення невисловлених думок та для окремих реплік, що не розривають автор. відповіді:

<< Ми не маєм казати один одному: "Ось моє!" – але маєм усі взятися за руку красно та й сказати: "Ось наше!" >>

Пряма мова після слів автора вводиться в лапки, пр.: Тим – то й бабуся покійничка, була, каже: "Не стає, не стає, моя дитино, таких дівчат і козаків на Вкраїні, як за мого було дівування."

Пряма мова перед словами автора: Після неї – кома (або знак питання, оклику, крапки) і тире, пр.: – Хіба щось погане приснилося? – питають мати і знову заходжують дмухати в жарину.

Слова автора в інтерпозиції, пр.: Слухай, ти, – зневажливо кинув йому Сідальковський – другий. – Не забувай про честь і шляхетність.

– Ой! – крикнув чоловік. – Я хотів вас попередити про цю яму, але забув.

– Іди... – кажу я голосніше.  – До побачення.

Пряма мова в інтерпозиції, пр.: Хотів ще панотець сказати: "Ти робиш навмисне дідові шкоду?" – але ці слова застигли йому на устах, бо не мав нагоди їх виповісти.

І звелів одвітовати по-запорозьки: "Козак з лугу", бо запорожці здоровкались, мов хиже птаство на степу.

Розділові знаки при цитатах: Цитати беруться в лапки. Коли цитата оформлюється як пряма мова, то вживаються розділові знаки як і при прямій мові.

79. Види переносу значень. (метафора, метонімія, синекдоха)

МЕТАФОРА — вид тропа (см.), употребление слова в переносном значении

Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

Наприклад, такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі метонімію, виражену словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому знаходилися. При цьому поняття «театр» і «глядачі» перебувають у тісному взаємозв'язку, виступаючи як близькі за самою своєю природою, реально, а не умовно, як це має місце в метафорі.

Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо. Як кидалась ти на списи, на луки Пунійська Львице, яросте Ваала!