Заходи щодо подолання кризи в культурі.

1. Органи управління освітою роблять більш жорсткий контроль за навченими закладами.

2. В народногосподарські плани було включено тезу що радянський народ став найосвіченішим в світі.

3. Середня освіта з 1938 року стала загальною та обов’язковою.

4. Зросла кількість студентів .

5. Посилено контроль за роботою і впровадженням наукових досягнень .

6. Спілки письменників, художників і композиторів повинні підтримувати офіційну ідеологію та оспівувати успіхи соціалізму.

7. Посилюється виховна робота серед населення.

Політика П. Шелеста - першого секретаря ЦК КПУ з 1963 р.

1. Підтримка реформ М. Хрущова на поча­тковому етапі.

2. Виступ за розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці.

4. Підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українсь­ку мову викладання).

5. Спроба українізу­вати управлінський апарат тощо. Видання книги «Україно наша радян­ська» з екскурсом у героїчне минуле країни.

6. Звільнення П. Шелеста в травні 1972 р. з посади й усунення з України під приводом переведення на інше місце, а згодом — відправлення на пенсію

2.Боротьба з дисиденством.

Дисиденти – це люди, що висловлювали точки зору відміні від офіційно прийнятих у державі.

Причини виникнення дисиденство:

1. Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

2. Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині).

3. Активний правозахисний рух, спричине­ний прийняттям Декларації прав людини (1948 р.).

4. Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки. Постійні утиски та обмеження національ­ного та культурно-духовного життя. Політика русифікації

Для дисидентського руху в Україні характерно :

Створення підпільних і легаль­них груп та організацій.

Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, міжнародних організацій.

Порушення національної пробле­ми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях.

Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»).

Створення гуртків вивчення віт­чизняної історії, клубів творчої молоді.

Організація шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, І. Франка.

1. Розповсюдження книг , статей та брошур.

2. Проведено мітинги та демонстрації.

3. Написання листів протестів на адресу радянської влади.

4. Вимога відновити греко-католицьку , українську, автокефальну православну та протестантські церкви

5. Ознайомлення українського населення з декларацією прав людини.

6. Добивалися акредитації зарубіжної преси в Україні.

7. Розповсюджували інформацію про незаконні арешти та становища у в’язниці.

8. На міжнародних зібраннях намагались обговорити питання прав людини в Україні.

9. У 1976 році була створена Хельсинська спілка як право захисна організація яка виступала :

• Боротьба за дотримання прав людини (встановлення реаль­ної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей; створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо).

• Досягнення суверенітету України.

• Боротьба за звільнення політв'язнів.

• Ліквідація цензури.

• Створення меморандумів, звернень до світової спільноти з приводу порушень прав людини в УРСР.

• Складання списків політв'язнів та концтаборів, де утримува­лися українці, ознайомлення з ними західної громадськості

Форми репресій проти дисидентів:

1. арешти та засудження на тривалі терміни і позбавлено волі.

2. влаштування в психіатричні заклади особливого типу.

3. звільнення з роботи та виключення з лав КПРС.

4. переслідування служби безпеки.