З російської літератури

У пошуках відповідей на вічні питання

"Людина є таємницею. її потрібно роз­гадати...; я переймаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною."

Ф. Достоєвський

Федір достоєвський

1821 — 1881

Один з найвидатніших російських письменників-реалістів XIX ст., що здобув світове визнання і справив вели­кий вплив на розвиток сучасної літератури. Творча спа­дщина Достоєвського досі привертає увагу літературоз­навців, філософів, юристів, психологів, психіатрів. Художник трагічного світосприйняття, тонкий психо­лог, він надзвичайно глибоко проаналізував супереч­ності думки, свідомості, всього духовного життя людс­тва. У своїх соціально-філософських "романах-трагедіях" Достоєвський з пронизливою щирістю втілив біль і безсилля зневажених "маленьких" людей.

Основні твори: романи "Злочин і кара" (1866), "Ідіот" (1868), ірити Карамазови" (1879 — 1880) та ін.

Дитячі і юнацькі роки. Федір Михайлович Достоєвський народився 30 жовтня 1821 року у Москві. Його батько працював лікарем у шпиталі для бідних, а поряд, у флігелі шпиталю, жила і сім'я Достоєвських. Початкову освіту майбутній письменник здобув у приватних московських пансіонах. У 1838 р. за наполяганням батька Федір вступив до Петербурзького військово-інженерного училища, яке й закінчив у 1843 році зі званням військового інженера! Через рік Достоєвський пішов у відставку, щоб назавжди присвятив ти себе літературній праці.

Початок творчості. Першим літературним твором Достоєвського став роман у листах "Бідні люди", в основу якого лягли вра­ження дитинства і роки навчання в училищі. У своїй дебютній книзі письменник "зсередини" показав трагедію "маленької людини" —Макара Дєвушкіна. Невдовзі вийшла з друку низка повістей ("Двійник", 1846; "Хазяйка", 1847; "Білі ночі", 1848) та оповідань Достоєвського. У цих творах письменник зобразив високі моральні чесноти простих людей, які намагаються мужньо протистояти суспільній безправності й упослідженню.

Гурток Петрашевського. Захопившись ідеями соціалізму В. Бєлінського та думками французьких утопічних соціалістів, Достоєвський приєднався до гуртка М. Петрашевського — палкого прихильника суспільних змін. Незабаром письменника разом з іншими учасниками гуртка заарештували й ув'язнили до Петропавлівської фортеці. Військовий суд засудив інженера-поручика у вія ставці Достоєвського до розстрілу. В останню мить страту були замінено на каторгу в Омському острозі (1850-1854) та військом службу рядовим у Семипалатинську (1854—1856, з 1856 — офіцер). За словами письменника, у ці роки він "був похований живцем і закритий у домовині". Достоєвський повернувся до Петербурга наприкінці 1859 року.

У Семипалатинську письменник створив повісті "Дядечків сон" і "Село Степанчиково та його мешканці". У 1861 р. побачив свій перший роман, написаний після каторги, — "Зневажені і скривджені". Величезного суспільного резонансу набули "Записки із Мертвого дому" (1861-1862). В основу цієї правдивої книги про каторгу лягло побачене і пережите самим письменником.

У першій половині 60-х років разом з братом Михайлом Достоєвський видає журнали "Время" і "Зпоха". Це був період духовної кризи у житті письменника. Поїздки за кордон 1862 і 1863 рок розчарували його, а наслідки революції 1848 року, яка охопила майже всю Західну Європу, привели до переконання про особливий шлях розвитку Росії й рятівну місію селянської общини.

Кінець 60-их років. "Великі" романи. У 1865 р. Достоєвський розпочав роботу над романом "Злочин і кара", який побачив світ через рік. У цьому творі бунт проти соціальних порядків, законів і норм несправедливого суспільства суперечливо поєднується у сві­домості головного героя з теорією сильної особи "наполеонівсько­го" типу. Наступні романи Достоєвського — "Ідіот" (1868), "Біси" (1871-1872) — стали ніби послідовними актами однієї трагедії, "трагедії краху ілюзорних і міфічних рецептів порятунку страж­денного людства".

Останній роман письменника — "Брати Карамазови" (1879-1880) — став своєрідним підсумком його творчого шляху. У цьо­му творі викладено політичні, етичні та соціальні ідеї Достоєвсько­го. Богоборство й атеїзм Івана Карамазова та християнське сми­рення його меншого брата Альоші, викриття хижого і підлого світу карамазовщини та звеличення страждань, ненависть до всесилля Грошей, до фальші суспільства, у якому процвітають Смердякови, — все це переплітається у складних драматичних колізіях роману.

У 1880 р. під час урочин, присвячених відкриттю пам'ятника Пушкіну у Москві, Достоєвський виголосив промову, що справила Сильне враження на слухачів. Цей виступ став лебединою піснею Геніального письменника — 28 січня 1881 р. Достоєвський помер.