Поет скорботи і протесту

Бодлер — явище великого масштабу... Без перебільшення, це центральна постать не тільки у французькій, а й у всій західноєв­ропейській поезії другої половини XIX ст., в його творчості схрестилися магістральні шляхи її розвитку, з особливою повнотою та інтенсивністю проявилися характерні тенденції і колізії цього розвит­ку. Збірка Бодлера "Квіти Зла" — це здійснений з рідкісною послідовністю й завершеністю синтез однієї великої епохи європейської поезії, епохи романтизму, і водночас це своєрідний пролог до другої великої поетичної епохи кінця XIX — початку XX століть...

Бодлер все життя страждав від того, що ненавидів й заперечував усією своєю творчістю вузькість й однозначність мислення, міщанські звички самовпевнено судити про все з "висоти" свого мізерного духовного зросту, ігноруючи складність і суперечливість явищ, те, що їхні світлі сторони мають і сторони зворотні, тіньові. Передусім це стосувалося феномена, основного й визначального для літератури, — людини й людської душі...

Бодлер був поетом, який з особливою гостротою відчув супереч­ливість світу й людини. Цю ж суперечливість він знаходив і в самому собі, його щирість шокувала добропорядних міщан і накликала на нього звинувачення в аморальності та інших смертних гріхах. Не без виклику й затятості єретика, що зневажив загальну віру, Бодлер нерідко поетизував те, що можна назвати падінням у безо­дню гріха, оспівував насолоду від цього падіння, поетизував зло. Однак це зовсім не означає, що він визнавав правоту зла та ставав його адептом.

Віссю поетичної філософії Бодлера й водночас організуючим структурним принципом "Квітів Зла" є романтичне протиставлення життя і мрії, дійсності й ідеалу... Велику групу в "Квітах Зла" становлять поезії, які можна назвати ностальгійними, бо їхній визначальний мотив — туга за "втраченим раєм".

У вірші "Моesta et errabunda" хвороблива і жорстока сучасність протиставлена виплеканому в душі ідеалу простого й гармонійного життя без трагічного надриву, з глибокою ліричною проникливістю. Слід зазначити й те, що тут "під вітрилом фрегата" можна! вирушати в плавання як у даль простору, так і в даль часу.

За своїм змістом збірка "Квіти Зла" й передусім її центральний цикл "Сплін і ідеал" — це лірична драма, в якій ідеалу протиставлена не сама дійсність, а сплін — тяжкий, "хворий" душевний стан, породжений дійсністю.

В одному зі сповідальних віршів, звернених до мадам Сабатьє, "ангела радості, лагідності й світла", Бодлер говорить, що його світ — це світ страждання, відчаю, скорботи, душевного мороку, це "тіньова", похмура й болісна сфера буття і людської душі. Поет справді зазирнув у безодні людського відчаю й душевного мороку, дійшов до тієї крайньої межі, якої поезія, залишаючись собою, переступити не може.

Поезія Бодлера розвивалася переважно в руслі традиції, котра схильна була трактувати природу, предметний світ як "видимі зна­ки" ідей, почуттів, душевних станів тощо. Вірші в "Квітах Зла" мають здебільшого двопланову структуру, де на першому плані пе­ребувають предмети, явища, деталі тощо, а за ними ніби ховається ідея, яка дедалі виростає у значенні.

Так, приміром, будується знаменитий "Альбатрос", де образ воло­даря морських просторів, безпорадного й смішного на корабельній палубі, переростає в романтичний образ-символ поета і його долі. Так будуються "Лебідь", "Подорож", "Сплін" та багато інших поезій збірки.

За Д. Наливайком